Книжкові клуби

Бібліотеки

_—*—

ЗМІ

Експедиція

Дрібногуртова база Пошта, книгарня, кіоск,

окремий продавець

Реципієнти X

Організації

Рис. 17-1. Схема розповсюдження видань²²

Особливості просування на ринок підготованих ЗМІ книжкових видань докладно описані в літературі²³.

Для розповсюдження газетно-журнальних видань ЗМІ укладають угоди з поштовими службами, магазинами з продажу періодичних видань (кіосками) та окремими розповсюджувачами (торговими агентами). Коли угоди на розповсюдження книжкових видань стосуються найчастіше лише одного окремого видання, то угоди на розповсюд­ження газетно-журнальних видань стосуються певної кількості видань, а тому їх укладають на визначені терміни (для поштових служб і магазинів—місяць, квартал, півріччя чи рік; для торгових агентів — на день, тиждень, місяць і т. п.).

Рекламна кампанія. Рекламна кампанія, розпочата на редакційному етапі і частково продовжувана на під час конструювання та поліграфічного відтворення, найширше розгортається на етапі розповсюдження.

До участі в рекламній кампанії редактор повинен залучати авторів²⁴, наукових редак­торів, рецензентів, а також працівників книготорговельних організацій, поштових служб, розповсюджувачів преси (торгових агентів). Керувати цією кампанією редактор повинен разом із працівниками відділу ринкознавства (маркетингу) ЗМІ. Успіх рекламної кампанії залежить насамперед від укладеного плану її проведення.

Формами проведення рекламної кампанії для книжкових видань можуть бути: а) обговорення рукописів повідомлень; б) презентації видань; в) зустрічі з авторами; г) рецензії у друкованій періодиці; ґ) передачі про видання на радіо й телебаченні; д) анонси (попередні оголошення) на радіо й телебаченні з анотаціями видань; е) каталоги видань (їх можуть вручати читачам у магазинах чи на виставках); є) переліки наявних видань на останніх сторінках книг; ж) програми передач радіо й телебачення; з) пряма реклама видань у періодиці²⁵.

Для газетно-журнальних видань, крім того, формами проведення рекламної кампанії можуть бути: дні газети (журналу) у містах; участь у спонсоруванні найрізноманітніших

заходів інших фірм; розсилання існуючим і потенційним передплатникам запрошень підписатися на видання; проведення анкетних опитувань тощо.

Крім цих форм традиційної реклами, тепер дедалі частіше використовують рекламу в комп'ютерній мережі Інтернет. До таких видів реклами належать: а) каталоги наявних у "комп'ютерних" магазинах видань; б) рекламування видань за допомогою електронної пошти; в) рекламування видань на комп'ютері-сервері ЗМІ в Інтернет; г) вибіркове роз­повсюдження інформації (бібліографічних описів та анотацій чи рефератів) реципієнтам відповідно до їх інформаційних запитів, залишених у магазинах; ґ) публікування копій періодичних видань (газет чи журналів) в електронній формі; д) рекламування періодичних видань на комп'ютерах-серверах, що надають загальні послуги (пошук інформації, прид­бання товарів тощо).

Визначення якості видання. Для кожного редактора надзвичайно потрібними й важливими є дані про якість підготованого ним видання. Ці дані редактор повинен цілеспрямовано збирати.

Перелічимо методи оцінки якості видання, які може використовувати редактор:

а) через певний інтервал часу (як при саморедагуванні) повторно прочитати книжкове видання чи низку підготованих повідомлень у періодичному виданні й самостійно оцінити якість виконаної роботи;

б) попросити своїх колег (редакторів-професіоналів чи вчених-дослідників, які займа- ються проблемами редагування) оцінити якість редагування;

в) на основі попереднього пункту "б" провести семінар для обговорення і визначення якості здійсненого редагування;

г) зібрати листи читачів з висловленими зауваженнями;

ґ) з'ясувати думку автора книжкового видання чи авторів повідомлень, опублікованих у періодичному виданні, про якість редагування;

д) використати одночасно кілька методів, перелічених вище.

