2 Там само. С. 167—168.

Кожен із відомих психолінгвістичних механізмів сприймання має таку форму: якщо у повідомленні є умови а, Ь, с..., то в реципієнта результатом сприймання буде Ь. Особли­вість таких психолінгвістичних закономірностей полягає в тому, що вони реалізуються приблизно у 90% випадків (у 10% випадків ці закономірності можуть не виконуватися). На основі такої закономірності формулюють норми на зразок: коли редактор чи автор не хочуть, щоби результатом сприймання повідомлення було І, то з повідомлення методом Мслід усунути умови а, Ь, с...

Приклад. Для перевірки правильності хоча б однієї з цих закономірностей можна провести такий експеримент. Запросити до участі в експерименті не менше чотирьох піддослідних. Повідомити їм умови експерименту: речення, яке запропонують для читання, вони повинні прочитати відразу, вголос і правильно; пробігати очима речення до кінця, а лише тоді читати вголос заборонено. На аркуші паперу чітко пишуть, для прикладу, речення: Руки нікому не подавав. Тут слово руки є граматичним омонімом, тобто має дві граматичні форми — називний та знахідний відмінки; правильна форма — знахідний відмінок, проте ця форма вимагає виправлення. Далі піддослідних почергово, але так, щоб не чули інші, запрошують у приміщення, де відбувається експеримент, ще раз нагадують умови експерименту (читати відразу, вголос і правильно) і пропонують аркуш із записаним на ньому реченням. У більшості випадків три або навіть і всі чотири піддослідні в першому слові ставлять наголос на у (називний відмінок), а, дочитавши речення до кінця, виправлять себе, тобто читають речення ще раз, поставивши наголос у першому слові на и (знахідний відмінок).

Дослідники східнослов'янських мов для письмових повідомлень виявили лише кілька таких закономірностей у психолінгвістичних механізмах¹. Перелічимо їх і подамо сформульовані на їх основі психолінгвістичні норми редагування.

Закономірність 1. У реченні кожне слово, яке може мати синтаксичний зв'язок з двома різними словами, що стоять зліва від нього, реципієнт об'єднує при первинному сприйманні з найближчим, хоч автор міг встановити зв'язок цього слова з ненайближчим.

• Якщо в реченні якесь слово може бути синтаксично залежним від двох слів, що стоять зліва від нього, то речення слід виправити так, щоби таке слово залежало лише від одного з них.

Найкраще, коли це буде найближче зліва слово. Видалення такого відхилення може вимагати творчого виправлення.

Закономірність 2. У реченні кожне слово, яке може мати синтаксичний зв'язок і з попереднім, і з наступним, реципієнт первинно сприймає як таке, що має зв'язок із попереднім, хоч автор міг встановити зв'язок цього слова з наступним.

• Якщо в реченні якесь слово може бути синтаксично залежним і від попередніх, і від наступних слів, то речення слід виправити так, щоби таке слово залежало лише від одного з них.

Найкраще, коли це буде попереднє слово. Видалення такого відхилення може вима­гати творчого виправлення.

Закономірність 3. Іменник, що стоїть на початку речення і має омонімічну морфологічну форму "знахідний відмінок — називний відмінок", реципієнт первинно сприймає як такий, що стоїть у називному відмінку, тобто як підмет, хоч автор міг вжити цей іменник у знахідному відмінку.