Глава 5

му розвитку [15; 28; 92; 588; 761-763]. Експеримент, заснований на енергетичній і силовій взаємодії з такою системою, у принципі не дозволить відтворювати її в початковому стані. Саме акт первинного «готування» цього стану змінює систему, направляє її в нове русло розвитку, а необоротність процесів розвитку не дозволяє знову відтворити початковий стан. Тому для таких унікальних систем потрібна особлива стратегія експериментального дослідження. їхній емпіричний аналіз здійснюється найчастіше методом моделювання експерименту на ЕОМ, коли виникає можливість виявити розмаїтість структур, що здатна породити система [764].

Серед історичних систем сучасної науки особливе місце посідають природні комплекси, до яких включена, як компонент, сама людина. Прикладами таких «людиноприродних» комплексів можуть служити медико-біологічні об'єкти, об'єкти екології, включаючи біосферу в цілому (етноси і глобальна екологія), біотехнології (у першу чергу генетичної інженерії), системи «людина — машина» (включаючи складні інформаційні комплекси і системи штучного інтелекту) і т. ін.

При вивченні «людиноприродних» об'єктів пошук істини виявляється пов'язаним із визначенням стратегії і можливих напрямів перетворення такого об'єкта, а це безпосередньо торкається гуманістичних цінностей. З системами такого типу не можна довільно експериментувати. У процесі їх дослідження і практичного освоєння особливу роль починає відігравати знання заборон на деякі стратегії взаємодії, що потенційно містять у собі катастрофічні наслідки.

У цьому зв'язку трансформується ідеал цінностей нейтрального дослідження. Об'єктивно істинне пояснення й опис «людиноприродних» об'єктів не тільки дозволяє, а й припускає включення аксіологічних чинників до складу пояснюючих положень. Виникає необхідність експлікації зв'язків фундаментальних наукових цінностей (пошук істини, зростання знань) із ненауковими цінностями загальносоціального характеру. У сучасних програмно-орієнтованих дослідженнях ця експлікація здійснюється при соціальній експертизі програм. Водночас у процесі самої дослідницької діяльності з людиноприродними об'єктами досліднику доводиться вирішувати проблеми етичного характеру, визначаючи межі можливого втручання в об'єкт. Внутрішня етика науки, стимулюючи пошук істини й орієнтацію на збільшення нового знання, постійно співвідноситься в цих умовах із загальногуманістичними принципами і цінностями. Розвиток усіх цих нових методологічних установок і уявлень про об'єкти, що досліджуються, приводить до істотної модернізації філософських основ науки.

Наукове пізнання починає розглядатися в контексті соціальних умов його буття і його соціальних наслідків, як особлива частина життя суспільства, детермінована на кожному етапі свого розвитку загальним станом культури даної історичної епохи, її ціннісними орієнтаціями і світоглядними установками. Осмислюється історична мінливість не

200

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізаціїу добу глобалізму

тільки онтологічних постулатів, а й самих ідеалів і норм пізнання, Відповідно розвивається і збагачується зміст категорій «теорія», «ме-тод», «факт», «обгрунтування», «пояснення» іт. ін. [136; 316—318].

В онтологічній складовій філософських основ науки починає домінувати «категоріальна матриця», здатна забезпечити розуміння і пізнання об'єктів. Виникає нове розуміння категорій простору і часу (урахування історичного часу системи, ієрархії просторових і часових форм), категорій можливості і дійсності (ідея великої кількості потенційно можливих ліній розвитку в точках біфуркації), категорії детермінації (попередня історія визначає вибіркове реагування системи на зовнішні впливи) та ін.

Узагальнюючи викладене, історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів інформаційної цивілізації можна представити в такому порядку: мозок, мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв 'я-зок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, людиноприродні об'єкти, єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство.

Що ж собою представляє інформаційна цивілізація за структурою? Структура інформаційної цивілізації показана на рис. 5.2. її основу становлять три взаємопов'язаних інваріантних компоненти: єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство о інформаційна економіка <=> відкриття й освоєння нових видів енергії, занурені у федерацію культур зі своєю ноосферою. Федерація культур занурена в єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство. Єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство — це інформаційна цивілізація з децентралізованими розподілено-функціональними адміністративно-територіальними і соціально-економічними стільниками, що адекватно відбивають стільникову структуру простору Всесвіту. Інформаційна цивілізація — поки єдина генералізуюча ідеологія життєдіяльності, згоди, світу і науково-технічного розвитку всього світового співтовариства.

Інформаційна цивілізація — це якісно нова суспільно-політична формація, що йде на зміну матеріальній (техногенній) цивілізації та прогресивно забезпечує освоєння процесів інформатизації, як неминучого і загального періоду розвитку суспільства, пізнання й освоєння інформаційної моделі світобудови, а також загального усвідомлення і прийняття єдності законів інформації у природі та суспільстві. Наведемо декілька характерних прикладів [765; 766]. У 70—80-ті pp. XX ст., під час подолання світових криз перед конгресом, урядом і народом США виникло запитання: «По якому шляху спрямувати розвиток країни: по шляху матеріального добробуту народу або по шляху інформаційно-інтелектуального розвитку, інформатизації суспільства, інформаційних ресурсів і технологій, тобто по матеріальному або інформаційному шляху?»

