- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.2. Еволюція історико-філософських поглядів на культуру
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •1.3. Енобально-цивілізаційні засади культури (друга половина XIX — початок XXI ст.)
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 1
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.2. Цивілізаційно-циклічні концепції історико-культурного розвитку
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.3. Теорія цивілізаційно-інноваційних циклів
- •Глава 2
- •Глава 2
- •2.4. Історія та теорія культури в синергетичній парадигмі
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Глава 3
- •3.1.1. Еволюція дефініції «культура»
- •3.2. Масова культура як феномен глобально-цивілізаційних процесів
- •3.3. Проблеми самовизначення людини в культурі
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •4.2. Вивчення механізму еволюції культури як іманентного продовження динаміки матеріального світу
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 4
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.2. Генеза та еволюція інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •5.3. Роль культурно-освітніх основ у еволюції інформаційної цивілізації
- •Глава 5
- •5.3.2. Перспективи розвитку освіти та високих технологій в інформаційній цивілізації
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 5
- •Глава 6
- •6.1. Освіта і цивілізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.2. Основні тенденції освітньої політики
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.3. Соціальні та соціологічні імперативи освіти
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.4. Культура, етнос, освіта
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.5. Контури системи освіти XXI ст.
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •6.6. Освіта і глобалізація
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.2. Історико-культурологічні основи школи дифузіонізму
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •7.3. Структурно-функціональний метод дослідження історії та теорії культури
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 7
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4. Біхевіоризм як психологічний напрям культурології
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •8.4.3. Соціокультурологічні аспекти біхевіоризму та агресії
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 8
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.2. Історико-культурологічні події в Україні доби національно-демократичних революцій та громадянської війни
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.3. Еволюція української культури 20—80-х pp. XX ст.
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •9.4. Культурологічні аспекти незалежної України у загальносвітовому контексті
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 9
- •Глава 10
- •10.1. Історико-культурологічні аспекти етнічного чинника
- •10.1.1. Людина і етнос
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.1.2. Суперетноси
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.2. Континуум культур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.3. Проблеми співіснування суперкультур
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.4. Фактори та проблеми подолання глобальної кризи сучасної культури
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •10.5. Перспективи розвитку культурології в контексті реконструкції історії
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 10
- •Глава 1. Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел та літератури ......................13
- •Глава 2. Методологічні засади історико-культурологічного дослідження ...............54
- •Глава 3. Формування основних історико-теоретичних параметрів культури.......................................109
- •Глава 4. Становлення феномену культурогенезу..........143
- •Глава 5. Історико-культуролопчний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму.............................189
- •Глава 6. Інтеросвітні аспекти глобально-культурологічних проблем цивілізації ..................223
- •Глава 7. Формування історико-теоретичних підвалин культурології....................................290
- •Глава 8. Формування історико-культурологічних засад психоаналізу........................................339
- •Глава 9. Формування історико-теоретичних основ української культури у глобально-цивілізаційному вимірі ....................416
- •Глава 10. Співіснування культур і поліетносфера в добу цивілізаційної глобалізації .......................452
2.2. Цивілізаційно-циклічні концепції історико-культурного розвитку
Вивчення історико-культурологічних парадигм глобалізаційної еволюції цивілізації вимагає пошуку і розробки нових методологічних концептуальних основ [15; 39; 217; 218; 221; 510; 589]. Нині спостерігається певна методологічна криза історичних досліджень [506; 509]. У цьому та подальших розділах розглянемо єдину картину циклічного розвитку системи людина <=> суспільство <?> природа *> космос для бага-томірного історичного пізнання цілісності світу.
Природні цикли різної тривалості та глибини — космічні, геологічні, кліматичні, гідрологічні, біосферні, біологічні, популяційні, життєві цикли різних організмів та ін. — існують мільярди років до та незалежно від людини.
З формуванням суспільства виникли соціальні цикли, які характеризують його динаміку: демографічні, технологічні, науково-технічні, економічні, соціальні, політичні, освітні, у сфері науки, культури, етики, ідеології і як узагальнення їх сумісної динаміки — історичні цикли різної тривалості — середньострокові, довгострокові, столітні, тисячолітні та ін. Спробуємо системно розглянути історичні цикли. Але не забуватимемо, що їх основою є, власне, сама людина. Методологічним орієнтиром при цьому є той переконливий факт, що люди самі створюють історію, і у них є можливість вибору мети діяльності та шляхів і методів її досягнення. І саме від вибору і наслідків діяльності людини залежить в цілому розвиток суспільства [669].
Ритми і цикли людини. Ритми і цикли людини на землі є провідними, які визначають основу її життєдіяльності. Добові ритми людини обумовлюються обертанням Землі навколо своєї осі, а їх результатом виступають цикли сну та неспання з періодичною зміною життєвої активності як у стані неспання, так і у стані сну. Крім добових існують також сезонні ритми, пов'язані з послідовністю зміни пір року, зумовлені обертанням Землі навколо Сонця. Пристосовуватися до умов зовнішнього середовища, що змінюються, людині допомагають так звані річні ритми. Серед них виділяють семи- або восьмирічні ритми,
75
Глава 2
а також 11, 12 та 28-річні сонячні ритми. Семи- та восьмирічні цикли називають ритмами здоров'я. Вони характеризуються чергуванням підйомів і спадів стану фізичного та психічного здоров'я, звідси — чергування життєвої та творчої активності. В семирічних циклах віку послабленого здоров'я відповідає перший рік життя і далі з періодичністю в 7 років — вік 7, 14,21 тощо, а при восьмирічних циклах — перший рік життя і далі з періодичністю у 8 років — вік 8, 16, 24 тощо. Лікарі підтверджують ритм здоров'я тривалістю в 7 років і визначають перехідний вік людини в 7, 14, 21 рік [617]. Ритм планетарного життя людини формується основними етапами її життя — дитинством, отроцтвом, юністю, зрілістю та просвітленістю.
