17.1. Технологічний маршрут процесу редагування

Як показано в розділі 1.2, видавничий процес складається з низки послідовних етапів — авторського, редакційного, конструювання, поліграфічного відтворення, тира­жування (друкування) та розповсюдження. Технологічний маршрут процесу редагування базується на цих етапах, але є більш деталізованим. Його узагальнена схема показана на рис. 17-1.

Як бачимо, з кожного етапу, крім тиражування й розповсюдження, можна повер­нутися на будь-який попередній. Це, безсумнівно, створює суттєві труднощі для видавничого процесу в режимі промислової експлуатації. Трапляються випадки, коли повідомлення, повністю підготоване до тиражування, повертають авторові для виправлення, оскільки редактор запізно виявив у ньому суттєві помилки. Та й самі автори й на етапі конструювання, й на етапі поліграфічного відтворення, й навіть на етапі тиражування продовжують вдосконалювати свої повідомлення. Буває й так, що виправлення доводиться вносити і з незалежних від ЗМІ причин (наприклад, у виданнях політичних партій внаслідок

Етап авторський

Етап конструювання

Етап поліграфічного віітвореніїя

Етап тиражування (друкування)

Етап розповсюджепя

Поліграфічне підприємство

Система розповсюджеі її ія

ЗМІ

Рис. 17-1. Узагальнений технологічний маршрут редагування повідомлень

непередбачуваної різкої зміни політичних норм). Можливість таких циклічних повернень на попередні етапи викликає не тільки значні фінансові витрати, спричинені повторним виконанням робіт, а й істотні часові затримки в надходженні повідомлень до реципієнтів.

Ідеальним способом боротьби з циклічними поверненнями у видавничому процесі було б опрацювання повідомлень на редакційному етапі з такою ефективністю, яка б виключала їх виникнення. Проте на практиці домогтися такої ефективності з різних об'єктивних і суб'єктивних причин—деякі з них перелічено вище — вдається не завжди. А тому циклічні повернення у видавничому процесі так чи інакше є постійними.

Технологічний маршрут процесу редагування тісно пов'язаний з видавничою діяльністю (див. розділ 17.3.1). Проте, оскільки видавнича діяльність—це об'єкт розгляду іншої складової частини едитології, торкатися її тут ми не будемо. Крім того, наявність комп'ютерних технологій готування видань дещо змінює класичний технологічний маршрут. Зокрема, це пов'язане з тим, що ЗМІ повинні вимагати від авторів подавати їм рукописи не лише на паперових, а й на комп'ютерних носіях інформації, наприклад, у книжково-журнальних видавництвах. У газетних видавництвах в умовах цейтноту чи при передачі повідомлень електронною поштою редакції взагалі можуть відмовлятися від подання авторами повідомлень лише на папері.

17.2. Авторське саморедагування

Як було зазначено вище, об'єктивною причиною необхідності редагування пові­домлень є відмінності між автором і реципієнтом (див. розділ 3.3). Ще однією, але вже суб'єктивною причиною є те, що під час написання повідомлень, зокрема великих за обсягом (романів, епопей, наукових кількатомних праць), автори, доходячи до кінця повідомлення, іноді забувають написане ними на його початку і, відповідно, допускають помилки (адже робота над такими творами може тривати роками).

У зв'язку з цим виникає два питання: а) коли навчити авторів норм редагування, то чи зможуть вони редагувати свої повідомлення без участі редактора ЗМІ, тобто повністю самостійно? б) чи зможуть автори здійснювати саморедагування з такою ефективністю, яка б забезпечувала потрібну для реципієнтів якість повідомлень, тобто не нижчу, ніж у ЗМІ?

Відповідаючи на перше питання, треба сказати, що навчати авторів основ редагування, безсумнівно, доцільно і вкрай потрібно. Адже це може, з одного боку, поліпшити якість повідомлень, а, з іншого,—значно скоротить витрати самих ЗМІ на доведення авторських оригіналів до належного якісного рівня.

