1 Лурия а. Р. Вниманис и память. М.: Изд-во мгу, 1975. С. 51.

2 Маємо на увазі такі підрядні речення, які вкладені одне в друге.

Лягнувшую старого пса без хвоста,

Которьій за шиворот треплет кота, Которий пугает и ловит синицу, Котрая часто ворует пшеницу, Которая в темпом чулане хранится В доме,

Которий построил Джек!

Звичайно, це — курйозні приклади. Проте в тексті завжди можна натрапити на їх простіші аналоги: Іван, який тільки-но вийшов з хати, що ії вчора побілила Мотря, яка сиділа на призьбі, сів поруч. Трудність сприймання такого речення полягає в тому, що реципієнт повинен запам'ятати першу частину головного речення, потім сприйнята пов'язане з цією частиною перше підрядне речення, далі — друге підрядне речення, пов'язане з першим, ще далі — третє підрядне, пов'язане з другим, і лише тоді повернутися до сприймання другої частини головного речення. При цьому необхідно, щоби, поки йде опрацювання підрядних речень, перша частина головного речення постійно зберігалася в оперативній пам'яті.

Нам не відомі психолінгвістичні дослідження, які вивчали б можливості оперативної пам'яті щодо сприймання кількості вкладених підрядних речень. Проте, як засвідчує практика, їх кількість ніколи не перевищує трьох.

• Кількість вкладених речень не повинна перевищувати трьох.

Принагідно звернемо увагу на унікальність для редактора числа "три". По-перше, коли поділити середню довжину речення у повідомленні (в науковому, діловому, публі­цистичному та деяких інших стилях це приблизно 18 слів) на середню довжину простого речення (7±2 слова), то отримаємо результат, близький до 3,0.

• Кількість простих речень у складному в середньому не повинна перевищувати трьох.

По-друге, як свідчать статистичні дослідження, середня кількість речень в абзаці також близька до трьох.

• Кількість речень у НФЄ в середньому не повинна перевищувати трьох.

Подані норми не слід розуміти буквально, а лише як середнє значення для цілого повідомлення з можливими відхиленнями, більшими чи меншими. Це означає, що число "З" може перебувати в певних межах, наприклад, 1—5, 1—7 тощо.

Принагідно — у зв'язку з наведеними вище двома числами (7 і 3) — нагадаємо, що перехід від числа 7 (для літер і слів) до числа 3 (для кількості простих речень у складному і кількості речень в абзаці) пов'язаний з переходом у свідомості реципієнта від пам'яті механічної до логічної¹. Таким чином, запам'ятовування йде від механічного (літери, слова), не пов'язаного з розумінням, до логічного (речення та абзаци), неможливого без розуміння.

14.3.3. Нормування часу зберігання інформації

1 Справочник по инженерной психологии. М.: Машиностроснис, 1982. С. 86.

У реципієнта постійно відбувається забування інформації. Так, психологи встановили, що після механічного запам'ятовування через 20 хв зберігається лише близько 60%, через 1 год — близько 50, через 1 день — близько 35, через 6 днів — близько 30, а через місяць—близько 20% сприйнятої інформації¹. Однак у суспільстві постійно існує потреба спонукати реципієнтів пам'ятати окремі фрагменти інформації дуже довгий час або навіть завжди. Така потреба виникає в процесі навчання (необхідність заучування напам'ять певних наукових положень), у торгівлі (необхідність пам'ятати певні товари чи послуги), у політиці (необхідність пам'ятати певні політичні погляди). ЗМІ повинні забезпечувати ці соціальні замовлення.

Установлено, що важливими чинниками забування є: обсяг інформації, яку треба запам'ятати, й проміжок часу від моменту запам'ятовування до моменту пригадування. Відомо, що чим більше інформації слід запам'ятати, тим швидше вона забувається.

• Фрагмент інформації, який реципієнтові слід запам'ятати, повинен мати якнай­менший обсяг.

Очевидно, що впливати на другий фактор (величину відрізку часу) редактор не може. Проте існує ціла низка методів побудови повідомлень, які сприяють тривалішому, ніж звичайно, запам'ятовуванню.

• Фрагменти повідомлень, які реципієнтам треба запам'ятати, повинні мати:

• прямі чи непрямі повторення (хоча вони й ведуть до зростання обсягу пові­домлення);

• середній рівень складності;

• детальне пояснення (хоча на перший погляд воно може видатися зайвим через свою очевидність);

• використання порівнянь (у тому числі й образних, навіть для наукового чи виробничого виду літератури);

• систематизований чи класифікований матеріал;

• спеціальну композицію (наприклад: опис цілого, опис складових частин цілого, опис найважливіших частин цілого, опис менш важливих частин цілого, опис зв'язків між частинами цілого, повторний непрямий опис цілого).

Окремо зупинимося на такому простому й ефективному методі запам'ятовування, як повторення. Воно прямо суперечить одній з інформаційних норм (див. розділ 9.4), згідно з якою в повідомленні не може бути повторень. Проте нагадаємо, що один із постулатів редагування стверджує: будь-яку конкретну чи загальну норму автор може порушити, якщо це сприяє досягненню поставленої мети (а мета автора в цьому випад­ку — спонукати реципієнта запам'ятати фрагмент інформації). Отже, таке порушення цілком виправдане.

¹ \УеЬсг А. Ь., Моггіз С. С. Рзуспоіо^у: Ап Іпігоа'асііоп. 7-іЬ са\ Мсш Уогк: Ргспіісс Наїї, 1990. Р. 225; Справочник по инжснсрной психологии. М.: Машиностроение, 1982. С. 88.

Звичайно, редакторам було б украй бажано знати таку функціональну залежність: одне повторення дає змогу запам'ятати фрагмент інформації на к одиниць часу; два повторення — на к+1 одиниць часу; три повторення — на к+1+т одиниць часу; п повто- рень — на ... +2 одиниць часу. Наскільки відомо, поки що така функціональна залежність не встановлена.