1.7. Навчальні едитологічні дисципліни

Для навчання фахівців у галузі журналістики в закладах освіти утворюють навчальні дисципліни, які можуть об'єднувати одночасно кілька складових частин едитології чи, навпаки, можуть одну її складову додатково ділити на кілька дрібніших. Подамо типовий перелік таких дисциплін. Деякі з них уже читають тривалий час, а деякі, на нашу думку, слід обов'язково впровадити.

"Загальне редагування" — це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію загального нормативного редагування повідомлень.

Дотепер для назви цієї дисципліни використовували термін "теорія і практика редагування". Його основні недоліки полягають у тому, що слова "теорія і практика" фактично не несуть смислового навантаження, оскільки будь-яка навчальна дисципліна апріорно включає і теоретичні положення, і опис практики їх застосування. Крім того, згаданий термін використовували водночас для позначення всіх чотирьох складових частин едитології, що створює певні труднощі.

Проте назвати дисципліну лише одним словом — "редагування" — також було б невірно, оскільки воно не відтворює складових частин едитології. Тому для її назви обрано варіант "загальне редагування", який вказує на інші його різновиди (наприклад, галузеве, нормативне, творче), імпліцитно передбачає наявність теорії редагування (методологічних засад, основних закономірностей, методів і т. п.), а також відповідає науковим традиціям (порівняйте: "загальне мовознавство", "загальна біологія" та ін.).

Термін "літературне редагування", який останнім часом також використовують для назви цієї дисципліни, навряд чи варто вживати, оскільки він охоплює не всі, а лише деякі аспекти редагування—композиційний, інформаційний, лінгвістичний, психолінгвістичний та логічний (див. детальніше розділ 2.7). Інший термін — "основи редагування", — який було вжито в одному з навчальних видань¹, доречно застосовувати лише для коротких викладів теорії редагування.

Оскільки дисципліна "Загальне редагування" є великою за обсягом, то під час вивчення в закладах освіти її можуть ділити на окремі частини, наприклад: "Методологічні основи редагування", "Норми редагування" тощо, — або вивчати без поділу як єдине ціле упродовж кількох навчальних років.

1 Алексеева м. И., Семснцова н. Ф., Соколова е. П. Основи рсдактирования: Учсбно-мстодичсское пособие. М.: Изд-во мгу, 1989. 56 с.

"Галузеве редагування" — це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію галузевого нормативного редагування повідомлень.

Дотепер для назви цієї дисципліни вживали термін "редагування галузевої літе­ратури" або "редагування окремих видів літератури". Проте, прийнявши назву "загальне редагування", за аналогією і як антонім до нього слід використовувати, звичайно, назву "галузеве редагування".

Оскільки дисципліна "Галузеве редагування" є великою за обсягом, то у закладах освіти для ефективного вивчення її, як правило, ділять на окремі частини згідно з галу­зями редагування (повний перелік галузей редагування див. у розділі 2.6).

"Видавнича діяльність" — це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію видавничої діяльності.

У наш час цю частину едитології, як правило, читають у складі інших навчальних дисциплін, рідше — як окрему, іноді під назвою "Організація видавничої діяльності". У науковому плані вона потребує глибшого і суттєвішого дослідження.

"Творче редагування" — це навчальна дисципліна, яка досліджує творчі процеси оптимізації повідомлень під час їх готування до публікування.

Виділення творчого редагування поки що не є загальноприйнятим, проте, на нашу думку, вкрай потрібне. Адже це — піднесення повідомлення до якісно вищого рівня. Власне кажучи, творче редагування — це додавання до повідомлення чогось нового, усунення зайвого або модифікація наявного. Врешті, творче редагування полягає у вдосконаленні повідомлення і спрямоване на те, щоби підвищити його економічну й соціальну ефективність. Творче редагування виходить за межі усунення відхилень від встановлених суспільством норм.

Доводиться констатувати, що методи творчості наукою поки що мало або й взагалі не вивчені, а тому й не можуть бути коректно описані¹. Тим більше це стосується такого порівняно мало дослідженого процесу, як редакційний етап опрацювання повідомлень. Тому творча допомога авторові на редакційному етапі — це, на нашу думку, швидше те, що дароване редакторові "від Бога", а не те, чого можна навчити. Хоча, звичайно, деякі традиційні методи цієї творчості існують та описані в літературі.

У науковій і навіть у навчальній літературі нормативне і творче редагування часто розглядають як єдине ціле. Так, автор неузаконеного підручника з редагування А. Е. Мільчин пише, що редагування—це "критичний аналіз ... твору", а також "допомога авторові у вдосконаленні ... твору"². На нашу думку, аналіз, тобто контроль, і допо­мога — це різні речі: аналіз — одна з обов'язкових нетворчих процедур редагування, а допомога у вдосконаленні повідомлення — творча необов'язкова процедура.

Якщо погодитися з цією думкою, можна зрозуміти, чому такими різними можуть бути дві книги з однієї й тієї ж дисципліни — книги А. Е. Мільчина та Р. Г. Іванченка³: у першій з них описано загальне нормативне редагування, а в другій—творче редагування галузевої (художньої) літератури.

¹ Під творчістю розуміють "...діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей"(Краткий психологический словарь. М.: Политиздат, 1985. С. 351), а "нові" — це такі цінності, які раніше у світовій практиці були відсутніми (Общая психология: Курс лекций. М.: ВЛАДОС, 1995. С. 285). Не виключено, що ці методи взагалі не піддаються описові, а, отже, і вивченню.