Глава 5

цію інформаційного суспільства внесли наукові дослідження і нормативні документи, прийняті в межах Європейської комісії Ради Європи, Організації економічного співробітництва і розвитку, Всесвітнього союзу зв'язку та інших міжнародних організацій.

Перехід до інформаційної цивілізації означає, що найважливішим продуктом соціальної діяльності стає виробництво і використання послуг і знань. Справжня інформаційна цивілізація повинна забезпечити такі соціальні умови кожному громадянину суспільства, які дозволять йому, перебуваючи у будь-якому місці й у будь-який час, одержати всю необхідну інформацію для його життєдіяльності й вирішення актуальних проблем. Інформаційна цивілізація — це суспільство, де всі засоби інформаційної технології, тобто комп'ютери, інтегровані системи, кабельний, супутниковий та інші види зв 'язку, відеопристрої, програмне забезпечення, наукові дослідження, націлені на те, щоб зробити інформацію загальнодоступною, досягти її активного впровадження у виробництво і життя за допомогою високорозвинутих засобів комунікацій [221].

5.3. Роль культурно-освітніх основ у еволюції інформаційної цивілізації

5.3.1. Знання як фундамент інформаційної цивілізації

У сучасній філософській, соціологічній і політологічній рефлексії над процесами формування інформаційного суспільства можна виділити дві різні, хоча і взаємозалежні тенденції, обумовлені ставленням їх представників до соціальної ролі наукового знання і наукової інформації. У межах однієї з цих тенденцій інформаційне суспільство трактується як «суспільство, засноване на знанні», при цьому підкреслюється важливість наукового і, насамперед, теоретичного знання [8—11; 126; 187; 221; 467; 487; 491-505; 510; 527; 528]. Представники іншої тенденції, відмічаючи ключове значення «інформації взагалі» для аналізу суспільного розвитку, пов'язують перспективи такого розвитку зі зростанням ролі ненаукової інформації і «втратою науковим дискурсом його привілейованого статусу», з розширенням можливостей, завдяки комунікаційно-комп'ютерним технологіям, поширенню недостовірної інформації, дезінформації або таких форм надання інформації, що взагалі не можуть оцінюватися як правдиві або помилкові [769—773]. Останній напрям ми розглядати не будемо.

Мабуть, найбільш чітко перша із згаданих тенденцій виражена у працях американського соціолога Д. Белла — родоначальника ідеології постіндустріалізму, що став згодом одним із теоретиків інформаційного суспільства, а друга — у роботах авторів, що висувають альтернативні концепції інформаційного суспільства і критикують постіндустріалізм. Слід підкреслити, що тут ідеться про постіндустріалізм у його «класичному» варіанті, грунтовно викладеному в книзі Д. Белла [504].

206

Історико-культурологічнип вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

За Д. Беллом, «віссю» постіндустріального суспільства є знання, і, насамперед, знання наукове. «Звичайно, знання необхідне для функціонування будь-якого суспільства. Але відмітною ознакою постіндустріального суспільства є характер знання, — писав він. — Найважливіше значення для організації процесів прийняття рішень і напряму змін набуває теоретичне знання, що припускає першість теорії над емпіризмом і кодифікацію інформації в абстрактних системах символів, що можуть використовуватися для інтерпретації різних сфер досвіду, що змінюються. Будь-яке сучасне суспільство живе за рахунок інновацій і соціального контролю за змінами, воно намагається передбачати майбутнє і здійснювати планування. Саме зміна в усвідомленні природи інновацій робить вирішальним теоретичне знання» [504].

Центральна роль теоретичного знання в інформаційній цивілізації визначає статус ученого як центральної фігури такого суспільства. Подібно до того, як фірма (підприємство) була ключовим інститутом в останні сотні років завдяки її ролі в організації масового виробництва товарів-речей, університет або будь-яка інша форма інституціоналізації знань буде центральним інститутом у наступні десятки років завдяки своїй ролі джерела інновацій і знань, або, за Вернадським, ноосфери [529—534]. Дбайливе відношення до талантів і поширення освітніх та інтелектуальних інститутів стане головною турботою суспільства. Для інформаційної цивілізації буде характерною нова еліта, заснована на кваліфікації, одержуваної індивідами завдяки освіті, а не на володінні власністю, що успадковується або купується за рахунок підприємницьких можливостей, і не на політичній позиції, що досягається завдяки підтримці партій і груп [774].

Зі зростаючою роллю теоретичного знання як джерела інновацій у різних галузях пов'язана зміна поняття послуги і запропонована вченими характеристика постіндустріального суспільства як такого, де на зміну «економіці товарів-речей» приходить «економіка послуг». У сферу послуг включається охорона здоров'я, освіта, значні фрагменти дослідницької та управлінської діяльності. Саме при переході до економіки послуг, розвиток яких заснований на науковому знанні, можна говорити про інформаційну цивілізацію як про новий історичний щабель, відмінний від попереднього — індустріального.

Слід зазначити, що до народногосподарських пріоритетів суспільства відноситься структурна перебудова економіки, її науково-промислової сфери, з орієнтацією на впровадження наукоємних технологій, відновлення основних фондів, активізацію інвестицій із широким використанням інновацій. У зв'язку з цим забезпечення вільного оперативного доступу користувачів до цих ресурсів перетворилося на одне з першочергових завдань інформаційного обслуговування науки, культури й освіти. Сьогодні очевидно, що найбільш ефективно це завдання вирішується через створення електронних бібліотек, що реалізують якісно інший підхід до оперування різноманітною інформацією в електронному вигляді і наданню її масовому користувачу.

207