Для кількісної оцінки якості повідомлення можна використовувати методику, описану в розділі 4.5.

Визначення економічної ефективності видання. Виконати розрахунок економічної ефективності редакторові повинен допомогти інженер-економіст.

Економічну ефективність книжкового видання визначають лише після того, як воно було розпродане в повному обсязі, або коли кількість його продаж, наприклад упродовж місяця, дорівнювала нулю навіть після проведення додаткових рекламних заходів. У кінцевому результаті редактор повинен встановити, яким є підготоване ним видання: планово-збитковим, самоокупним чи прибутковим. В останньому випадку редактор повинен визначити величину отриманого прибутку й зробити висновок щодо доцільності перевидання книжки. При цьому редактор повинен визначити, яким саме повинно бути таке перевидання: без змін, перероблене, доповнене тощо.

У газетно-журнальних ЗМІ економічну, ефективність визначають не для окремих повідомлень, а, звичайно, для цілого видання, причому, як правило, за певний відрізок часу (місяць, квартал, півріччя, рік).

Визначення соціальної ефективності видання. Як зазначено в розділі 1.4, підста­вою для оцінки може служити економічний ефект, різні натуральні показники²⁶, сума отрима­них реципієнтами знань, позитивні емоції, почуття прекрасного чи всі ці показники в комплексі.

Крім цих, можуть бути й такі показники, які можна отримати лише в соціологічних опитуваннях (наприклад, зміни в соціальній свідомості усього суспільства — перехід від тоталітарної, комуністичної ідеології до демократичної, ринкової тощо). Проведення таких соціологічних опитувань для визначення соціальної ефективності видань більше потрібне для газетно-журнальних й менше — для книжкових ЗМІ.

Формування видавничої політики. На основі отриманих результатів (економічний та соціальний ефекти видання) редактор виробляє рекомендації щодо вдосконалення функ­ціонування ЗМІ, укладає план їх реалізації й подає цю інформацію керівництву (завідувачеві редакції, головному редакторові, директорові). Цю інформацію керівництво з участю редактора повинно використовувати для визначення напрямів та перспективних планів подальшої діяльності ЗМІ.

Крім рекомендацій і плану, поданого редактором, керівництво для формування видавничої політики ЗМІ повинно використовувати також дані про:

а) стан і соціальні потреби суспільства у сфері функціонування ЗМІ;

б) стан на ринку видань, зокрема видань конкуруючих ЗМІ;

в) наявний у ЗМІ "портфель" повідомлень;

г) ресурси (кадрові, фінансові, матеріальні, технічні та ін.), які ЗМІ зможе отримати в перспективі.

Правильність й ефективність поданих керівництву ЗМІ рекомендацій редактор повинен перевіряти через один, два роки після їх реалізації.

КОМП'ЮТЕРИЗАЦІЯ РЕДАГУВАННЯ І ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У наш час вже ні в кого не викликає сумніву, що за допомогою універсальних електронних пристроїв — комп'ютерів — можна автоматизувати низку операцій редагування та видавничої діяльності. Підтвердженням цього є широко використовувані текстові процесори (ТП), в яких, крім операцій набирання й виправлення тексту, автоматизовано найпростіші операції редагування. Завдяки низьким цінам ТП доступні для будь-кого з користувачів.

Звернемо увагу на відмінність цього розділу від усіх попередніх. Вище йшлося про те, що вже давно осмислено й багаторазово випробувано у видавничій практиці. У цьому ж розділі будемо розглядати лише ті проблеми, які виникли у редагуванні упродовж останніх 10—20 років і поки що не завжди мають оптимальний науковий розв'язок.

У цьому розділі будуть описані не лише функціонуючі, а й експериментальні системи редагування (СР), а також деякі перспективні, хоча ще й не застосовані на практиці методи контролю редакційних норм. Це викликане тим, що редагування україномовних текстів поки що має дуже низький ступінь автоматизації, а тому вимагає суттєвого поліпшення.

