Глава 10

Козером [1066]. Міркування Козера про конфлікт та інтеграцію більш повно виражають їх внутрішній зв'язок: а) конфлікт пов'язує конфліктуючі спільності, а також і всі інші, що залучаються до нього; б) конфлікт установлює, визначає, обмежує, підтримує й об'єднує внутрішню структуру тих спільностей, між якими він відбувається; в) конфлікт може привести до встановлення згодом менш конфліктних зв'язків між антагоністами; г) конфлікт може привести до поліпшення суспільного порядку і структури [1066].

Отже, правильно і необхідно стверджувати існування соціальної системи, єдиного соціального цілого, навіть там, де ми не можемо знайти інших доказів цього існування як цілого, крім тривалої, періодичної або постійної боротьби між протилежними сторонами. Такий тривалий зв'язок, хоча і ворожий, між групами, хоча і різними, неминуче означає, що обидві сторони є (були або стали) частинами деякої більшої групи або системи. За таких умов ми повинні визнати, що об'єднуюча соціальна спільність або система існує, коли є докази, що дві групи чередують війну з переговорами або війну з торгівлею, війну з коаліцією або війну з підпорядкуванням, війну з напруженим чеканням або війну із загрозою і готовністю до неї. І якщо ми погодимося, що народи, етноси, групи та організації, що знаходяться в тісному контакті між собою і борються, ненавидять, бояться, загрожують, конкурують, домінують, експлуатують, скоряють або виступають один проти одного, тим самим пов'язані між собою й утворюють об'єднану спільність із соціальною структурою, то вивчення всієї людської ойкумени в пошуках боїв, небезпек, експлуатації, повстань стає доречним. Якщо ми можемо розглядати єдину соціальну систему як таку, що складається з антагоністичних елементів, то легко уявити собі, що, навпаки, коли ми знаходимо сукупність більш-менш антагоністичних, але активно взаємодіючих елементів, ми маємо справу з єдиною соціальною системою. І коли ми вивчаємо людську ойкумену і зіштовхуємося із сукупністю більш-менш суперечливих, але активно взаємодіючих культур, то ми маємо справу з єдиною цивілізацією [23].

10.2. Континуум культур

10.2.1. Взаємозалежність і діалог культур

Технічний прогрес протягом декількох останніх десятиліть змінив наш світ [8-11; 14; 23; 182-190; 522-525; 527; 528; 562]. Одночасно він (прогрес) драматично вплинув на характер економічних і політичних процесів у світі так само, як і на шляхи розвитку культур, пов'язаних між собою. Жан Моне, творець Європейського Союзу, стверджував, що економічна інтеграція вела нації до добровільного прийняття подібних законів і організації однакових інституціональних структур, а в остаточному підсумку змінювала їх стосунки між собою. Він підкреслював,

466

Співіснування культур і поліетносфера в добу цивіпізаційної глобалізації

що це постійно модифікувало взаємовідносини між культурами і могло розглядатися як частина «процесу розвитку самої цивілізації». Філософ Бертран Рассел, що багато писав про вплив взаємозалежності, зазначав: «...у новому світі доброзичливість стосовно тих, чия релігія вимагає захисту, буде не просто моральним обов 'язком, а обов 'язковою умовою для виживання. Людське тіло не може довго жити, якщо руки знаходяться у конфлікті з ногами, а шлунок ворогує з печінкою. У цілому людське суспільство набуває ознак єдиного людського організму, і якщо ми будемо існувати і надалі, то повинні знайти почуття, звернені до підвищення благополуччя всіх, при цьому прагнення до індивідуального благополуччя повинно бути спрямоване на весь організм, а не на окремі його частини» [ 1099].

На межі тисячоліть відбувається відродження європейської цивілізації, яка із завершенням інтеграційних процесів у ЄС зможе цілком на рівних конкурувати з американо-австралійською цивілізацією, культура якої ще знаходиться тільки у стадії формування. У той же час синхронізм проникнення європейської культури до Америки, Австралії і Нової Зеландії та жорсткий прискорений конгломерат її з культурою африканських негрів або місцевих аборигенів дозволяє знайти в цих процесах багато спільного, незважаючи на віддаленість цих континентів.

Фінансово-економічна криза 1997—1998 pp. підштовхнула до об'єднання країни Південно-Східної Азії, в яких з'явився новий лідер -Китай. Він усмоктує капітали постраждалих від кризи сусідніх країн -«азіатських тигрів», Японії і стає новим локомотивом світової економіки [182]. Такий же лідер виник в африканській цивілізації — ПАР. Незважаючи на сильний вплив північноамериканської культури, зберігає свою ментальність і культурні особливості латиноамериканський континуум культур. Уже декілька тисячоліть існує індійська культура, духовну силу якої не змогла зломити навіть колоніальна залежність від Англії, яка у часи завоювання Індії була економічним, а багато в чому і політичним світовим лідером. Релігійний чинник лежав в основі формування і духовної сили багатьох культур, хоча в наш час практично тільки така молода і впливова релігія, як іслам, залишається вирішальним чинником формування ісламської, а по суті, навіть панісламської культури. Інші сучасні культури набувають усе більш полірелігійного і поліетнічного характеру.

Однак посилення взаємозалежності одночасно створило проблеми, зумовлені конфліктом між національним суверенітетом і колективним благополуччям. Дійсно, зараз прагнення більшості країн до інтеграції і поглиблення міжнародного співробітництва поєднане з опором, пов'язаним із бажанням захистити національні інтереси, трансформувати суверенітет у супернаціональні структури. Отже, ключовим питанням у майбутні роки стане таке: чи неминуче прискорена економічна інтеграція (підтримувана подальшими технологічними змінами, які вже не в змозі контролювати лише одна незалежна держава) приведе країни до пошуку загального ґрунту, а можливо, і створення спільних струк-

467