13.3.2. Точність слововживання

Найперше розглянемо, які основні значення у мові мають слова. До цих значень належать:

¹ Для деяких мов такі словники створено (див.: Еаіоп Н.8. Ап Еп^ІізЬ-РгепсЬ-Оегтап-ЗрапізЬ шогсі ігеяиепсу сіісіюпагу. №\у Уогк: Воуєт риЬІісаІіоп, Іпс, 1976).

• семантичне пряме (фіксують у тлумачних словниках у максимально можливо­му обсязі; часто слова мають по декілька таких значень; їх називають полісемічними);

• семантичне переносне (частково фіксують у словниках; використовують у тропах; див. нижче);

• граматичне (задається значенням морфем слова, морфологічною формою в реченні, синтаксичною роллю в реченні, синтаксичними валентностями тощо);

• стилістичне (вказує на належність слова до певних стилів; див. про них роз­діл 13.8);

• емоційне (визначається значенням на шкалі, що його має слово в переважної більшості носіїв мови; шкала повинна мати значення від негативних до нейтральних і аж до позитивних, наприклад від -3 до +3, від -5 до +5 тощо);

• ідеографічне, в тому числі асоціативне (по-перше, визначається місцем слова в ієрархічному словнику мови, а, по-друге, його зв'язками — родовидовими, причинно-наслідковими, асоціативними тощо).

У мовленні (тобто під час передачі повідомлення від автора до реципієнта) — на відміну від основних у мові — слова набувають додаткових значень. До цих значень належать такі.

{.Індивідуальнеавторське. Завжди існує в словнику автора більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова; реалізується під час генерування автором повідомлення. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора.

Приклад. В автора, який відвідав Індію, в значенні слова корова з'явилася нова ознака — священна тварина. Пишучи спогади про поїздку в Індію, такий автор може написати: Разом із нашим гідом ми шанобливо обійшли кількох корів, що лежали на тротуарі. Очевидно, що реципієнти можуть не зрозуміти, чому авторові довелося шанобливо обходити звичайних корів, адже в українській мові слово корова якихось подібних ознак у значенні не має.

2. Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення; визначається лівостороннім контекстом слова.

Приклад. Автор опублікував у газеті повідомлення, в якому аргументовано критикує кілька затверджених законів. До початку сприйняття цього повідомлення емоційне значення слова закон у реципієнтів, як у переважної більшості носіїв мови, було нейтральним. Після сприйняття в повідомленні критики першого закону, другого, третього...десятого в реципієнтів негативне ставлення до окремих законів підсвідомо почне переноситись на саме слово закон. Як результат, контекстне емоційне значення слова закон тимчасово зміститься в бік негативних значень.

Якщо ЗМІ тисячі разів подаватимуть такі повідомлення, то в реципієнтів за цим словом закріпиться вже не тимчасове, а постійне негативне значення. Після сотень тисяч таких повідомлень у суспільстві запанує законодавчий нігілізм та може виникнути анархія.

3. Індивідуальнереципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь- якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта.

Приклад. У довіднику для тих, хто розводить голубів, було написано, що ...клітки слід регулярно чистити, а голубиний послід — викидати (до складу значення словосполучення голубиний послід входить ознака: призначений для викидання). Для реципієнта, який вирощує полуниці, ця ознака є іншою, адже реципієнти-городники знають, що голубиний послід — чудове добриво для полуниць.

Обидва індивідуальних значення (авторське та реципієнтське) можуть бути тотожними основному словниковому (семантичному, граматичному, стилістичному, емоційному та ідеографічному), але можуть і відрізнятися від нього. Крім того, індивідуальні значення можуть також суттєво відрізнятися одне від одного.

Під час передачі повідомлення від автора до реципієнта у значенні слова відбуваються такі зміни: 1) після генерування автором повідомлення слово втрачає авторське значення; 2) у повідомленні слово набуває контекстуального значення; 3) у процесі сприймання реципієнтом повідомлення слово, крім основного та контекстуального, набуває ще й реципієнтського значення. Очевидно, що наявність у словах індивідуального авторського значення суттєво утруднює процес комунікації. Сигналом про втрату такого авторського значення може служити частково неточне слововживання, яке редактор повинен обов'язково виправляти. Що ж стосується виникнення індивідуальних значень слова під час сприймання в реципієнта, то редактор не може на них впливати взагалі.

Існують також стилі (до їх числа належать художній та публіцистичний), де значення слів можуть відхилятися від загальноприйнятих. Такі явища мають прогнозовані, а, отже, унормовані механізми реалізації, оскільки йдеться не про пряме, а про переносне значення слів. Деякі з цих значень зафіксовані в тлумачних словниках. Типові механізми реалізації переносних значень слів використовують у найрізноманітніших тропах: алегорії, гіпер­болі, іронії, літоті, метафорі, метонімії, синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітет? тощо.

Про точність слововживання у повідомленнях пишуть у багатьох роботах². При цьому за основу для визначення ступеня точності беруть контекст³ і словник. Враховуючи сказане, запропонуємо таке означення: точність слововживання — це ступінь відповідності значення слова у повідомленні його значенню в тлумачному словнику. Будемо розрізняти такі ступені: точне, частково неточне та повністю неточне слововживання.

Контролювати точність слововживання можна лише когнітивними методами.

• Семантичне значення слова у повідомленні, взяте без урахування його контекс­туального значення, повинно повністю відповідати значенню цього слова в тлу­мачному словнику.

Нормативною базою для проведення контролю повинен служити СУМ⁴. Вико­ристання інших словників під час професійного редагування недоцільне. Коли текст повідомлення включає фрагменти іншими мовами, їх слід контролювати за найком-петентнішими тлумачними словниками цих мов, бажано академічними. Оскільки тлумачних словників може бути кілька, то значення слова в повідомленні повинно бути тотожне тому, яке є в більшості словників.

Переносні значення слів редактор повинен контролювати у двох планах.

• У повідомленні семантичне переносне значення, тобто троп певного виду, можна використовувати лише тоді, коли реципієнт обізнаний із "механізмом" його функціонування.

• У повідомленні утворене автором семантичне переносне значення слова повинно бути зрозуміле реципієнтові.

• Інші значення слова у повідомленні (граматичне, стилістичне, емоційне та ідео­графічне), взяті без урахування контексту, повинні повністю відповідати їх значенню в тлумачному словнику, а також інших лінгвістичних довідниках.

Подамо кілька прикладів, пов'язаних із порушенням точності слововживання.

Приклад. Після дощу, біжучи вниз поміж рядками картоплі, стічні води швидко наповнювали ставок. Тут слово стічні використано неточно. У СУМ це слово позначає ту воду, яка тече в каналізаційних колекторах.

' Бибик К. та ін. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 432 с.