13.1.6. Написання географічних назв (топонімів)

• Правопис назв населених пунктів України повинен відповідати зразку, наведеному в довіднику "Адміністративно-територіальний устрій"².

Користуючись цим довідником, редактор повинен враховувати, що після здобуття Україною в 1991 р. незалежності змінено назви деяких населених пунктів (наприклад: Ровно — Рівне, Жданов — Маріуполь, Ворошиловград — Луганськ)³.

Контролювати правильність попередніх назв населених пунктів найдоцільніше за україномовним варіантом 26-томного видання "Історія міст і сіл України", опублікованим у 60—70-х роках.

• Українські топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії.

Інших джерел для перевірки цих топонімів нема, оскільки до 1991 р. написи на всіх картах, крім шкільних, виконували російською мовою. Тому для перевірки відсутніх в енциклопедії топонімів треба використовувати правила останнього правопису.

• Чужомовні топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії.

1 Для порівняння вкажемо, що норми західних країн встановлюють нормативне написання з великої літери.

² Адміністративно-територіальний устрій: Президія ВР УРСР. К.: Головна редакція УРЕ, 1987. 504 с.

³ Оскільки нових універсальних довідників ще не опубліковано, редактор може використовувати статистичні довідники, зокрема: а) Населення України. 1994. Демографічний щорічник. К., 1995. 602 с. (на с. 14—20 опубліковано назви всіх міст України з кількістю населення понад 20 тис.); б) Статистичний щорічник України за 1998 р. К.: Техніка, 1999. 576 с. (на с. 334—336 опубліковано назви всіх міст України з кількістю населення понад 50 тис). Сучасні довідники назв сіл України відсутні.

⁴ Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999. С. 182—200.

⁵ Корисна для редактора інформація є у виданні: Гилярсвский Р. С, Старостин Б. А. Иностранньїе имена и названия в русеком тексте: Справочник. М.: Вьісшая школа, 1985. 304 с. З цього видання можна також запозичити деякі норми написання чужомовних прізвищ та імен у російськомовних текстах (звичайно, адаптуючи їх до українського правопису).

Під час контролю цієї норми слід враховувати вимоги останнього правопису. Написання літери "ґ" у частовживаних топонімах слід контролювати за довідковою літературою⁴, рідковживаних — за нормами розділу 15.3.9. Нічим іншим написання іншомовних топонімів в Україні не регламентовано⁵.

• Якщо чужомовний топонім чи гідронім не зафіксований у другому виданні Української радянської енциклопедії, його слід подавати шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• Написання в чужомовних текстах, у тому числі й на картах, українських топонімів та гідронімів повинно базуватися на їх нормативній вимові українською мовою.

Приклад. Правильним є написання Куш, //ода, Ккагк'ш.

13.2. Норми для рівня морфем 13.2.1. Морфемний склад слова

В українській мові слова складаються з однієї—п'яти морфем. До їх числа відносять префікси, корені, суфікси, флексії (закінчення) та постфікси (частки, що входять до складу слова).

У складі слів перелічені морфеми при відмінюванні допускають такі явища:

— існування винятків (наприклад, так звані атематичні дієслова їсти й дати при відмінюванні мають специфічні закінчення, що не входять у множини закінчень ні першої, ні другої дієвідмін; кількісні числівники один і два всупереч усім іншим відмінюють як прикметники — за родами);

—чергування голосних і приголосних в основах слів {село—сіл; птах—пташиний);

• паралельні форми (погрудневий — післягрудневий; зайченя — зайчатко — зайченятко —зайченяточко; білесенький — білісінький — білюсінький; іменем — ім 'ям; сидіти — сидіть);

• семантичну диференціацію {папера — паперу; стола — столу);

• стилістичну диференціацію {масло — масла; співать — співати, знає — зна, повен — повний);

• контекстуальну диференціацію {ввійшов — увійшов; ймовірній — імовірний; дивитись — дивитися);

• появу в деяких формах "історичних" морфем {мати — матір 'ю; теля — телятами; горня — горнят);

• випадання зі складу морфем окремих звуків і відповідних їм літер {тиждень — тижневий);

—можливість остаточного вибору варіанта морфеми лише на вищому лінгвістичному рівні {Іваненкові — бригадирові Іваненку).