Глава 8

ь„і Запропонована Райхом модель структури характеру відрізняється

-!!!!$*' від моделі Фрейда тим, що «Я» та «Воно» начебто помінялися місцями. Якщо фрейдівське несвідоме було глибинним шаром особистості, над яким надбудовувався шар свідомого «Я», то в моделі людини Райха глибинний шар поданий «природною соціальністю», котра ставала несвідомою лише на проміжному рівні, де природно-соціальні інстинкти до праці, любові та пізнання придушувалися ідеологічними та культурними «санкціоутвореннями».

Райх не заперечував наявності в структурі людини фрейдівських сил «лібідо» як спонукальних мотивів діяльності індивіда. Він навіть пішов далі, стверджуючи, що джерело неврозів приховане в «оргаз-мовій імпотенції» та пов'язаних з нею психічних та фізіологічних порушеннях. Основною проблемою виявлення та лікування неврозів стає, за Райхом, розкриття феномену оргазму, який начебто є «центральною точкою проблем, що виникають як у галузі психології, так і в галузі фізіології, біології та соціології» [453; 455].

Останні роки життя Райх присвятив дослідженню оргона - фізичної субстанції, яка пронизує космос та живі організми і концентрується в полях навколо об'єктів та всередині них. Отже, всі психічні процеси -захисти, характер тощо — є лише психічним описом біофізичних оргон-них процесів. Теорія оргона не була серйозно сприйнята психоаналі-тиками на відміну від характерологічних досліджень Райха.

Таким чином, якщо при вивченні людини спостерігається поєднання натуралістичного та феноменологічного підходів, то Райх, намагаючись виявити внутрішні механізми діяльності людини, додержується натуралістичної орієнтації, яка зводить всі психічні процеси до фізичних та біологічних закономірностей розвитку організму людини.

Свій погляд на структуру людини Райх екстраполює на соціальну та політичну сфери суспільного життя, вважаючи, що різні політичні та ідеологічні угруповання в суспільстві відповідають різним рівням у структурі характеру людини. Так, етичні та соціальні ідеали лібералізму відповідають, за Райхом, «поверховому шару» структури характеру. Вони служать придушенню «вторинних імпульсів», але «природна соціальність» залишається чужою для них. Політично організованим виявленням проміжного рівня структури характеру, на думку Райха, є фашизм як дещо ірраціональне та несвідоме. Всі революційні рухи Райх співвідносить з глибинним шаром структури характеру людини, її «природним, біологічним ядром» [454].

Як зазначалося вище, фрейдо-марксисти особливу роль відводять сексуальним потягам та статевим стосункам. Сексуальна енергія розглядається як важливіша рушійна сила людської діяльності, джерело творчого натхнення, «емоційної впевненості» та «психічної стійкості». Певна річ, це відбувається в тих випадках, коли сексуальна енергія має вільний вихід, не придушується тими чи іншими умовами, головним чином соціальними. Сексуально незадоволений індивід «суб'єктивно

384

вступає в глибоке протиріччя із суспільством», відчужується від нього, «ввергається у стан самотності та ізоляції» [389; 846; 847].

Такий підхід еклектично поєднується з марксистським ученням про соціальну природу людини, роль суспільних відносин і соціальних інститутів у її розвитку та поведінці. Розвиток суспільства пояснюється, зокрема, процесом «перетворення енергії потягів у суспільно корисну енергію праці». Політичні відносини, на думку фрейдо-марксистів, також формуються під впливом сексуальної енергії людей. Стверджується, наприклад, що панування однієї людини над іншими, в тому числі політичне, обумовлено схильністю людей до мазохізму та садизму. Мазохізм виявляється в «підкоренні різним авторитетам, що надає задоволення», а садизм — у прагненні перетворити людину «в безпорадний об'єкт власної волі, стати її тираном, богом, ставитися до неї так, як заманеться» [454]. Йдеться також про вирішальний вплив сексуальності на розвиток моралі та мистецтва.

Вказуючи на деякі позитивні ознаки культури, передусім мистецтва, фрейдо-марксисти одночасно підкреслювали її репресивну дію на життєві потреби та потяги людей. У праці «Ерос і цивілізація: філософське дослідження про Фрейда» Маркузе розвиває ідеї про винуватість культури за страждання людей, придушення їх прагнень до щастя як насолоди життям. Він тлумачить історичний процес як «боротьбу між репресивною цивілізацією та прагненням людини до насолоди, яка постійно поновлюється». У цьому полягає основна репресія цивілізації, направлена на придушення первинних біологічних інстинктів.

Маркузе говорить також про додаткову репресію по відношенню до людини з боку соціально-політичних та державно-правових інститутів та закладів, що закріплюють людину як «інструмент відчуженої праці» [847].

Маркузе, Райх та інші фрейдо-марксисти ставлять питання про переборення відчуження людини від суспільства, посилаючись при цьому на відомі положення Маркса про необхідність перетворення суспільних відносин. Однак основу вирішення цього питання вони вбачають знов-таки у сфері сексуальності. Так, Маркузе вважає, що переборення відчуження праці може бути досягнутим через перетворення сексуальної енергії в енергію праці як ігри творчих сил людини. Ці ж ідеї Райх розвиває у своїй концепції «сексуальної економії»: «Жити секс-еко-номічно — це означає вільно задовольняти свої потяги, уникаючи заборон, соціальних табу» [453; 455].

