Глава 1

таманне визнання різноманітності своєрідних типів і форм розвитку ■iffїї м культури, розташованих у певній історичній послідовності й утворюючих єдину лінію духовної еволюції людства [152].

Так, І. Гердер розглядає культуру як прогресивне розкриття здібностей людського розуму, але користується цим поняттям і для характеристики етапів історичного розвитку людства, а також цінностей освіченості[153]. Німецькі романтики (Ф. Шиллер, брати А. і Ф. Шлегелі, пізній Ф. Шеллінг) продовжили лінію подвійного тлумачення культури І. Гер-дера. З одного боку, вони створили традицію порівняльно-історичного вивчення культури (В. Гумбольдт і школа компаративної лінгвістики), з іншого — поклали початок погляду на культуру як на окрему антропологічну проблему [43; 47; 48; 66; 130; 132; 150; 153-155]. На ідеї І. Гердера спирається також і третій напрям конкретного аналізу звичаїв і етнічних ознак культури.

Зі слов'янських учених у цьому напрямі працювали М. Данилевсь-кий [156], К. Леонтьєв [157] і О. Хомяков [150; 158]. М. Данилевський у праці «Росія та Європа» (1870) вважав, що люди створюють культурно-історичні типи (як-то: мусульманський, західний та ін.) і в них існують. Кожний культурно-історичний тип виявляє себе в чотирьох творчих сферах:

— релігійній;

— державній;

— сфері мистецтв (сюди, очевидно, належать і фундаментальні науки);

— технічній (не тільки як інженерній, але і як практичний результат всіх наслідків культури, всього, що спрямоване до практичної користі).

М. Данилевський був переконаний, що запозичення з боку одного культурно-історичного типу на користь іншого в перших трьох сферах марні або шкідливі. Культурно-історичні типи є самодостатніми, і запозичення релігійне, державних форм і ідей, в художній сфері можуть зруйнувати власну культуру. А запозичення в четвертій сфері, навпаки, корисні і здійснюються дуже легко [156].

К. Леонтьєв у роботі «Візантизм і слов'янство» зазначає, що кожний народ народжується, проходить шлях від «початкової простоти» до «квітучої складності» (його терміни), а потім набагато повільніше — шлях до вторинного спрощення. Згідно з К. Леонтьєвим будь-яке спрощення — завжди деградація [157; с. 23]. Теза К. Леонтьєва про те, що народи смертні, а їх життя — своєрідний цикл, згодом була детально розроблена Л. Гумільовим [159—166].

О. Хомяков намагався примирити уявлення про цикли в історії з уявленням про лінійний характер історичного процесу. Цикли він визнавав, але водночас, як глибоко віруючий християнин, вважав, що людина проходить в історії у певному розумінні іспит перед Творцем, тому і весь історичний процес - від створення світу до його кінця - теж має сенс. Настільки грандіозну проблему О. Хомяков вирішити не зміг, однак сама по собі спроба цікава. У всякому разі Хомяков підтверджує реальне існування історичних циклів і регіонів культур [150; 158].

16

Культурологічні концепції цивілізаційних процесів: аналіз джерел

З останньої третини XIX ст. вивчення культури розвивалося в межах у і антропології [69-72; 75-78; 80-82; 133; 167; 168], і етнографії [74; 79]. Заклавши фундамент так званої культурної антропології, англійський етнолог Е. Тайлор визначив культуру через перерахування її конкретних елементів, але без осмислення їх зв'язку з організацією суспільства та функціями окремих культурних інститутів [83; 84; 169—171].

Третьою обставиною, яка поклала початок еволюційному розвиткові світогляду на теорію та історію культур, був розвиток науки і техніки [172—185]. Промислове століття людства зародилося в Європі в другій половині XV ст. Катаіізатором створення промислової цивілізації стала поява гуманістичних теорій, які визначали місце людства у світі, наукового методу пізнання навколишнього світу і активної теорії прогресу людства, ідеї зміни світу під впливом цілеспрямованої праці в напрямі поліпшення життя, ідеї про визначення самою людиною свого місця в житті.

Орієнтація на технічні джерела розвитку в другій половині XVIII ст. в епоху промислової революції у деяких країнах сприяла значним успіхам у всіх сферах життєдіяльності людини та входженню в сучасну цивілізацію [182—190]. У розвитку науки можна виділити такі періоди, коли перетворювалися всі компоненти її фундаментів, що привело людство до сучасної техногенної цивілізації. Зміна наукових картин світу супроводжувалася докорінними змінами нормативних структур дослідження, а також історико-філософських основ науки. Ці періоди правомірно розглядати як глобальні революції, які приводять до зміни типу наукової раціональності й трансформації поглядів на культуру.

Особливості джерельної бази та історіографії культурології. На сьогодні у всіх сферах наукової і суспільної діяльності, в кожній галузі знань існують різні версії розуміння як джерела, так і документа. Для нас джерелом є не тільки будь-які пам'ятки минулого, які віддзеркалюють ті чи інші сторони історії суспільства і культури, а й історико-культурологічні, історико-філософські дослідження. З іншого боку, найбільш прийнятним є визначення Держстандартом України документа як поєднання матеріального носія інформації, закріпленої створеним людиною засобом для передачі в часі й просторі. До того ж в останні роки виникла низка якісно нових, переважно електронного типу, носіїв джерельної та документної інформації у відповідних наукових дисциплінах: інформатиці, бібліотекознавстві і бібліографії, архівознавстві й музеєзнавстві тощо. У науковців з'явилася можливість за допомогою нової техніки і новітніх технологій зануритися у чисельні документно-джерельні бази сучасного світу [185]. Все це викликає потребу розробки й застосування принципово нових підходів до вивчення та аналізу джерельної бази та історіографії нагальних проблем всесвітньої історії і насамперед — історії та теорії культури планетарної цивілізації.

І якщо для вивчення локальних історико-культурологічних проблем тих чи інших етносів, наприклад українського, ще дієздатні звичні канонічні підходи до аналізу джерельної бази та історіографії,

17