15.3.7. Виділення

1 Це твердження с справедливим для традиційної (ручної) технології готування видань. При комп'ютеризованій технології готування видань усі перенумеровування можуть здійснюватися автоматично.

Виділенням називають зміну графічного оформлення невеликого уривка тексту (слова, словосполучення, речення, максимум — НФЄ) стосовно основного тексту.

18*

275

Виділення поділяють на шрифтові та нешрифтові. Шрифтові у свою чергу поділяють на виділення: а) кеглем (більшим чи меншим від основного); б) гарнітурою; в) великими літерами; г) накресленням (курсивним, товстим, товстим курсивним, підкресленням); ґ) кольором; д) розріджуванням чи згущуванням; е) капітеллю¹. Нешрифтові виділення, як правило, стосуються цілих абзаців, а тому їх виконують: а) відступами (зверху чи знизу, лівосторонніми чи правосторонніми, комбінованими); б) лінійками (зверху чи знизу, зліва чи справа); в) рамками; г) кольоровим фоном.

Виділення найчастіше служать для того, щоби зробити на окремих словах чи їх групах, в тому числі термінах, логічний наголос, виділити правила, приклади, означення, цитати, ремарки тощо.

Перелічимо норми, якими повинен керуватися редактор, контролюючи виділення.

• Виділення повинно привертати увагу до головного, а не другорядного компонента повідомлення.

Тому в одному фрагменті тексту (наприклад, розділі) повинно бути не більше одного, максимум трьох виділень. Інакше порушуються норми щодо естетичності оформлення сторінок видання. Звичайно, ця норма не стосується публіцистичного виду літератури (газетно-журнальних видань).

• Обсяг виділення повинен бути такого розміру, щоби воно могло поміститися в короткочасну пам'ять реципієнта.

• Для виділення слів краще використовувати шрифтові, а для абзаців—нешрифтові засоби.

• Для реципієнтів низької кваліфікації виділення краще робити кольором чи тоном. Такою реципієнтською аудиторією з низьким рівнем кваліфікації є, наприклад, діти.

• Для різних елементів повідомлення слід використовувати різні типи виділень.

Приклад. Не рекомендують і визначення, і приклади виділяти одним і тим самим товстим шрифтом (в такій ситуації краще визначення подавати товстим, а приклади — курсивним шрифтом). У навчальній літературі про вибраний спосіб виділень автор повинен повідомити реципієнтів у передмові.

• Кількість видів шрифтових виділень не повинна перевищувати чотирьох.

• Використовувати виділення розріджуванням і згущуванням не слід.

Розріджування й згущування в основному тексті робить сторінку строкатою. Винятком із цього правила є рубрики, особливо в публіцистичному виді літератури.

15.3.8. Цитати

Цитата — це фрагмент одного повідомлення, який дослівно повторюють в іншому. У повідомленні цитати виділяють за допомогою пунктуаційних знаків.

Редактор, проводячи контроль оформлення цитат, повинен керуватися такими нормами.

• Усі цитати повинні бути істинними (див. детальніше розділ 12.2.4).

1 Два останні види виділень (розріджування та капітель) з позиції естетичних норм дещо псують вигляд сторінки, тому їх застосування без крайньої необхідності слід уникати.

Відповідність цитати оригіналові розповсюджується на шрифтові виділення і поділ тексту на абзаци, які є в оригіналі.

• Будь-які зроблені автором, редактором, упорядником, перекладачем та іншими особами уточнення, примітки, коментарі, виділення тощо, які вставляють у цитату, слід оформляти за таким шаблоном: <квадратна відкриваюча дужка>, текст, <крапка>, <тире>, вказівка на джерело тексту, <закриваюча квадратна дужка>.

Приклад. Як зазначає І. Петренко, "...він [командир. — Авт.] завжди був попереду"; Як зазначає І. Петренко, "...він [командир. — Авт.] завжди був попереду [виділення наше. — Авт.]".

Джерело внесених змін найчастіше позначають такими спеціальними скороченнями: Авт[ор]., Ред[актор]., Укл[адач]., Пер[екладач]. Автори замість Лет. можуть вказувати свої ініціали, наприклад: [ххххх хххххх. — І. П.].

Винятком із цього шаблону є той випадок, коли в цитаті вживають скорочення, які слід розшифрувати, або є очевидні помилки. У такій ситуації в цитатах у квадратних дужках подають правильний текст, а джерело виправлення не вказують.

Приклад. П'ятирічна дівчинка почала писати мамі листа: "Д[о]рога мамусю! На с[е]лі дуже цікаво...".

Іноді, коли в оригіналі є явна помилка і її не виправляють, до цитати дають посторінкову примітку, в якій зазначають: Так в оригіналі.

Для фіксації наявного в оригіналі поділу тексту на абзаци в цитаті можна як відтворювати цей поділ у вигляді абзацних відступів, так і вказувати слово [Абзац] у місці поділу, не відтворюючи самого абзацного відступу.

• Цитати можна виділяти трьома способами: а) за допомогою лапок; при цьому, коли всередині цитати є інші лапки, їх подають у такій послідовності: «хххх "ххххх " хххх»; б) за допомогою шрифтових виділень; в) за допомогою поліграфічних засобів, наприклад, лівосторонніх втягувань, міжабзацних відступів зверху та знизу цитати тощо.

• На джерела цитат слід обов'язково давати посилання.

Винятком із цієї загальної норми є дитяча та навчальна література, де джерела цитат вказують в авторському та видавничому оригіналах, але можуть опускати в поліграфічних продуктах.

• У дитячій та навчальній літературі цитати слід виділяти за допомогою лапок.

Виняток—цитування поезії в підручниках літератури. В усіх інших видах літератури можна використовувати будь-яке з трьох описаних вище способів виділення цитат.

• Пропуски в тексті оригіналу повинні бути замінені в цитаті трикрапкою.

Трикрапка може позначати: пропущене слово, пропущену частину речення, кілька пропущених речень чи кілька пропущених абзаців. Розділові знаки оригіналу в реченні перед трикрапкою і після неї в цитаті не зберігають.

• Цитату, якщо вона стоїть на початку речення, слід писати з великої літери навіть тоді, коли в оригіналі цей фрагмент (перше слово) написано з малої літери.

• Цитата, якщо вона стоїть усередині речення, повинна починатися з малої літери навіть тоді, коли в оригіналі вона починається з великої літери.

Виняток: ситуація, коли цитата оформлена у вигляді прямої мови, тобто після двокрап­ки — в цьому випадку її завжди починають з великої літери.

• Якщо цитата, яка має в кінці крапку, завершує речення, то в кінці речення ставлять лише одну крапку, причому після лапок. Перед лапками може стояти лише знак оклику чи знак питання, якщо вони є в оригіналі; тоді крапку в кінці речення після лапок не ставлять. Крім того, в цьому випадку в кінці речення, тобто після лапок, може стояти свій знак питання чи знак оклику, який потрібен за змістом речення, але за умови, що ці знаки є різними.

Приклад. Перед лапками стоїть знак питання, а після лапок — знак оклику; перед лапками стоїть знак оклику, а після лапок — знак питання.

• Коли цитату подають не за першоджерелом, то в бібліографічній примітці слід вказувати: Цит[ується]. за: [бібліографічний опис джерела].

Таке цитування допустиме лише тоді, коли потрібне джерело відсутнє.