2 Форму імені Миколай вживають рідше; похідну від нього форму по батькові Миколайович, навпа­ки, — значно частіше, що склалося історично.

3 Пономарів о. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. С. 182—200.

14* 211

13.1.5. Написання прізвищ

• Написання найуживаніших українських прізвищ слід контролювати за довідниками прізвищ¹.

Крім таких довідників, у складних випадках редактор може контролювати прізвища за енциклопедичними виданнями, коли аналогічні прізвища там є (слід надавати перевагу вже усталеним варіантам написання прізвищ).

• Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних прізвищах слід контролювати за словниками².

Нормативним слід уважати, наприклад, таке написання: Гюхо, Ґете, Гехель. У ЗМІ, якщо необхідно однозначно ідентифікувати особу, поряд із прізвищем має бути подане його написання мовою оригіналу (наприклад, латинськими літерами). Норми написання рідковживаних чужомовних імен та прізвищ див. у розділі 15.3.9.

• Через апостроф треба писати російські прізвища типу Водоп 'янов, В 'яземський, Григор'єв, Лук янов.

Винятками є лише ті прізвища, в яких є, ю, я пом'якшують попередній приголосний (наприклад: Рюмін, Бядуля).

• Прізвища, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• В усіх європейських прізвищах артиклі, а також частки, що позначають дворянські титули (фон, дер, ван, де, да, дю, дель, делла тощо), пишуть окремо від прізвищ і з малої літери.

Винятками є частка О (після неї ставлять апостроф), а також частки Мак, Сен, Сент, Сан, які пишуть з великої літери і після яких ставлять дефіс.

Серед іспаномовців атрибуцію особи здійснюють іменем і двома прізвищами (друге є прізвищем матері, яке ставлять у другу позицію — після прізвища батька). Цей спосіб атрибуції слід відтворювати і в україномовних текстах.

Приклад. Федеріко Гарсія Лорка (Федеріко — ім'я, Гарсія — прізвище батька, Лорка — прізвище матері).

• При повторних посиланнях на іспанські прізвища треба слідкувати, щоб автор обов'язково подавав обидва прізвища особи.

Серед тюркомовців атрибуцію особи здійснюють двома компонентами — іменем та прізвищем. До імені чи прізвища можуть бути приєднані частки, що вказують на соціальне становище або родинні стосунки.

• У тюркських прізвищах частки (ед-, аш-, аль-, зуль-, -бей, -паша, -оґли, -заде) пишуть з малої літери і приєднують до імені чи прізвища за допомогою дефіса.

Винятком є лише частка Ібн-, яку пишуть з великої літери.

У китайських та корейських атрибуціях особи прізвища на відміну від європейського шаблону стоять на першій позиції, імена — на другій.

1 Редько ю. К. Довідник українських прізвищ. К., 1969.

2 Пономарів о. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. С. 182—200.

• При повторних посиланнях на китайські та корейські прізвища слід вказувати перший компонент атрибуції.

Бірманська атрибуція складається з двох компонентів: частки Ута імені.

• У бірманській атрибуції особи частку Упри повторних посиланнях на особу не використовують.

• У прізвиськах кожен їх компонент треба писати з великої літери. Приклад. Ярослав Мудрий, Річард Левине Серце.

• Дворянські титули, що стоять перед іменем чи прізвищем, слід писати з малої літери (наприклад: граф Обіньі)¹.

Ця норма не стосується титулів Король, Королева, Цар, Імператор, Шах і т. п., коли ці особи є керівниками держави.

• Прізвища, що складаються з двох частин, пишуть через дефіс. Приклад. Г. Квітка-Основ яненко.