1 Голоскевич г. Правописний словник. 12-те вид. Нью-Йорк; Париж; Сиднсй; Торонто; л.: 1994. 460 с.

Враховуючи такий високий рівень неоднозначності в написанні морфем, контро­лювати правильність їх написання можна двома методами: списковим та положеннєвим. Списковий метод слід використовувати у тих випадках, коли слово і його парадигматичні варіанти є в словнику, а положеннєвий — лише в тих випадках, коли слова чи його парадигматичних варіантів у словнику нема. Ефективність контролю списковим методом вища, ніж положеннєвим, оскільки орфографічні словники, як правило, ідеально відредаговані й не містять помилок, а редактор, застосовуючи положення (правила), інколи все ж може допускати помилки. Тому вкрай необхідним для редагування україномовних текстів є орфографічний парадигматичний словник (із синтаксичними, семантичними, стилістичними та іншими коментарями щодо використання паралельних форм слів). На жаль, поки що такий словник (хоча б найуживаніших слів) відсутній; за формою до нього наближається словник Г. Голоскевича¹.

У випадку наявності паралельних морфем, що не мають відмінних ознак, редактор повинен використовувати таку норму.

• Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися в мові найчастіше.

Вибирати таку форму можна, наприклад, за допомогою оберненого частотного слов­ника¹ . Винятком із цієї загальної норми є художня література, де авторові, навпаки, доречно максимально виявляти свою лінгвістичну майстерність щодо використання морфем, чим він розвиває мову.

Приклад. Унікальним виявом майстерності використання морфем є переклад "Премудрого гідальго Дон Кіхота з Ламанчі" М. Лукаша: вродниця-панянка, найвиборніший, романічний, леговище та ін.²

• Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу.

Коротші форми мають у мові більше шансів на тривале існування. Це — один із наслідків закону економії, що реалізується в мові. Звичайно, ця норма не стосується тих випадків, коли одне й те ж слово має дві форми різної продуктивності (рад — радий; завива — завиває і т. д.).

Перелічимо специфічні норми використання деяких морфем.

Контролюючи префікси, потрібно враховувати, що деякі з них мають варіантні форми. До таких префіксів належать з (варіанти: зі-, із-, зо-, зу-, с-, іс-, сі-), в (варі­ант: у-) та від (варіант: од-). Вибір нормативного варіанта написання такого префікса залежить від того, яким є лівосторонній контекст префікса. Загальна норма встановлює, що нормативним у такій ситуації є той варіант, який робить максимальну кількість складів відкритими. Користуючись цим загальним правилом, не слід забувати, що варіанти із-, іс- дещо застарілі, а тому вони надають повідомленню своєрідного (старо­слов'янського) стильового забарвлення.

Редактор повинен розрізняти чужомовні омонімічні префікси пре- (позначає пере­дування) та про- (вказує на подібність), а також власне українські префікси пре- та про-(порівняй: прекрасний — препозитивний, проведений — промонархічний).

Наявність у словах префіксів бажано враховувати при переносі слів, хоча за четвертим правописом це необов'язково. Правила переносу не забороняють також ділити переносом двоскладові префікси.

Помилконебезпечними при написанні суфіксів є такі випадки: а) написання у прик­метниках суфікса, який має фонетичний варіант [н'] (наприклад, житній, самобутній, вчорашній тощо)³; б) в іменниках четвертої відміни при відмінюванні з'являються суфікси, вживання яких необов'язкове (плем'ям — племенем).