18.1. Редакційні системи 18.1.1. Текстові процесори

ТП виникли на основі текстових редакторів²⁷, що їх у 70-х роках використовували для набирання текстів програм на великих та середніх комп'ютерах третього покоління. Вони не давали змоги виділяти елементи структури видання (рядки, абзаци, сторінки та розділи) й форматувати їх. З часом ці текстові редактори пристосували до канцелярських потреб (автоматизували поділ тексту на рядки, абзаци, сторінки тощо), у результаті чого

й виникли текстові процесори²⁸. Таким чином, комплекси "персональний комп'ютер + текстовий процесор" почали заміняти друкарські машинки. Від середини 80-х років, особливо після переходу на комп'ютери четвертого покоління (персональні комп'ютери), ця тенденція набула такого широкого розповсюдження, що текстові процесори на ринку програмних продуктів і досі за кількістю продаж та сумою прибутку посідають одне з чільних місць.

У наш час текстові процесори — це програми, які дають змогу набирати, виправляти й зберігати текст, а також виділяти й формувати компоненти його видавничої структури (рядки, абзаци, сторінки, розділи тощо). Фактично, такі текстові процесори є системами редагування із найнижчим ступенем автоматизації (це — комп'ютеризовані СР).

До основних функцій текстових процесорів (набирання й виправлення тексту, комп'ютеризація редагування) раніше та й зараз додають функції поліграфічних систем. У результаті такі ТП стають змішаними (гібридними) редагувально-поліграфічними системами.

Останнім часом до ТП дедалі частіше додають також функції власне редагування. Маємо на увазі контроль лінгвістичних і психолінгвістичних норм (автоматичну перевірку орфографічної правильності тексту, синтаксичної зв'язності слів, знаків пунктуації, наявності пасивних синтаксичних конструкцій, визначення складності тексту за кількома методами тощо). Виправлення після такого контролю здійснюють у комп'ютеризованому чи автоматизованому режимах. Крім того, до найпотужніших ТП для полегшення роботи редакторів часто включають ще й різні лінгвістичні словники (наприклад, синонімів та антонімів).

Поряд із автоматизацією контролю лінгвістичних і психолінгвістичних норм у ТП включають процедури, що дають змогу автоматизувати конструювання видання, забезпечуючи при цьому дотримання видавничих норм. Сюди належать: автоматичне нумерування і перенумерування будь-яких компонентів видання (рубрик, приміток, таблиць тощо); автоматичну зміну нумерації в посиланнях при зміні номера компонента видання; автоматичне укладання змісту видання з зазначенням номерів сторінок, на яких розташовані рубрики; автоматичне укладання покажчиків видання з зазначенням номерів сторінок, на яких розташовані ключові слова; автоматичне розташування й ну­мерування колонтитулів; будування розділів і підрозділів повідомлення у формі ієрар­хічної структури.

Сучасні ТП мають також функції, що дають змогу набирати складні тексти (формули й таблиці), а також виконувати технічні малюнки середньої складності. Останні версії ТП мають також конвертори²⁹, які дають змогу перетворювати видання, підготовані для друкування на папері, у комп'ютерні видання³⁰, доступні через мережу Інтернет.

До ТП, які в найбільшому обсязі автоматизують функції редагування, без сумніву, належить текстовий процесор Місгозой \¥огсі — класичний приклад гібридної реда-гувально-поліграфічної системи³¹ (на відміну від таких НПС, як Согеї УепШга, Ра§е Макег, (ЗиагкХРгезз, Місгозой РиЬІізЬег, ТЕХ та ін.).

Враховуючи сучасні можливості комп'ютерної лінгвістики, можна передбачити, що розвиток систем редагування і далі буде здійснюватися на основі текстових процесорів. Проте цілком імовірно, що функції редагування і поліграфічного конструювання з часом у них будуть все більше розділятися і на базі текстових процесорів виникнуть спеціа­лізовані окремо функціонуючі системи редагування (СР). Саме ці СР забезпечуватимуть можливість автоматизованого й автоматичного редагування текстів. Імовірно, що при цьому паралельно будуть функціонувати й гібридні редагувально-поліграфічні системи.