Глава 5

портрет природи, а як система, що постійно уточнюється і розвивається відносно істинного знання про світ [184-187; 221].

Всі ці радикальні зрушення в уявленнях про світ і процедури його дослідження супроводжувалися формуванням нових філософських основ науки. Ідея історичної мінливості наукового знання, відносної істинності вироблюваних у науці онтологічних принципів об'єднувалася з новими уявленнями про активність суб'єкта пізнання. Він розглядався вже не як дистанційований від досліджуваного світу, а як суб'єкт усередині нього, детермінований ним. Настає розуміння тієї обставини, що відповіді природи на наші запитання визначаються не лише устроєм самої природи, а й способом постановки запитань, а це залежить від історичного розвитку засобів і методів пізнавальної діяльності. На цій основі виникає нове розуміння категорій істини, об'єктивності, факту, теорії, пояснення іт. ін. [184; 221].

Радикально видозмінювалася і «онтологічна підсистема» філософських основ науки. Розвиток квантово-релятивістської фізики, біології і кібернетики був пов'язаний з додаванням нового смислу до категорій частини і цілого, причинності, випадку і необхідності, речі, процесу, стану тощо. Можна показати, що ця «категоріальна сітка» створювала новий образ об'єкта у вигляді складної системи. Уявлення про співвідношення частини і цілого стосовно таких систем містять ідеї неможливості зведення станів цілого до суми станів його частин. Важливу роль у характеристиці динаміки системи починають відігравати категорії випадку, потенційно можливого і дійсного. Причинність не може бути зведена лише до її лапласівського формулювання — виникає поняття «ймовірнісна причинність», що розширює зміст традиційного розуміння даної категорії. Новим змістом наповнюється категорія «об'єкт»: він розглядається вже не як собі тотожна річ (тіло), а як процес, що відтворює деякі сталі або мінливі в інших випадках стани. Всі згадані перебудови основ науки характеризували глобальні революції в природознавстві й були викликані не тільки його експансією до нових предметних сфер і виявленням нових типів об'єктів, але і змінами місця і функцій науки і людини в громадському житті.

За цей період відбулося становлення і розвиток телекомунікацій, цілком об'єднавших людство (застосування телефону, А. Белл, 1877 p.; звукозаписуючий пристрій — фонограф, Т. Едісон, 1882 p.; винахід радіозв'язку, О. Попов, 1895 p.; початок регулярних радіопередач, перша половина XX ст.). З іншого боку, відкриття нових джерел енергії створило загрозу подальшому існуванню і життю цивілізації (ядерна зброя, перший ядерний вибух у 1945 p.). Створені за цей період засоби визначили подальші шляхи розвитку цивілізації: перша ЕОМ (1946 p.), транзистор (1948 p.), локальні багатотермінальні інформаційно-стільникові мережі, що є інформаційними осередками цивілізації. Після запуску штучного супутника Землі в 1957 р. виникли системи космічного зв'язку. На базі їх і локальних інформаційно-стільникових мереж

194

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

у 80-х pp. XX ст. народилася всесвітня інформаційна мережа «Інтернет», яка започаткувала єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство. З цієї межі починає відлік світова історія інформатизації суспільства, інформаційних ресурсів і технологій [184; 186; 187].

Історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів техногенної цивілізації можна представити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв'язок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, всесвітня інформаційна мережа.

Структура техногенної цивілізації показана на рис. 5.1. її основу становить «тріада» (засоби зв'язку (телекомунікації і телерадіозв'язок) о інтернаціоналізація і глобалізація економіки <=> глобальні проблеми цивілізації), занурена у континуум культур із своєю поліетносферою [23; 524].

Повертаючись до «тріади» (рис. 4.1), бачимо, що одна з основних ознак і тенденцій світового розвитку — це інтернаціоналізація і глобалізація економіки. Техногенна цивілізація, а потім інформаційна революція викликали прискорення процесу залучення країн до міжнародного поділу праці й обміну продукцією та інформацією. Це стало основою для виникнення в другій половині XX ст. феномену відкритої економіки. Вже на початку нашого сторіччя існували міжнародні підприємства, що разом із застосуванням сучасних засобів зв'язку стали перетворюватися в багатогалузеві комплекси. Ці об'єднання одержали назву транснаціональних і багатонаціональних корпорацій. Нині вони є головною рушійною силою світових господарських зв'язків. Розміщуючи капітал і створюючи численні закордонні філії, ці корпорації формують розгалужену систему світового виробництва. Вони не визнають національних кордонів і через оптимальне розміщення виробництва в різних країнах, з урахуванням їх порівняльних переваг (наявність джерел сировини, кваліфікованих працівників, технічного рівня виробництва і т. ін.), досягають високої економічної ефективності. Розвиток міжнародних підприємств і об'єднань в умовах інформаційної революції другої половини XX ст. поряд із нечуваним розширенням світових ринків товарів, капіталів, робочої сили сприяє формуванню ринків інформації, ноу-хау, патентів, ліцензій і науково-технічних послуг.

