5.4.3. Формули

Формула — це символьний запис твердження науки, поданий у двомірному просторі. Формули задають відношення між об'єктами, величинами і т. п. (у матема­тиці, фізиці й технічних науках) або описують будову речовини (у хімії чи біології).

Будь-яка формула складається з трьох компонентів:

• посилання на формулу;

• власне формули;

• порядкового номера (у розділі чи цілому виданні).

Загалом, посилання на формулу не є обов'язковими, оскільки формули часто включають у синтаксичну структуру речень; порядкові номери формул також не є обов'язковими (їх обов'язково використовують лише у складних наукових виданнях).

1 Говорячи термінами систем керування базами даних, кожен рядок можна назвати записом, а кожну його характеристику — полем.

Із позиції поліграфії формули — це аплікація кількох прямокутників, у кожен з яких вписано потрібний символ. Вказані прямокутники можна "вставляти" один в другий за принципом російської національної іграшки — "матрьошки".

нумераційний заголовок тематичний заголовок ⁴ _к

^ _х Таблиця 12

ч

Фізіологічні характеристики кандидатів у космонавти

г о л

⁰ ( в

к

а

х в і с т

Прізвище кандидата	Характеристики
	рік народження	ріст, см	маса, кг
Іваненко	1960	175	72
Петренко	1962	182	78
Сидоренко	1958	176	74

бойовик прографки

Рис. 5-7. Структура таблиці

Приклади окремих елементів формул і самих формул показано на рис. 5-8.

Із окремих формул утворюють системи рівнянь, об'єднаних парантезами¹. У цьому випадку всі перелічені елементи системи рівнянь (окремі формули, парантези) також є прямокутниками.

і = п

_а

₂

і = 0

Рис. 5-8. Структура формул а — прямокутник без вписаних символів; б — прямокутники з вписаними символами

1 Парантез — фігурна дужка, що охоплює кілька формул.

5.5. Структура апарату видання в оригіналі

Крім описаних текстових і нетекстових частин, до видання входить також його апарат: доповнюючі, джерельні та пошукові компоненти.

Доповнюючі компоненти. Завдання цього типу компонентів полягає в тому, щоби доповнювати основний текст, який через відсутність таких доповнень може бути мало чи взагалі незрозумілим для реципієнтів або реципієнти можуть зрозуміти його невірно. До числа доповнюючих компонентів належать:

• примітки і коментарі (внутрітекстові, посторінкові, позатекстові; особливим видом є примітки, що вказують на джерела запозичень; див. про них нижче);

• додатки (передмови, післямови, власне додатки);

• додаткові списки [списки скорочень, списки одиниць вимірювання, списки умовних позначень, глосарії (списки основних використаних термінів та їх означення), списки авторів тощо].

Доповнюючі компоненти, крім джерельних приміток, мають структуру зв'язного тексту. При цьому до них у свою чергу можуть входити будь-які інші компоненти пові­домлення (таблиці, формули, ілюстрації, примітки і т. п.).

Джерельні компоненти. Завдання цієї групи компонентів полягає в тому, щоби вказати джерело (бібліографічний опис) будь-якого запозичення з інших повідомлень, яке є в основному тексті. Оскільки джерельні компоненти є різновидом приміток, їх можна розташовувати у виданні так само, як і примітки, тобто вони можуть бути внутрі-текстовими, посторінковими і позатекстовими.

Усі джерельні компоненти мають будову шаблонних записів, що складаються з окремих полів. Структуру й наповнення цих полів регламентують стандарти на бібліографічні описи.

Пошукові компоненти. Використовують, як правило, у великих за обсягом виданнях з метою забезпечити реципієнтам можливість швидкого пошуку потрібної інформації. До пошукових компонентів належать змісти, покажчики і колонтитули.

Усі пошукові компоненти мають будову шаблонних записів, що складаються з окремих полів. Структуру цих записів регламентують лише видавничі норми.

Кожен запис змісту, покажчика чи колонтитула супроводжують номером сторінки — абсолютною адресою у виданні. Це й допомагає здійснити швидкий пошук потрібної інформації. Пошукові компоненти утворюють у виданні локальну пошукову систему.

* * *

Окрім перелічених, до апарату видання можуть входити й деякі інші компоненти (наприклад, епіграфи, присвяти, змісти багатотомних видань тощо), котрі використовують значно рідше, а тому розглядати їх тут не будемо.