1 Партьїко 3. В. Статистика ошибок при корректуре и редактировании текстов. М.: Книжная палата, 1989. 56 с. (Издательскос дсло: Обзорная информация / ниц "Иформпечать". Вьіп. №3).

Запропонований спосіб означення терміна "помилка" не є єдино можливим. Власне кажучи, будь-який елемент тексту можна було б називати помилковим, якщо він не тотожний жодній з норм нормативної бази, і правильним, якщо цей елемент тотожний хоча б одній з них. Проте слід зазначити, що не кожен помилковий елемент дійсно є по­милковим, оскільки, по-перше, фіксація норм завжди відстає від динаміки функціо­нування самих елементів тексту (так, у момент своєї появи будь-який неологізм завжди відсутній в словнику), і, по-друге, в текстах завжди існує так званий неформалізований залишок (детальніше про нього див. розділ 6.4), виходячи з якого іноді важко встановити, чи є елемент справді помилковим, чи ні. Те саме можна сказати і про правильні елементи тексту: існують помилки (наприклад, семантичні), які перетворюють один елемент тексту в інший, присутній у масивах норм (наприклад, рак — раб), і тоді виявити помилку доволі важко. Крім того, трапляються випадки, коли неможливо вказати, який із кількох конкретних елементів є помилкою (наприклад, коли в тексті є п'ять переносів підряд, то можна вважати помилковим кожен з них).

4.5. Якість повідомлень

У наш час у ЗМІ якість тексту найчастіше визначають у наближених оцінках на зразок "у рукописі є велика (середня, мала) кількість помилок". Проте іноді важливо знати конкретніші, точніші оцінки якості повідомлення. Такі оцінки дають змогу приймати рішення (наприклад, відхилити чи прийняти рукопис, визначити потрібний ступінь його редагованості) об'єктивніше і кваліфікованіше, ніж зараз. Крім того, знання про якість повідомлень потрібне і для правильного визначення ефективності виконаного редагу­вання (для цього потрібно, принаймні, знати, якою була якість повідомлення до і після редагування).

Визначення якості повідомлень під час редагування. Для її визначення можна використовувати два показники: ступінь помилковості повідомлення та комплексну середню нормованість повідомлення.

Ступінь помилковості повідомлення (5) означають так:

(4-1)

де £ — кількість помилок у повідомленні, а V — обсяг повідомлення, в авторських аркушах (нагадаємо, що один авторський аркуш дорівнює 40 000 знаків).

Комплексну середню нормованість повідомлення (Н) визначають на основі виразу:

1,-8

(4-2)

де Н. — нормованість повідомлення на /-му рівні (лінгвістичному, композиційному, логічному або інформаційному), /= 1,2,3...я. Для оцінки нормованості повідомлення на окремому рівні слід користуватися таким виразом:

де Я — нормованість повідомлення для і-го рівня (наприклад, для лінгвістичної структури / = 1 відповідає рівню літер, / = 2 — рівню морфем і т. д. аж до / = 8 — рівня дискурсу); О — кількість у повідомленні помилкових одиниць /-го рівня (помилок); Т — кількість у повідомленні всіх одиниць /-го рівня.

У виразі (4-2) для визначення величини Т можна користуватися виразом:

(4-4)

¹ Величина С залежить від виду літератури і в середньому рівна: а) для морфем: 2,1 знака (для художніх текстів) і 3,0 (для науково-технічних); б) для словоформ: 5,0 знака (для художніх текстів) і 6,7— 6,9 (для науково-технічних); в) для речень: 120 знаків (для художніх текстів) і 135 (для науково-технічних).

де С — середня довжина одиниці мови і-го рівня, в знаках¹ , а V— обсяг повідомлення, в знаках.

На практиці користуватися критерієм комплексної середньої нормованості складно, оскільки треба підраховувати кількість літер, морфем, слів і т. д. Критерій (4-4), хоч і менш точний, проте простіший і зручніший для використання, тому на практиці рекомендуємо користуватися саме ним.

Приклад. Обсяг статті дорівнює 0,5 авт. арк. Редактор виправив 20 помилок, п'ять з яких стосуються рівня слів, тобто / = 3. Тоді нормованість до процесу редагування для рівня слів становила #₃ = 1 - 5 / (20 000 / 5) = 0,998 7, а ступінь помилковості 5 = 20 / 0,5 = 40 помилок на авторський аркуш.

Оскільки не всі норми чітко сформульовані, то визначити якість повідомлень в деяких випадках можна лише з певними похибками.

Визначення якості повідомлень під час коректури. Для оцінки тексту при проведенні коректури (детальніше про неї див. розділ 15.2) можна застосовувати також два критерії — ступінь спотвореності копії повідомлення та достовірність копії повідомлення.

Ступінь спотвореності копії повідомлення (М) означають так:

М-£ (4-5)

де С — кількість спотворень у тексті копії повідомлення, а V — обсяг тексту, в авторських аркушах.

Достовірності копії повідомлення (£>) дають таке означення:

П = 1-Р, (4-6)

де Р — ймовірність спотворення знака копії тексту, причому Р = де § — кількість спотворених знаків у тексті копії, а V— обсяг тексту копії з урахуванням наявних спотво­рених знаків, в знаках.

Оскільки визначення величини § є трудомістким, то для спрощення використання цього критерію можна вважати, що

8-М, (4-7)

де Ь — середня довжина спотворення (за експериментальними даними Ь « 4,2 знака), аС — кількість спотворень у тексті копії. Тоді вираз (4-6) можна переписати в такому вигляді:

Д = 1-^, (4-8)

Перший критерій дає змогу оцінити якість тексту швидко, хоча й приблизно, а дру­гий — точно, але трудомістко. Тому на практиці рекомендуємо користуватися першим методом.

Приклад. Після першої коректури в тексті обсягом 8,2 авт. арк. є 95 спотворень. Тоді ступінь спотвореності копії тексту М = 95/8,2 = 11,6 спотворень на авторський аркуш. Достовірність такого тексту Д - 1 - (4,2 • 95) / (8,2 • 40 000) = 0,998 78.