Ще однією розвиненою формою інтернаціоналізації останнього десятиліття стала міждержавна інтеграція національних господарств. Найбільш розвиненою формою міжнародної інтеграції є Європейський Союз (ЄС). Рішення про його створення було прийнято ще в 1957 р. Головна мета цього об'єднання — створення єдиного ринку товарів, послуг, робочої сили, а також рішення про їх вільне пересування. Сьогодні на частку ЄС припадає 1/3 світового товарообігу. Експорт ЄС перевищує експорт США в 3,6 раза, а експорт Японії — в 3,8 раза. ЄС за показниками промислового виробництва перевершив США і володіє сьогодні половиною світових валютних резервів [747; 748]. Настільки динамічний розвиток держав спільного ринку обумовлений багато в чому побою-

195

ванням європейських країн перетворитися на технологічну периферію США і Японії.

У 90-ті pp. XX ст. інтеграційні процеси в Європі одержали подальший розвиток. З 1 січня 1993 р. в Європі функціонує єдиний внутрішній ринок, азі листопада 1993 р. набула чинності Маастрихтська угода 12 країн ЄС, відповідно до якої до кінця 90-х pp. ЄС мав перетворитися у валютний, економічний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою, громадянством і валютою. З початку 90-х pp. ЄС змінив свою політику по відношенню до країн Східної Європи [747; 748].

У 80-ті pp. XX ст. тенденції до інтеграції намітилися і серед держав Північної Америки (інтеграція США, Канади, Мексики). Аналогічні процеси спостерігаються і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Ініціатором інтеграційних процесів тут виступає Японія. У листопаді 1989 р. була створена Організація економічного співробітництва (ОПЕК). Крім Японії до ОПЕК увійшли Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Фі-ліппіни, Австралія, Гонконг, Китай, Нова Зеландія. Мета альянсу -створення зони вільної торгівлі протягом 15 років з одночасним розвитком інтеграції в інших сферах співробітництва [535; 748].

Таким чином, інтеграція залучала всі розвинені країни світу і більшість країн із середнім рівнем розвитку. Можна відзначити, що інтеграція як провідна тенденція світового розвитку супроводжувалася конкуренцією між трьома головними центрами світового господарства (США, Японія і Західна Європа).

196

Історико -культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

Процес світовоїдинаміки поставив перед людством низку так званих глобальних проблем. Вони виникли переважно як результат неконтрольо-ваного розвитку і принесли усвідомлення серйозної загрози цивілізації. Появу глобальних проблем передбачав ще В. Вернадський, який попереджав, зокрема, про «геологічну силу» суспільства, яка може мати руйнівний характер.

Оскільки для більшості глобальних проблем характерний взаємовплив, їхня класифікація досить складна. Дуже умовно і приблизно ці проблеми можуть бути розділені на природні, демографічні, економічні, екологічні, соціально-біологічні, соціально-політичні, соціально-економічні, культурні й етико-моральні [46; 158; 217; 221; 505; 510; 522; 525; 526; 535-558].

Кожна невирішена, нездолана глобальна проблема створює загрозу у відповідних сферах людської життєдіяльності. Знання цієї загрози дозволяє вживати превентивні заходи по зниженню потенційної небезпеки. Це може досягатися через вирішення проблеми в цілому (це іноді неможливо або дуже важко досягти), ослаблення негативного впливу окремих її складових, запобігання конкретним катастрофам, що виникають унаслідок невирішення проблеми.

Як у техногенних, так і в інформаційних цивілізаціях значна увага приділяється пошуку позаземних цивілізацій [585—587]. Для нашої цивілізації контакт із дружньою позаземною цивілізацією може відіграти визначальну роль у вирішенні багатьох тупикових проблем людства. І тоді макроцивілізація планети можливо увійшла б у нову енергетичну фазу розвитку, що зумовило б формування нової поліет-носфери [221; 524].