4.8. Інструменти редагування

У сучасних умовах редактор може вибрати для роботи дві групи інструментів: папір, ручку, олівець і гумку (далі редактор повинен передавати надрукований на друкарській машинці авторський оригінал операторам для виправлення) або екран дисплея комп'ютера, клавіатуру, мишку й текстовий процесор (у цьому випадку редактор вносить усі виправлення в набраний на комп'ютерному носії авторський оригінал самостійно і оператор для виконання цих операцій йому не потрібен). Подання в ЗМІ оригіналу, написаного рукою, суперечить стандартові, проте іноді в особливих умовах ЗМІ деяким авторам це дозволяють.

Перший варіант вимагає більших фінансових витрат, зокрема на внесення оператором виправлень у текст. Тому оптимальнішим є другий, позбавлений такого недоліку. Правда, для використання комп'ютеризованої технології виробничий процес ставить перед редактором низку кваліфікаційних вимог, зокрема вміння досконало працювати на комп'ютері за допомогою текстових процесорів. Крім того, використання комп'юте­ризованої технології вимагає суттєвих разових капітальних вкладень у придбання комп'ютерної техніки. Проте її використання суттєво піднімає продуктивність праці всіх без винятку працівників ЗМІ.

Часто для редактора вибір інструменту редагування залишається справою його уподобань та звичок. При цьому слід враховувати, що на якість редагування вибір інструменту не впливає або впливає мало, проте суттєво впливає на продуктивність праці.

4.9. Межі усунення помилок

У видавничій практиці майже завжди трапляються ситуації, коли вже після публі­кування повідомлень у них знаходять помилки. Нормальна це ситуація чи надзвичайна ("катастрофічна")? Можна усунути з тексту абсолютно всі помилки чи ні?

1 Така максимально можлива кількість коректур допускалась раніше технологічними інструкціями для особливо важливих видань.

2 Злсктронная техника в процессах коррсктурьі и редактирования. М.: Книга, 1973. 80 с.

Спершу розглянемо можливість усунення з тексту абсолютно всіх найпростіших помилок, якими є спотворення, тобто помилок, виявлених під час коректури (див. розділ 15.2). Як свідчить практика, під час опрацювання потоку повідомлень досягнути цього при традиційній коректурі, навіть семикратній¹, практично неможливо, оскільки 5% спотворень у тексті не знаходять ніколи². Але, якщо це справедливо для практики, то теоретично при достатньо великій кількості коректур з одного окремо взятого повідомлення все ж можна усунути абсолютно всі спотворення. Переконатись у правильності цього твердження можна за допомогою такої процедури: п разів набрати один і той самий текст, а далі перевірити на тотожність усі знаки в одній і тій самій позиції.

Тепер визначимо, чи можна усунути з повідомлень абсолютно всі складніші помилки (морфологічні, синтаксичні, психолінгвістичні, логічні тощо). Як буде детально показано нижче, досягнути такого стану неможливо навіть теоретично, не кажучи вже про практику (причина цього — наявність у нормативній базі внутрішніх суперечнос­тей; див. розділ 6.4). Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої моделі редагування, завжди залишиться певна кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність яких у рамках вибраної моделі редагування довести неможливо.

Враховуючи той факт, що з тексту не можна видалити абсолютно всі спотворення (на практиці) й абсолютно всі помилки (навіть теоретично), зробимо висновок: говорити слід не про те, відредаговані повідомлення чи ні, а про те, який ступінь їх від-редагованості.

Цей висновок принципово важливий для едитології. Він обмежує необгрунтовані вимоги до якості повідомлень після їх опрацювання. Враховуючи викладене, в літературі запропоновано прийняти вимоги до якості повідомлень, зокрема щодо спотворень для різних видів літератури¹. Що стосується якості повідомлень для інших видів помилок, то такі дані в літературі відсутні взагалі, хоча потреба в них є безсумнівною.