Ритми творчої активності людини пов'язані з біоритмами головного мозку та свідчать про взаємозв'язок його матеріальних і духовних інтересів. Експериментально вивчено п'ять біоритмів мозку [618]. У системному пізнанні біоритмів головного мозку ще багато незрозумілого, але наявність фізіологічної основи почуття прекрасного, яке викликане збігом біоритмів головного мозку з ритмами відомостей та конструкцій природи, які ми відтворюємо, є вже очевидним, їх визначальну роль можна спостерігати у структурі і складі багатьох явищ та творчих процесів, що стосуються музики, поезії, архітектури, фізики та ін. [619].
Ритми і цикли життєвої активності людини пов'язані та обумовлені взаємним розташуванням Землі, Місяця і Сонця у світовому просторі. На життєву активність людини суттєво впливає місячний цикл, який складається з чотирьох фаз Місяця, загальна тривалість яких — 28—29,5 днів. Дослідження біоритмів органів людини свідчать, що найбільш гостро вони реагують на критичні фази Місяця — у новому та повному місяці. Як було показано, рушійною силою розвитку космічних ритмів людини є Сонце, а джерелом розвитку — Місяць [620]. Про вплив Сонця на космобіоритми людини та суспільства говоритимемо нижче.
Психічні ритми людини зумовлені її психічним розвитком. Помітні зрушення у психічному стані людини пов'язані з 12-річними ритмами і складають 12, 24, 36 тощо або іншу послідовність, також кратну 12-ти рокам, але зменшену на 6 років, тобто 6, 18, ЗО тощо років [617]. Ці ритми залежать від процесів рівнодії, яка виникає при спільному русі Землі, Сонця та Всесвіту.
Таким чином, ми можемо сказати: якщо тотальна суть людини зумовлена космосом, його законами і ритмом життя, то розвиває її вона вже сама на основі свого мислення, глобальної цілісності людства і перетворюючою діяльністю суспільства. Космічний статус людини залежить від взаємодії планетарних і зоряних систем у межах Космосу. Отже, людина має величезний, ще не реалізований запас космічної енергії [621—630]. Для того щоб реалізувати цю енергію, людина повинна мати розвинену свідомість у системі людина <**■ суспільство <£> природа <*■ кос-
76
Методологічні засади історико-культурологічного дослідження
мос. Революційне оновлення свідомості людини, розширення її до космічного рівня не є якоюсь далекою перспективою, це завдання вже сьогодні стало найважливішою проблемою людства, у її вирішенні люди вбачають шлях до свого спасіння від катастрофи, яка наближається і може бути наслідком всесвітнього відчуження людини від природи, суспільства та від себе самої. Виходячи із космопланетарної сутності людини, можна розглядати її як складну цілісність, яка містить такі рівні: людина космічна [631], соціальна [632], природна [633; 634], духовна [617], розумна [635], свідома [617], діяльнісна [635], психологічна [631]. Природно, людина — це високоорганізована система, але не забуватимемо, що Суспільство, Природа та Космос мають не менший ступінь організованості, і людина в цій системі є лише своєрідним атомом. Усі означені вище рівні людської цілісності, виходячи із системних законів та за нашими спостереженнями, повинні мати право на існування і бути тотожними цілому.
З метою визначення методологічної «палітри» пізнання розвитку суспільства і людини розглянемо різні цикли історичного розвитку людської культури та цивілізації.
Соціально-історіометричні цикли. Повторюваність і передбачуваність космічних та особливо сонячно-планетарних явищ неминуче приводили до думки про їх відбиття на розвитку соціуму, вплив на суспільний прогрес. Як відбувається історичний процес — прямолінійно, стрибками або зигзагоподібно? Чи можливе повернення до деяких пунктів або відтворення старих форм у нових? Чи все в історії незворотне? А може людські культури, суспільно-економічні формації та етнічні системи переживають, як і все у Всесвіті, народження, розквіт і смерть?
Уже стародавні мислителі робили спроби визначити зв'язки між станом людського організму та коливаннями оточуючого її фізичного середовища, яке перебуває у відомій залежності від Сонця [636]. Але перші соціально-економічні цикли, які пов'язані з відновленням активної частини основного капіталу, відкрив Жюгляр. Він визначив їх тривалість у 7—11 років, тобто в середньому 9 років. Таким чином, наприкінці XIX ст. склалася думка про існування в економічній науці єдиного «індустріального», або «ділового», циклу тривалістю в 7—11 (8—10) років [211; 637]. Саме такий інтервал спостерігався в останні тридцять років XX ст. у середньострокових циклах виробництва світових обсягів валового продукту, мінімальні темпи росту якого припадали на кризові роки - 1973, 1982, 1991.
Не було з'ясовано головне: чому відбувається циклічний розвиток історичного процесу в середньому 11 років. На основі обробки великого статистичного матеріалу О. Чижевський разом з К. Ціолковським, В. Вернадським та іншими вченими одним із перших звернув увагу на зв'язок між історією людства, соціокультурними процесами, космічними явищами та геологічними процесами, які відбуваються на планеті Земля. Він створив цілісну концепцію, яка розкриває специфіку взаємодії космічних та історичних процесів на Землі [216; 638-642].
77