1 Гете и. В. Об искусстве. М.: Искусство, 1975. 623 с. 10*

147

• Використання в повідомленнях компонентів, що викликають у реципієнтів негативні емоції, повинно бути помірним і не перевищувати кількості таких, що викликають позитивні емоції¹.

Контроль за дотриманням перелічених естетичних норм здійснюють параметричним, списковим та положеннєвим методами.

Опосередкованим критерієм для визначення того, чи відповідає якийсь компонент повідомлення нормам прекрасного, є те, що він обов'язково повинен викликати у реци­пієнта позитивні емоції. Проте редактор мусить пам'ятати, що наявність у реципієнта лише позитивних емоцій для визнання елемента повідомлення прекрасним є необхідним, але аж ніяк не достатнім (гедонізм не тотожний естетизму). Крім того, редактор повинен чітко відрізняти прекрасне від досконалого (повідомлення, в якому йдеться про негативні речі, може бути досконалим, але не прекрасним).

Дотримання перелічених норм гарантує редакторові лише те, що в повідомленні не буде грубих естетичних помилок. Проте їх дотримання зовсім не свідчить про рівень естетичного подання повідомлення. Тому в тих випадках, коли виникають сумніви щодо рівня естетичності якогось компонента повідомлення, редактор може запропонувати авторові виконати (створити) кілька альтернативних варіантів, а далі, використовуючи компаративний метод контролю, дібрати найдосконаліший. У складних випадках редакторові слід звертатися за оцінкою до експертів-професіоналів (художників, музикантів, письменників, мистецтвознавців, науковців).

10.4. Політичні та релігійні норми

10.4.1. Політична й релігійна орієнтованість ЗМІ

У тоталітарних суспільствах, що використовують моністичні теорії редагування, існують підмножини зафіксованих й незафіксованих політичних норм, обов'язкових під час редагування повідомлень². На початку XX ст. ввести ці норми в редагування запропонував В. І. Ленін³. Вони вимагали беззастережного визнання добрим того, що служить тоталітарній державі та комуністичній партії; апріорі поганим було все інше.

¹ Так, проф. В. С. Перебийніс виявила, наприклад, що в мові (будь-якому орфографічному чи тлумачному словнику) слів на позначення негативних емоцій, більше, ніж слів на позначення позитивних. На противагу цьому, в мовленні (будь-якому частотному словнику, укладеному на основі конкретного повідомлення) слів на позначення позитивних емоцій більше, ніж слів на позначення негативних.

² Наведемо приклад такої норми, що існувала в СРСР: "Автор має право викладати й обстоювати свою концепцію та погляди, якщо вони є науково обґрунтованими, не суперечать інтересам соціалістичної держави, принципу партійності літератури, завданням охорони державних таємниць у пресі (Справочник нормативних материалов для издательских работников. М: Книга, 1977. С. 161, 162).

³ Ленин В. И. Партийная организация и партийная литература // Полное собрание сочинений. Т. 12. С. 99—105.

На противагу цьому в демократичних суспільствах, де використовують плюра­лістичні теорії редагування, деякі дослідники вважають, що свобода слова в ЗМІ запе­речує використання політичних норм редагування взагалі. Звичайно, таке твердження істинне, але тільки для тих ЗМІ, що не є органами політичних партій (таких ЗМІ — переважна більшість). Для тих же ЗМІ, що є органами політичних партій, ці твердження хибні, хоча таких ЗМІ значно менше, кілька відсотків. Покажемо це лише на одному прикладі.

Приклад. Член правої партії, яка стоїть на засадах приватної власності, пропонує газеті лівої (наприклад, комуністичної) партії, яка сповідує принципи державної власності, опублікувати його повідомлення про переваги приватної власності. Очевидно, що цьому авторові буде відмовлено в опублікуванні. Якщо ж повідомлення й буде опубліковане, то з таким коментарем, що каменя на камені не залишить від самої авторської концепції. Аналогічно виглядатиме ситуація і в тому випадку, коли представник лівої партії запропонує оприлюднити своє повідомлення протилежного змісту в газеті партії правого спрямування.

Отже, для ЗМІ, які є органами політичних партій, політичні норми редагування існували й існуватимуть завжди і в тоталітарних, і в демократичних суспільствах. Заперечувати це—значить не визнавати очевидних фактів. Інша справа, що в тоталітарних суспільствах усі без винятку ЗМІ зобов'язані дотримуватися політичних норм, і до того лише однієї партії (недотримання веде до найрізноманітніших видів відповідальності), а в демократичних суспільствах ЗМІ можуть або дотримуватися політичних норм однієї чи кількох партій, або не дотримуватись їх узагалі.

Для всіх ЗМІ існує одна обмежувальна політична норма.

• Повідомлення ЗМІ не повинні ображати честі й гідності членів партійних організацій.

Сказане зовсім не виключає того, що позапартійні ЗМІ, не будучи офіційними органами політичних партій, приховано також можуть мати свою політичну орієнтацію і в завуальованій формі враховувати політичні норми відповідних партій. Але це вже питання не тільки журналістської, а й людської етики (керівники таких ЗМІ не повинні їх очолювати).

Приблизно те саме, що й про політичні, можна сказати і про релігійні норми редагування. Незначна частина ЗМІ є офіційними органами релігійних організацій чи конфесій, а тому повинна враховувати норми (канони) своєї релігії. Більшість ЗМІ не є органами релігійних організацій чи конфесій, а тому можуть не враховувати ці норми. Проте для всіх ЗМІ також існує одна обмежувальна релігійна норма.

• Повідомлення ЗМІ не повинні ображати честі й гідності віруючих громадян.

Правда, як і частина непартійних, деякі нерелігійні ЗМІ так само можуть приховано мати свою релігійну орієнтацію і в завуальованій формі враховувати релігійні норми та інтереси релігійних організацій і конфесій. Але, нагадаємо, це вже питання етики.

Подані дві норми (політична й релігійна) конкретизують одну з етичних норм редагування (див. розділ 10.2).