Глава 6

Культурологічний підхід до вирішення проблеми етнопедагогізації освіти у вузі відбувається за такими напрямами: гуманізація і гуманітаризація педагогічної освіти; подолання вузькосцієнтичного (технократичного) підходу в педагогічній освіті; орієнтація на культуру людства загалом і етнічну культуру студентів зокрема; сприяння підвищенню культури харчування, житла, побуту, дозвілля, спілкування, знання, праці, фізичної культури студентів; контрнаступ на студентську, молодіжну антикультуру (культ зла, насильства, сексу, наркоманії та ін.).

Етнопедагогічна освіта має задовольняти передусім етнокультурні потреби студентства, надавати можливість занурюватися у простір рідної культури, щоб потім вивести його у світовий культурний простір. У результаті такого підходу може відбуватися ідентифікація особистості майбутнього педагога на етнічному (національному) і світовому (загальнолюдському) рівнях.

Таким чином, формування етнопедагогічної культури майбутнього вчителя у вузі є однією з найважливіших умов етнокультурного відродження співтовариств.

Освіта та культура. Прогресивні традиції світової духовної культури та освіти припускають усвідомлення значущості ролі освіти як невід'ємної частини культури, чинника її розвитку і збагачення. Система освіти як одна з підсистем суспільства відбиває його специфічні сучасні особливості і проблеми. Дедалі більше загострюються прояви у сфері освіти деяких соціокультурних протиріч, ознаки низької загальної культури випускників шкіл, бездуховність і морально-емоційна роз'єднаність молоді.

Життя будь-якого суспільства, яке піклується про самозбереження, а отже, про збереження людського потенціалу своєї культури, за всіх часів і у всіх народів ведеться у двох напрямах: виховання нових поколінь відповідно до культурної традиції і збереження професійних груп.

Дитинство, отроцтво, юність — визначальні етапи в житті особистості. З іншого боку, це час її найменшої захищеності від руйнівних зовнішніх впливів. Так, резонанс молодіжної субкультури впливає на нове покоління, відчужуючи його від культури, розмиваючи культурно-моральні поняття, уявлення, смисли та ідеали.

Одним із діючих каналів трансляції культурних цінностей і чинників подальшого розвитку культури є освіта. Проблема повернення їй культуротворчого статусу, посилення її культурної спрямованості і культурно-гуманістичної функції представляє сьогодні безсумнівну науково-теоретичну і практичну значущість. Традиційно освіту розуміють як процес і результат набуття людиною певної системи знань, умінь і навичок, а також способів мислення, необхідних для її повноцінного включення в соціальне і культурне життя суспільства та виконання певної професійної функції. У цьому смислі справедливе твердження, що освіта є такою ж системою життєзабезпечення, як і суспільне виробництво.

258

Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації

Однак неоднозначність змісту поняття «освіта» актуалізується, коли фіксується її багатогранність, інтегративність і багатоаспектність. Ця ситуація виявляється в тому, що все наполегливіше виділяється культурний зміст освіти: «...стикаючись з освітою, ми жадаємо зустрічі з культурою, а виявляємося віч-на-віч зі знанням» [814; 815]. Освіта має свій внутрішній зміст — дія, процес створення, виникнення образу. Корінь слова стає «коренем» явища освіти: утворити людину — це означає надати їй образ. Саме цей, свій власний зміст, знаходить освіта в педагогічній думці [816]. Інтенцією тут стає не жорстка орієнтація на знання, а особистісне творче розуміння.

Таким чином, освіта — феномен культури, канал її трансляції і чинник розвитку — не зводиться лише до інтелектуальних аспектів, а виступає загальнокультурною умовою освічення (створення) людини як індивідуальності, розвитку її духовних сил і здібностей. Освіченість — це важливий елемент у процесі формування дійсно культурного способу задоволення особистістю різних потреб, вибору гідного стилю життя.

Не вдаючись в усе різноманіття існуючих змістів поняття «освіта», зазначимо основні:

а) як ідеал сучасна освіта співвідноситься з процесом формування, розкриття, використання потенційно безмежних здібностей і можливостей людини, внутрішніх резервів особистості;

б) поняття «освіта» у сучасній культурі вживається зовсім в іншому контексті (що не менш важливе, ніж перше), а саме — у контексті соціального інституту суспільства, покликаного здійснювати навчально-виховну діяльність у встановлених межах, зі своїми специфічними засобами і змістом. Усе більш тісний зв'язок цього інституту з іншими, вплив його на всі сфери життя і культуру загалом має свою специфіку, пов'язану як з історично спадкоємними формами його розвитку, так і сучасними культурними інноваціями.

Роль освіти в суспільстві полягає в соціалізації та інкультурації його членів, тобто залученні до культури. Вона має забезпечувати передачу тих видів знань і досвіду, ціннісних орієнтирів, які слугуватимуть опорою новому поколінню в подальшому соціокультурному житті. Уявляється, що освіта також бере участь і в здійсненні інших функцій культури — пізнавальної і комунікативної. Саме в процесі освіти молода людина відкриває для себе закони розвитку природи, суспільства, людської особистості. Комунікативна функція культури без освіти навряд чи була б ефективною, тому що комунікація через освіту здійснюється більш цілеспрямовано, ніж через мистецтво або засоби масової інформації.

Методологічним орієнтиром для вивчення і розкриття проблеми взаємної зумовленості освіти і культури може служити розуміння останньої як специфічного способу організації і розвитку людської життєдіяльності, представленого у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм і установ, сукупності відношення людей до природи, між собою і до самих себе. Так само як культура яв-

259