Маркузе висунув ідею «третього шляху» розвитку суспільства (не-капіталістичного і несоціалістичного), який може привести до створення «нерепресивної цивілізації», при якій діяльність та поведінка людей будуть управлятися «життєвою енергією любові». Самі потреби та потяги людей як глибинні витоки їх соціальної активності зазнають соціальних змін, стануть благороднішими. У цьому плані Маркузе говорить про революцію потреб та потягів, у результаті якої виникне нова куль-

385

тура, основана цілком на принципах гуманізму, яка служить благу та насолоді людини. її він називає контркультурою, тобто такою, що відкрито протистоїть сучасній, на його думку, антигуманній культурі та виключає будь-які пристосування до неї [839; 845].

Американська етнопсихологічна школа. Американська етнопсихологічна школа — один із провідних теоретичних напрямів в американській етнографії 1930—1950-х pp., яка намагалася пояснити етнічні відмінності та динаміку культур за допомогою неофрейдистськоі' теорії «базової структури особистості». Разом із видатними етнографами (Р. Лінтон, Е. Сепір, Р. Бенедикт, К. Дюбуа, І. Халлоуел) керівну роль в ній відігравав психоаналітик А. Кардинер [423].

Кардинер першим застосував психоаналітичні принципи до культурології, соціології та антропології і запропонував почасти інший підхід до вивчення характеру. На його думку, характер представляє варіант засвоєння кожною людиною культурних норм, які містяться в «базисній (основній) особистісній структурі» суспільства. Базисна осо-бистісна структура поділяється більшістю членів суспільства в результаті схожого досвіду в ранньому дитинстві. Стверджується, що вона служить матрицею, на основі якої розвиваються особливості характеру. Однакова підлегла структура може відбиватися в багатьох різних формах поведінки. Так, якщо недовіра є стійкою ознакою базисної особистості, то вона виявляється в певних рисах характеру.

У визначенні базисного особистісного типу вихідними є чотири постулати: 1) ранній досвід має тривалий вплив на особистість; 2) схожий досвід формує подібні особистісні структури; 3) практика виховання складається у схожі культурні моделі, але вони не бувають цілком ідентичними в різних сім'ях одного суспільства; 4) виховання дітей відрізняється в різних суспільствах. Зважаючи на те, що члени певного суспільства багато в чому поділяють досвід раннього дитинства, у їх особистостях багато спільних елементів. Досвід різних суспільств часто відрізняється, тому багато норм також є різними.

Особливо на молоду людину впливають суспільні установи, звичаї. Вони поділяються на первинні інституції (сімейна організація, харчування, дисциплінарні вимоги, сексуальні табу, способи здобування засобів існування та ін.) та вторинні інституції (релігія, фольклор, ритуали, системи табу, способи мислення). Пізнання дитиною реальності відбувається почасти з проективних систем (релігія), почасти з емпіричних джерел (наука). Кожна людина по-різному вирішує несумісність цих двох підходів. Дехто здатен виявити терпимість до обох, інші відкидають один із них. Взаємодія між індивідом та інституцією - не однобічний процес. Базисний особистісний тип, який утвердився одного разу, визначає реакцію людини до інших інституцій, з якими їй доводиться зіштовхуватися. Зміни у визначених інституціях, таким чином, мають наслідком зміни в базисній особистісній структурі, що, у свою чергу, приводить до модифікації та реінтерпретації існуючих

386

Формування історико-культурологічних засад психоаналізу

інституцій. Через ілюстрацію формування характеру Кардинер пропонує альтернативне пояснення походження таких ознак, як акуратність, упертість, скупість.

Загальні особливості школи: тенденція пояснити культуру через особистість; підвищений інтерес до раннього дитинства, особливо до психосексуального розвитку дитини; недооцінка соціально-економічних чинників розвитку суспільства та абсолютизація його «психічних універсалій». Школа сприяла зближенню етнокультурології з психологією та психіатрією, зокрема застосуванню в етнокультурології проективних тестів, розвитку порівняльних досліджень світу дитинства. Однак теоретичні основи були надто спрощеними; етнографічний матеріал часто використовувався не стільки для перевірки, скільки для ілюстрації апріорних теоретичних схем, майже завжди реакційних. У 1950-х pp. однобічні психоаналітичні моделі доповнилися і частково витіснилися біхевіористськими (теорія повчання). Розширюється коло тих соціальних перемінних, які розглядаються. Згідно з теорією Д. Уайтинга та І. Чайлда (1953) причинний ланцюг соціокультурного розвитку містить системи життєзабезпечення, методи навчання дітей, особистісні перемінні проективні системи [847]. Однак схеми залишаються досить розпливчастими. Нині американська етнопсихологічна школа не утворює особливої ідейної течії; її тематика охоплюється поняттям психологічної антропології.