Глава 10

З усвідомленням своєї належності до етносів люди, що втратили опору в житті, пов'язують пошуки виходу із становища соціальної безпорадності, прагнуть знайти психологічну безпеку і стабільність, відчути себе частиною спільності з привабливими ознаками.

Ідеться насамперед про процеси категоризації, соціальної ідентифікації і соціальної диференціації (на «ми» і «вони»), якщо використовувати категоріальну сітку англійських дослідників А. Тешфела і Дж. Тер-нера, що широко застосовується у світовій соціальній психології [1053]. Вони висунули загальний психологічний принцип, відповідно до якого диференціація (або оцінююче порівняння) груп нерозривно пов'язана з іншим когнітивним процесом — груповою ідентифікацією. Або, за влучним висловом російського дослідника Б. Поршнева, «...будь-яке протиставлення об'єднує, будь-яке об'єднання протиставляє, міра протиставлення є мірою об'єднання* [1054].

Етнічна ідентичність — складова соціальної ідентичності особистості, психологічна категорія, зміст якої — усвідомлення своєї належності до певної етнічної спільності. У її структурі звичайно виділяють два основних компоненти - когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи й усвідомлення себе її членом на основі певних характеристик) і афективний (оцінка якостей власної групи, відношення до членства в ній, значимість цього членства). Деякі автори вважають компонентом соціальної ідентичності поведінку, розуміючи її як реальний механізм не тільки усвідомлення, а й прояву себе членом певної групи [1055].

Останніми роками особливу увагу дослідників привертає такий аспект формування етнічної ідентичності: поява у індивіда почуття незмінності й усталеності етнічних характеристик — етнічна константність [1056]. Як свідчать емпіричні дані, формування етнічної константності відбувається подібно до процесу засвоєння сталості статевих і расових ознак. Серед сучасних дослідників немає єдності в питанні про послідовність виникнення когнітивних і афективних компонентів [1057].

Крім численних обставин індивідуального людського життя, на формування і прояв етнічної ідентичності впливає багато чинників, зумовлених особливостями соціального оточення і міжгрупових відносин. Серед найважливіших виділяють [517]:

1) глобальні зміни в соціально-політичній сфері й пов'язані з ними зміни в міжетнічних відносинах;

2) гетерогенність / гомогенність етнічного оточення.

Що стосується першої групи чинників, то значимі події в соціальній сфері можуть сприяти інтенсифікації етнічної ідентичності цілого народу [1058]. У цій ситуації етнічна ідентичність пробуджується у «пригноблених» етносах, але це може супроводжуватися формуванням негативних гетеростереотипів і ростом негативних почуттів, пов'язаних з етнічною належністю, а також загостреним сприйняттям дискримінації і збільшенням культурної дистанції з «титульним» етносом. Таким чином, може проявитися «синдром нав'язаної етнічності» [1059].

456

Співіснування культур і паліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації

Отже, етнічна ідентичність більш чітко усвідомлюється, а знання про відмінності між групами набуваються раніше, якщо людина живе в поліетнічному середовищі. Але наскільки точні ці знання і наскільки позитивні соціальні установки, багато в чому залежить від того, до якої групи вона належить — більшості або меншості. Британські соціальні психологи виявили, що діти пакистанських іммігрантів у Шотландії здобувають уявлення про етнічні групи раніше, ніж діти шотландців, що є групою етнічної більшості. Діти з групи меншості неминуче інформовані про домінантну культуру як через засоби масової комунікації, так і через особисті контакти. А їх однолітки з групи більшості можуть взагалі не мати інформації про пакистанську культуру, якщо вони не мають сусідів цієї національності. Вони спілкуються переважно всередині своєї групи, а контакти з національними меншостями відбуваються у контексті домінування норм їхньої культури [1057]. Але навіть якщо членам групи меншості відомо про відмінності між двома культурами, це зовсім не означає, що вони обов'язково визнають свою належність до меншості.

У численних дослідженнях розвитку етнічної ідентичності, що проводилися у США, Великій Британії, Новій Зеландії, дошкільникам пред'являли набір ляльок або картинки із зображенням людей різних рас і національностей та пропонували вибрати ті, що більше схожі на них самих. Діти з груп меншостей часто вибирали «неправильні» стимули, наприклад, чорні діти вибирали білих ляльок. А білі діти вибирали ляльок, дійсно схожих на них.

З віком і розвитком етнічної ідентичності у членів етнічних меншостей звичайно відбувається зрушення до «внутрішньогрупової орієнтації». У таких випадках завжди можливий прояв націоналізму [1060].

Інакше кажучи, в індивіда цілеспрямовано формується позитивна етнічна ідентичність. І все-таки у разі несприятливого міжгрупового порівняння члени етнічних меншостей мають широкий вибір стратегій при визначенні етнічної ідентичності.

Перша стратегія — найприродніша для людини — полягає у прагненні зберегти або відновити позитивну етнічну ідентичність, що дає відчуття психологічної безпеки й стабільності. Для цього вони використовують стратегію соціальної творчості, яка передбачає перегляд критеріїв порівняння. Основні форми цієї стратегії такі:

а) пошук нових основ для порівняння. З проявом даної стратегії ми зустрічаємося в автостереотипах груп, що зазнали поразки в економічному змаганні. Групи із більш низьким статусом мають тенденцію характеризувати себе з погляду добросердя. Приклад успішного використання критеріїв для порівняння — рух «чорне — це прекрасно» у 1970-ті pp. у США. Він сприяв тому, що ідентичність афроамериканської меншості стала набагато позитивнішою, а маленькі чорні діти перестали вибирати білих ляльок, як найпривабливіших і схожих на них;

б) вибір для порівняння ще менш успішних або ще більш слабких груп і відновлення таким чином суб'єктивного благополуччя. Так, східні

457