Починаючи з 70-х pp. США обрали шлях пріоритетності багатства інформації і її ресурсів над матеріальними багатствами. Цей вибір дозво-

201

лив пережити всі світові кризи кінця XX ст. й утримати за США перше місце у світі за валовим прибутком на душу населення і перші місця з багатьох показників економіки, науки і техніки. Сполучені Штати Америки на прикладі своєї країни з початку 70-х pp. довели всьому світу переваги інформаціологічної системи розвитку.

Інформаціологічна свідомість цієї країни незабаром стала інформаційним надбанням усього світового співтовариства. В даний час багато країн світу йдуть по інформаціологічному шляху прогресу. Інформація як загальна генеративна основа природи і суспільства перетворилася на безальтернативне джерело розвитку і добробуту багатьох народів; інформаційні ресурси і технології підняли науку і технічний прогрес на безпрецедентний рівень, порівняно з тим, що забезпечували в минулому фізика, механіка, хімія й електродинаміка разом.

Слід зазначити, що багато країн уже суттєво просунулися в напрямі створення інформаційно-стільникового суспільства. Аналіз понад 30-ти країн світу свідчить, що чим більше адміністративно-територіальних інформаційно-стільникових самокерованих одиниць (стільників) у країні, тим, як правило, вище рівень життя в ній, природно, за умов демократичного устрою суспільства. [766]. У створеному недавно науковому напрямі — синергетиці (від грецького sinergia — разом, спільна дія, співробітництво, співдружність) — інформація означає міру організації (узгодженості, упорядкованості) системи. Висока міра упорядкованості (ін-

202

Історико-культурологічний вимір еволюції цивілізації у добу глобалізму

формаційності) системи є умовою (причиною) узгодженості її складових, що викликає зменшення самовідношення і самоорганізації цих частин і зменшення ентропії системи, що у свою чергу приводить до збільшення узгодженості й упорядкованості самої системи в цілому.

У наступних розділах ці та інші питання розвитку інформаційної цивілізації спробуємо розглянути докладніше.

Однією з основ розвитку інформаційної цивілізації є розвиток засобів обчислювальної техніки, що на початковому етапі відбувався дуже розмірено*.

Необхідно, однак, врахувати, що феноменальне зростання виробництва засобів обчислювальної техніки само по собі не стало основною умовою переходу від техногенної цивілізації до інформаційної. До 1994 р. локальні мережі, системи управління базами даних, текстові процесори, системи управління трансакціями і навіть мультімедійні технології використовувалися переважно як інструмент внутрішньої

* У 1888 р. У. Берроу створив першу лічильну машину, здатну складати великі числа. Через 2 роки Г. Холлріт побудував машину, керовану за допомогою перфорованих карток. У 1906 р. на фірмі А. Белла, який винайшов і запатентував перший телефон, побудували «регулювальник», завданням якого було зберігання електроімпульсів у ланцюзі на той час, поки перемикачі не утворять стійкого зв'язку. У 1925 р. В. Буш створив першу аналогову лічильну машину, а через 12 років — «диференціальний аналізатор», тобто машину для розв'язання диференціальних рівнянь. Між 1937 і 1942 pp. Дж. Атанасов розробив і побудував першу ЕОМ, однак не зміг запатентувати її (через відмову фірми IBM) і залишився у безвісті. У 1944 р. X. Ейкен із Гарвардського університету побудував 4,5-тонний «автоматичний обчислювач із послідовністю керування» (digital computer) за назвою «МАРК 1». Наприкінці Другої світової війни вчені Пенсильванського університету Дж. Екерт і Дж. Моклі створили перший електронний комп'ютер ENIAC (Electronic Numerical Integrator and Computer).

У 1946 p. Дж. фон Нейман запропонував для управління подібними машинами систему двоїчного числення, а також розробив принцип введення в машину і збереження там не лише даних, а й команд управління. У 1951 р. був створений перший у світі комерційний комп'ютер UNIVAC, перші 2 екземпляри якого придбали американське Бюро перепису населення і компанія «Дженерал електрик». Приблизно в цей же час німецьким інженером К. Цузе був створений перший в історії техніки програмований цифровий лічильний пристрій Z3. До початку 60-х pp. була розроблена теорія кібернетичних систем, після чого вчені вперше задумалися про філософські, моральні й соціальні наслідки появи нової науки — кібернетики. У 1971 р. з'явилася перша мікросхема, а в 1974 р. на ринок вийшов попередник персонального комп'ютера.

До 1960 р. в усьому світі використовувалося не більше 7 тисяч комп'ютерів. Історичний перелом наступив лише в 1993 p., коли вперше обсяг виробництва персональних комп'ютерів перевищив обсяг виробництва легкових автомобілів і досяг 35,4 млн одиниць. Рік по тому обсяг зріс на 27 % і перевищив 48 млн одиниць, а до 1995 р. збільшився ще на 25 % і наблизився до 60 млн. Сьогодні в деяких країнах, наприклад у США, персональних комп'ютерів виробляється і продається вже більше, ніж телевізорів, і ця тенденція зберігається.

203