13.1.2. Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм

Норми для рівня графем фіксують у формі правил орфографії та у формі укладених на їх основі різноманітних орфографічних словників (словників загальновживаних слів, власних імен, географічних назв, чужомовних слів¹, термінів², а також скорочень, каталогів найменувань і марок виробів³ тощо). Обидва паралельні способи задання норм напи­сання — у формі правил та у формі словників — для редактора є однаково чинними.

1 Як правило, орфографічні словники чужомовних слів доповнюють ще й тлумаченнями, проте для фіксації нормативного запису слова (ланцюжка символів) це не суттєво.

2 Термінологічні словники, як і словники чужомовних слів, також доповнюють тлумаченнями.

3 Скорочення, найменування та марки виробів базуються на лінгвістичних нормах, проте мають специфіку видавничого оформлення, а тому детально будуть розглянуті в розділі 15.3.4 і 15.3.5.

З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфо­графії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).

Коли порівнювати ці два способи, слід відзначити, що словники завжди охоплюють більше випадків написання, ніж це передбачають правила, а тому подають варіанти (наприклад, дублетні форми), не регламентовані правилами. Та й не завжди всі винятки у правилах перелічують. Крім того, використання правил на відміну від використання списків передбачає виконання над словами певних семантичних дій, що іноді складно й неоднозначно (для користування словником достатньо лише розшукати слово в словнику та порівняти два варіанти його написання). Ураховуючи сказане, редакторові під час опрацювання повідомлень, звичайно, простіше й доречніше користуватися не правилами, а словниками.

Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.

• Будь-які загальновживані високочастотні слова редакторові найдоцільніше пере­віряти списковими, а неологізми (вузькоспеціальні низькочастотні слова) — положеннєвими методами.

Це забезпечить найвищу ефективність редагування.

13.1.3. Сучасні орфографічні норми української мови

Нині чинним є четвертий український правопис¹, на основі якого розроблено орфографічний словник².

# Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику.

Як нормативну базу не слід використовувати діаспорні орфографічні словники³, оскільки вони в багатьох позиціях суперечать прийнятим нормам четвертого правопису.

Між першим — третім і четвертим правописами існує певна кількість суттєвих відмінностей у написанні загальновживаних слів. Це пов'язане з тим, що попередня система правил була підлаштована під орфографічні норми російської мови. Сучасний же, четвертий, правопис відповідає особливостям саме української мови і порівняно з попередніми, має деякі відмінності⁴. Перелічимо найважливіші з них.

Відмінність перша. В український алфавіт введена літера "ґ". Відповідно, в орфогра­фічному словнику змінилося написання частини слів, які раніше передавали звук "ґ" за допомогою літери V. Тому редакторові доцільно всі сумнівні слова, що мають у своєму складі літеру V, перевіряти за вказаним вище орфографічним словником. Не реко­мендуємо використовувати для перевірки інші, незатверджені відповідними організаціями словники, де перелічено слова з літерою "ґ"⁵.