9.1. Вимірювання та оцінювання кількості інформації

Існує декілька методів вимірювання кількості інформації, що базуються на теорії імовірностей¹ і теорії алгоритмів². Останнім часом запропоновано ще один метод, який базується на теорії розпізнавання образів³. Перші два методи призначені для визначення кількості лише невербальної інформації, а що стосується вербальної, то вони можуть визначати її кількість лише в кодовому образі. Третій метод, що пропонує методику визначення кількості інформації для невербальних і вербальних повідомлень, через свою специфіку, зокрема інженерну складність, все ж не може бути використаним на практиці.

1 Шсннон к. Работьі по теории информации и кибсрнстикс. М., 1963.

2 Колмогоров а. Н. Три подхода к опрсдслению понятия "количсство информации" // Проблеми персдачн информации. 1965. Т. І. Вьш. 1.

3 Партико 3. Визначення кількості інформації у вербальних і невербальних повідомленнях // Вісник книжкової палати. 2000. № 11. С. 14—18.

Враховуючи сказане, під час редагування повідомлень редакторові слід застосовувати методи не вимірювання, а оцінювання кількості інформації, які є порівняно простішими. Проте й ці методи мають свою специфіку: по-перше, вони завжди є відносними й набли­женими, а, по-друге, можуть бути як суб'єктивними, так і об'єктивними. Звичайно,

редактор повинен спиратися лише на об'єктивні методи. Це означає, що вони повинні давати такі ж результати, як і одна з теорій інформації, але у відносному й наближеному вигляді. У цьому посібнику як таку будемо використовувати образну теорію інформації.

У загальному випадку образна теорія інформації передбачає, що кількість інформації (7), яку містить образ, становить

І=Я^]Р, (9-1)

де д — імовірність правильного розпізнавання образ кібернетичною системою (людиною, комп'ютерною системою тощо), Р — довжина в кібернетичній системі розгорнутої програми, що розпізнала образ, у бітах.

Нижче опишемо методи оцінювання кількості інформації, що базуються саме на цій теорії інформації. При цьому будемо виходити з того, що реципієнтів цікавить не лише кількість отриманої інформації, а й, насамперед, її новизна.

9.2. Тезаурус як модель банку інформації реципієнтів

Оцінювання кількості інформації в повідомленнях можна здійснювати, зокрема, за допомогою спеціально утворених для цієї мети тезаурусів — банків інформації. При цьому під час редагування тезаурусом може виступати як текст самого повідомлення, так і окремий спеціально утворений для цієї мети тезаурус (наприклад, тезаурус окремої реципієнтської аудиторії чи навіть цілого суспільства). Такий тезаурус кожен редактор зберігає у своїй свідомості (тому, до речі, для редактора винятково важливе значення має обізнаність із літературою з обраної ним галузі редагування). У наш час такі тезауруси використовують у деяких системах комп'ютерного редагування, зокрема текстових процесорах, які оцінюють складність повідомлення¹.

Тезауруси можуть бути простими, звичайними чи складними.

Простий тезаурус містить лише перелік слів (номенів): Р., Х._І ... Х.^ У._} ... У.Ддив. позначення в розділі 5.3.4). Аналогом такого тезауруса є, наприклад, перелік усіх різних слів, використаних у повідомленні, тобто словниковий запас одного реципієнта чи їх групи. Оцінка ступеня новизни інформації за допомогою такого тезауруса буде найгрубішою. її отримують, визначаючи, чи зустрічається слово тексту в тезаурусі реципієнтів, чи ні.

Звичайний тезаурус також містить перелік (словник) номенів, але відрізняється від простого тим, що в словнику задають зв'язки між предикатами Р і змінними Х._у.. Х._п, У._х... У._п. Для оцінки новизни враховують не лише те, чи є номен тексту в тезаурусі, а й те, чи встановлений між змінною та предикатом тексту такий, як у тезаурусі, зв'язок. У результаті, оцінка ступеня новизни інформації за допомогою звичайного тезауруса буде точнішою, ніж за допомогою простого.