Тут слід зазначити, що європейська та американська школи редагування до цього питання мають різні підходи. Європейська школа в опрацюванні повідомлень створила краще розвинуту нормативну базу, а тому більше покладається на редакторів-профе-сіоналів. Американська ж, маючи дещо гірше розвинуту нормативну базу, однаково покладається і на авторів, навчених основ редагування, і на редакторів-професіоналів. Європейська школа редагування лояльніша до авторів і діє за принципом: коли автор допустив відхилення від норми, то ЗМІ (редактор) виправить їх замість автора. Американська школа діє за іншим принципом: коли в повідомленні є багато відхилень, то ЗМІ шукає іншого автора, який напише повідомлення на ту ж тему, але зі значно меншою кількістю помилок. У такий спосіб американська школа редагування, створюючи конку­рентні умови, відверто змушує авторів вивчати й застосовувати на практиці редакційні норми щодо своїх повідомлень.

Стоячи загалом на позиціях європейської школи, все ж вважаємо, що ЗМІ Старого світу слід запозичити досвід Нового світу. Зокрема, це стосується великої кількості спеціальних посібників, які вчать писати авторів у найрізноманітніших жанрах: від публіцистичних—до наукових. Ці посібники найчастіше мають назви на зразок "Ефективне писання" (їх опублікована велика кількість¹). Спеціально для авторів навіть видано енциклопедію². На жаль, і в цьому випадку доводиться констатувати, що такі посібники повністю відсутні в Україні, а тому їх готування для авторів, що пишуть українською мовою, є надзвичайно актуальним і потрібним³.

Відповідь на друге питання полягає в тому, що автори ніколи стовідсотково не можуть уявити той код передачі повідомлення, ті норми, час, місце, ситуацію, тезаурус і механізми сприйняття, які будуть у реципієнтів, лише тому, що вони є авторами пові­домлення. У цьому розумінні редактор має відмінний від автора код, норми, час, місце, ситуацію, тезаурус та механізми. Редактор завжди є, власне, першим реципієнтом повідомлення і наче випробовує його сприйняття на самому собі. Тому авторське само-редагування повідомлень на потрібному для реципієнтів рівні ефективності є принципово неможливим, а, отже, редагування повідомлення редактором-професіоналом є об'єктивно необхідним і обов'язковим. Із цього, звичайно, зовсім не випливає категоричне заперечення можливості саморедагування. Саморедагування, що його здійснює автор, та редагування того ж повідомлення редактором-професіоналом, повинні доповнювати одне одного.

Для ефективного саморедагування авторам значних за обсягом текстів (монографій, підручників, романів та ін.) варто, якщо це можливо, зачекати після завершення роботи над повідомленням стільки часу, скільки достатньо для того, щоби забути підготоване, тобто могти сприймати своє повідомлення відсторонено, як чуже (такий інтервал часу— це, як правило, від кількох місяців до року). Здійснювати саморедагування авторові слід лише після того, як повідомлення завершене в повному обсязі. Хоча саморедагування окремих розділів відразу ж після їх написання також не слід виключати, проте саморедагування повністю підготованого повідомлення є найдоцільнішим.

У випадках, коли відкладати редагування повідомлення на тривалий час нема можливості (це стосується авторів усіх без винятку ЗМІ), авторам після завершення роботи над повідомленням слід відразу ж, але як окремий етап, здійснити саморедагування свого повідомлення, сконцентрувавши увагу лише на дотриманні редакційних норм. Після цього повідомлення, звичайно, слід передавати для редагування сторонньому редакторові-професіоналу. Зрозуміло, що ефективність такого саморедагування значно нижча, ніж у тому випадку, коли саморедагування здійснюють після кількамісячної паузи.

Саморедагування найдоцільніше здійснювати на комп'ютері, користуючись текстовим процесором.