Глава 9

другорядне. Така ієрархія культурних цінностей вкарбувалася в масову ЇМ)' свідомість мільйонів, і тепер на українському культурному ринку й далі провідні місця посідає неукраїнська маскультурна продукція. Все це має прямі економічні наслідки - нові ринкові структури культурних індустрій формуються повільно [1046].

Високорозвинений американський ринок товарів уторував шлях до України. Для сучасної української молоді «найкращими» здаються не лише американські автомобілі, а й фільми, поп-співаки, кінозірки, а в результаті — принесені цими культурними продуктами життєві цінності та герої, часто вульгарного штибу. Проблема України, як і деяких інших держав, полягає в тому, що культурно-товарний обмін з іншими країнами світу, на жаль, має багато в чому однобічний напрям. Хоч він є наслідком втілення в життя принципів вільного культурного обміну, все ж він залишається неконтрольованим і необмеженим та відбирає у нас, як поки що слабшого партнера, значно більше, ніж дає, передусім — можливість органічного самостійного культурного розвитку. Тому висновок: аби не втратити свою унікальну культуру, слабші нації мають захищати свою економіку, культурно-дозвіллєву індустрію, але не через заборони та бар'єри, а через впровадження сприятливих податкових та інших механізмів для національного виробника культурно-мистецьких цінностей.

Двоїстою виявилася роль існуючих творчих спілок, побудованих за «галузевою» ознакою (письменників, композиторів та ін.). За успадкованою від радянського часу інерцією лише ці мистецькі об'єднання одержували фінансування з бюджету, незалежно від того, наскільки активною та мистецьки значущою була їхня діяльність. Керівництво «традиційних» спілок намагалося добитися законодавчого закріплення цього стану в нових умовах, аргументуючи це своїм великим внеском у збереження національної культури та виборювання незалежності, що викликало в нових мистецьких угруповань та асоціацій невдоволення і гостру критику. В цих умовах поширеною стала думка про «занепад української культури», хоч насправді можна говорити лише про господарський занепад державно-комунальної «галузі культури», цілком залежної від бюджетного фінансування та створеної свого часу передусім для ідеологічної обробки населення. Натомість у культурі, як такій, відбувалися складні, суперечливі процеси глибинної трансформації, які незавжди підтримувались відповідними законодавчими та господарчими акціями держави.

У роки незалежності Україна проходить тернистий шлях створення правових, управлінсько-адміністративних та фінансово-господарських умов задля збереження й розвитку своєї культури, духовних надбань українського народу, його кращих традицій і новацій. І вже сьогодні ми зрештою маємо певну інфраструктуру культури, яка робить можливим подальший духовний прогрес народу, використання для цього духовної скарбниці, витвореної нашими пращурами. Конституція України

444

Формування історико-теоретичних основ української культури...

проголошує гарантії функціонування і розвитку основи національної культури — української мови — як державної. Основний закон України визначає права і свободи творчості людини, збереження і охорону культурної спадщини, творче втілення нових духовних напрямів і тенденцій.

Сьогодні всі галузі культури України охоплені докорінним реформуванням, яке передбачає передусім певні зміни в структурі організації культурного процесу, піднесенні ролі культури в державотворчих процесах та утвердженні національної свідомості. Майже 44 тис. установ і закладів культури України переживають зараз період реформ. На стані розвитку сучасної української культури не могли не позначитися складні і часто суперечливі процеси у суспільній свідомості, які пов'язані зі змінами в соціально-політичному та економічному житті України. Як і раніше, заклади культури продовжують орієнтуватись виключно на державне фінансування, обсяги якого щорічно зменшуються. І в цій ситуації мистецькі та культурологічні заклади, колективи мають знаходити нові форми роботи, альтернативні позабюджетні джерела фінансування.

Процес реформування відбувається і в галузі освіти, яка готує фахівців для вирішення майбутньої долі нашої культури. Цей процес іде важко, боляче і з певними втратами, які так відчутні у сфері мистецтва. Відсутність коштів часто веде до унеможливлювання навчання талановитої молоді, особливо якщо це навчання платне. Не менш загрозливе становище і професорсько-викладацького складу навчальних закладів. Необхідно зберегти та залучити до творчо-наукової діяльності кращих митців, діячів мистецтв, чимало яких знані й відомі світовому загалу.

Відомо, що в часи економічної скрути передусім страждають культура, наука, освіта і медицина. І все ж таки в останні десятиріччя в Україні вдалось створити і зберегти досить ефективну систему мистецької та культурологічної освіти — від дитячих естетичних, хореографічних, мистецьких, музичних шкіл, училищ до вищих навчальних закладів культури і мистецтв. Нині в Україні є понад 25 тис. масових бібліотек і 23 тис. закладів клубного типу, понад 100 державних театрів, мережа концертних організацій, численні творчі художні колективи, мистецькі школи, які відомі далеко за межами України [1046]. Здійснюються заходи із збереження духовної спадщини, зокрема традиційних культур етносів і народів, які мешкають в Україні. Чимало зроблено і у створенні єдиного загальнодержавного культурного простору, правового поля, утвердженні української мови як важливого чинника розвитку культури і мистецтва [1046-1048].

Шукаючи свій шлях розвитку культури, український народ не цурався і не цурається наслідувати кращі здобутки своїх історичних сусідів, надбання європейських народів. Поряд з проблемою збереження народної культури, духовного надбання минулих поколінь виникають і вирішуються питання інтеграції на підвалинах загальнолюдських

445