1 Сучасна українська літературна мова: Стилістика. К.: Вища школа, 1973. С 286—338.

² Польовий експеримент передбачає, що редактор повинен (а) підготувати кілька потрібних прикладів, серед яких один буде з редагованого повідомлення, (б) створити шкалу для оцінки потрібної характеристики, (в) встановити, яку оцінку слід вважати нормативною, а яку — ні, (г) попросити кількох експертів (наприклад, колег-редакторів) оцінити кожен приклад за встановленою шкалою, (г) опрацювати отримані оцінки, (д) вибрати для виправлення в повідомленні той приклад, який відповідає заздалегідь встановленій нормативній оцінці.

3 Арапов м.В. Квантитативная лингвистика. М.: Наука, 1988.

• У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення, яке використав у повідомленні автор.

Цього, здавалось би, простого правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі, де часто можуть виникнути згадані труднощі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ще не створені частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано судити, чи доступні певним групам реципієнтів деякі значення слів. Тому контролювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування¹.

Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що редактор повинен чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).

Приклад. У реченні Вода текла вулицею вжито лінгвістичне значення слова вода (прозора рідина без запаху, хоча в ній могли бути й інші домішки), а в реченні Вода є найкращим розчинником — термінологічне (хімічна сполука, формула якої Нр).

У зв'язку з цим редактор повинен керуватися двома нормами:

• Слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику.

• У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях.

Використовуючи в повідомленні нові значення відомих реципієнтам слів, ці значення, як правило, не пояснюють, розраховуючи на те, що реципієнти здогадаються про них самі. Щодо термінів, то в аналогічних ситуаціях їх нові значення завжди пояснюють.

• Нові слова (незалежно від того, до якого словника вони належать—лінгвістичного чи термінологічного), обов'язково повинні бути пояснені в примітках (внутрі-текстових чи посторінкових).

До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).

Приклад. Виняток із літератури для дошкільнят: Набери, синку, черпаком води із відра (дітям відомий корінь черп-, а, крім того, з контексту зрозуміле значення слова черпак — інструмент, яким, за аналогією з ложкою, чашкою, кухликом, можна набрати води).