11.4.8. Класифікація композиційних одиниць

Під час опрацювання повідомлення редактор повинен перевірити, чи відповідає виконаний автором поділ на композиційні одиниці логічним правилам (нормам) поділу (див. далі розділ 12.1.5).

1 Мильчин а. 3. Методика редактирования текста. М.: Книга, 1980. С. 138.

2 Порівняй дані про кількість запам'ятовуваних вкладених підрядних речень у розділі 14.3.2.

• На кожному рівні тему (підтему) слід ділити на композиційні одиниці, вико­ристовуючи лише одну основу поділу. Після поділу кількість композиційних одиниць завжди повинна бути більшою двох.

Використання однієї основи поділу зовсім не суперечить тому, що на різних компо­зиційних рівнях можуть бути використані різні основи. Для виявлення помилок, пов'язаних із порушенням цієї норми, доречно використовувати компаративний метод контролю (порівнювати між собою всі рубрики одного ієрархічного рівня і виявляти, чи отримані вони на основі поділу за однією і тією ж основою).

Приклад. Типовою помилкою, що порушує цю норму, є випадок, коли автори-початківці утворюють розділи, що складаються лише з одного підрозділу. Буває, що автор на одному й тому ж рівні до розділів використовує різні основи поділу.

• Після поділу теми на композиційні одиниці не повинно залишатися підтем, що не ввійшли в одиниці, і не повинні з'являтися нові, яких до поділу не було.

Приклад. Автори, готуючи повідомлення, іноді виходять за межі обраної ними теми або забувають подати ту композиційну одиницю, що заявлена раніше (є в змісті). Для виявлення таких помилок доречно застосовувати компаративні методи контролю (порівнювати кожну рубрику нижчого рівня з віднесеною до неї рубрикою вищого рівня).

• При поділі теми на композиційні одиниці одна підтема не може входити одночасно до двох із них.

Порушують цю норму переважно автори-початківці.

• Під час поділу теми на ієрархічно підпорядковані композиційні одиниці (частини, розділи чи підрозділи) не можна обминати окремі композиційні рівні (переходити відразу від частин — до підрозділів, від розділів — до параграфів і т.д.).

11.4.9. Інші композиційні норми

• Композиція повідомлення повинна відповідати рівню підготовки реципієнтів, для яких воно призначене: чим складнішою є композиція, тим більшої попередньої підготовки вона вимагає від реципієнтів.

Складність композиції залежить від таких факторів: виду композиції¹, середньої кіль­кості композиційних одиниць на одному рівні (їх розгортання уздовж горизонталі) та середньої кількості рівнів композиції (їх розгортання уздовж вертикалі).

• У понятійних повідомленнях у композиційних одиницях, що описують подібні між собою об'єкти, слід використовувати однотипну композицію, а в художніх та публіцистичних повідомленнях—різну.

Приклад. У повідомленнях іноді трапляється, що сусідні композиційні одиниці подають інформацію про подібні об'єкти (наприклад, опис видів тварин у науковій літературі). У зв'язку з цим в авторів виникає проблема: як будувати композицію таких фрагментів — однаково чи по-різному? Вирішувати це завдання слід згідно з указаною нормою, тобто залежно від виду літератури.

¹ Оповідний вид композиції (пряма хронологія) — дуже легкий; діалоговий і оповідний (одночасова багатосюжетна хронологія) — легкий; описовий — не дуже легкий; науковий — середній; архівний — не дуже складний; ієрархічний — складний; гіпертекстовий — дуже складний (за нашою оцінкою).

• Перехід від однієї композиційної одиниці до іншої (тому, частини, розділу, під­розділу, параграфу, НФЄ та речення) повинен бути чітко виражений за допомогою спеціально призначених для цього засобів: сторінок, рубрик, абзаців та спеці­альних знаків переліку.

Ступінь чіткості поділу певною мірою залежить і від виду літератури (наприклад, для довідкової, офіційної, виробничої, навчальної літератури такий поділ повинен бути особливо чітким; для решти видів він може бути й дещо завуальованим)¹.