2 Іванчснко р. Г. Літературне редагування. 2-е вид. К.: Вища школа, 1983; Сенкевич м. П., Фсллер м. Д. Литсратурное редактирование (Лингвостилистические основи). М.: Вьісшая школа, 1968.

³ Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования: итоги изучения, некоторьіс задачи // Книга. Исследования и материальї. Сб. 13. М.: Книга, 1966. С. 66; див. також визначення терміна "редакция" в 3-му виданні "Большой Советской Знциклопедии".

4 Мильчин а. 3. Методика редактирования текста. Изд. 2-е. М.: Книга, 1980.

⁵ ВазксКс Р. К., ЗІ880Г8 3. 2., Вгоокз В. 5. ТЬс Агі оі Есікіпв /. 5-іЬ есі. №\у Уогк, Ьопсіоп: Мастіїїап РиЬ1ізпіп§ Сотрапу, Соїііег Мастіїїап РиЬІізЬегз, 1992.

Крім того, вказують, що редагування — це творчий процес⁵. Визнаючи наявність у редагуванні незначної кількості таких процесів, ми зараховуємо їх до творчого редагування (див. вище розділ 1.6). Нормативне ж редагування, яке становить близько 80% усіх операцій, є нетворчим процесом, тобто таким, якому можна навчити шляхом засвоєння певної множини норм і процедур маніпулювання ними.

В літературі, зокрема західній, означення редагування часто взагалі відсутнє¹. У кращому випадку, дають лише переліки процедур, які повинен виконувати редактор. До числа таких процедур, наприклад, належать: слідкування за дотриманням зрозумілості, стислості, логічності, впливовості; контроль за дотриманням орфографії, пунктуації; перевірка правильності імен, рубрик, цитат, математичних виразів; укладання біографічних довідок про авторів, редакційних приміток та анотацій; шрифтове розмічування тексту². Очевидно, що такий суто прагматичний підхід забезпечує окреслення кола певних практичних навичок, однак не розв'язує питання про те, чим все ж таки є редагування.

Враховуючи сказане, в нашому посібнику будемо базуватися на нормативній концепції предмета редагування. Отже, предмет редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.

Таке означення предмета редагування є не лише узагальнюючим. Воно є надзви­чайно продуктивним з позиції можливості автоматизації процесу редагування. Адже норма — це те, що можна чітко й однозначно зафіксувати, закодувати й реалізувати у вигляді баз даних чи баз знань. Однак зробити це можна лише тоді, коли потрібні для редагування норми будуть достатньо вивчені.

Зрештою, переможуть ті концепції редагування, які служитимуть теоретичною базою для опрацювання текстів на комп'ютерах, іншими словами, ті концепції, які будуть застосовувати методи точних наук, даючи змогу кібернетично моделювати процес редагування.

2.3. Методологічна база редагування

Редагування — аж ніяк не наукотворча примха людей. Воно існує тому, що автор і реципієнт об'єктивно через відсутність зворотного зв'язку не можуть спілкуватися з потрібною ефективністю. Для її підвищення потрібні редактори, а редакторам для того, щоби забезпечити цю ефективність, необхідна наукова теорія, яка давала б змогу досягти цієї ефективності. У цьому — об'єктивна причина існування едитології.

Як і будь-яка наука, едитологія має ряд аксіом, які створюють її методологічну базу. Ці аксіоми базуються на об'єктивних відмінностях, що виникають між автором і реципієнтом у процесі передачі повідомлень, і спричиняють появу цілої низки неузгодженостей, що знижують ефективність повідомлень.

До числа аксіом едитології, на нашу думку, належать такі:

— автор і реципієнт можуть по-різному оцінювати новизну повідомлення;