10.1. Юридичні норми 10.1.1. Нормативна база

Законодавство України у сфері інформаційних ресурсів та регулювання інформаційних потоків найперше враховує норми міжнародних конвенцій та угод¹, а саме: Всесвітньої конвенції про авторське право (1952 р.)² та Європейської угоди про захист телерадіо-мовлення (1960 р., з двома протоколами)³.

Ці міжнародні норми закладені в окремих статтях Конституції України. Крім того, в ній закладені й такі конституційні норми, що відтворюють специфіку лише нашої держави.

¹ РетЬег Боп К., Мазз Медіа Ьа\у. 4-іЬ е<1. ОиЬїцие, Іоша: \¥т. С. Вгошп РиЬІізЬегз, 1987. 672 р.; МісШІеІоп К. Я., СЬатЬегІіп В. Р. ТЬе 1а\у оГ риЬІіс соттипісаііоп. 2-п<1 е<1. №\у Уогк, Ьопсіоп: Ьоп^тап, 1991. 690 р.

2 Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. К.: Молодь, 1997. С. 586—596.

3 Там само. С. 643—648.

4 Засоби масової інформації / Українське законодавство. Дрогобич: Міжнародний Медіа Центр "Інтерньюз", 1995. 152 с; Урядовий кур'єр. 1997. 19 липня. № 130—131. С. 12—14.

Конституційні норми деталізовані в низці законів, які регулюють нормативну базу інформаційних ресурсів та інформаційних потоків в Україні: "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про видавничу справу", "Про авторське право і суміжні права", "Про державну таємницю", "Про рекламу", а також окремі статті адміністра­тивного, цивільного та кримінального кодексів⁴.

10.1.2. Конституційні та законодавчі норми

Мова ЗМІ. Вибір мови для публікування повідомлень у ЗМІ на території України регулює Конституція та Закон "Про мови в Українській РСР".

• Державною мовою в Україні є українська (ст. 10 Конституції). Мовою ЗМІ є українська (ст. 33 Закону "Про мови в Українській РСР").

• Публікування повідомлень офіційних державних органів може бути і українською, і російською мовами (ст.Ю, там само).

• На територіях компактного проживання національних меншин такі повідомлення можуть бути розповсюджені мовами національних меншин (ст. 33, там само).

Цензура.

• Цензура в сфері інформаційної діяльності України заборонена (ст. 15 Конституції).

Для редактора це, зокрема, означає, що будь-яким особам, в тому числі й тим, які перебувають на державних посадах, заборонено чинити на працівників ЗМІ тиск з метою, наприклад, внесення в авторський оригінал потрібних їм змін, вставлення чи вида­лення якогось повідомлення з журналу, газети, програми передач тощо. Такі дії є проти­законними.

Приклад. У наш час в одній із великих азійських країн, де панує тоталітарний режим, цензура перевіряє навіть прогнози погоди, які публікують у молодіжних газетах. Причина полягає в тому, що влада час від часу проводить мітинги, а несприятливі погодні умови можуть зірвати їх проведення.

Свобода слова.

• Кожен громадянин України має право на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань (ст. 34 Конституції).

Цьому не може перешкодити навіть та ситуація, коли погляди й переконання автора й редактора — протилежні. Ст. 34 встановлює також, що протизаконними є дії будь-яких осіб чи організацій, які перешкоджають вільному розповсюдженню ЗМІ повідомлень, наприклад, продажу періодичної преси чи книговидавничої продукції тій чи іншій торговельній організації, тій чи іншій студії.

Редактор повинен також знати, що обмеження ст. 34 Конституції може бути здійснене лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського порядку в Україні з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту прав або репутації громадян, для запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.

Істинність і повнота повідомлень.

• Подана автором у повідомленні інформація повинна бути об'єктивною, вірогідною, повною і точною (ст. 5 Закону "Про інформацію").

Для працівників ЗМІ це означає, що редактор зобов'язаний контролювати віро­гідність, тобто істинність, повідомлення (з урахуванням тих обмежень щодо контролю істинності, які зазначені нижче в розділі 12.2.3). Далі редактор повинен перевірити повноту поданих у повідомленні фактів, оскільки частина авторів завжди схильна оприлюднювати лише ті з них, які узгоджуються з їх власною позицією, ігноруючи суперечливі. При виявленні відхилень від істинності чи повноти редактор обов'язково повинен вказати на них авторові й вимагати їх виправлення.

Охорона авторського права. Об'єктом авторського права у ЗМІ є повідомлення.

• Кожен громадянин (в ЗМІ — автор) має право володіти, користуватися і розпо­ряджатися результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності (ст. 41 Конституції).

Держава гарантує всім авторам захист їх інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

• Усі автори мають право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі й гонорар (ст. 54 Конституції).

Ці положення Конституції редактор повинен особливо ретельно враховувати під час укладання авторської угоди.

• Ніхто не може використовувати або поширювати повідомлення без згоди його автора (ст. 54 Конституції, ст. 4 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Без згоди автора можна лише цитувати твір, відтворювати події засобами фотографії чи кінематографії, відтворювати публічно виголошені промови, звернення, доповіді, а також (з навчальною метою) уривки творів (ст. 15 і 16 цього Закону).

• Запропоноване автором до публікування повідомлення не може порушувати авторських прав інших осіб (ст. 5 Закону "Про авторське право і суміжні права").

Редактор завжди повинен контролювати, чи не є запропоноване повідомлення плагіатом — привласненням або запозиченням тексту з чужого твору без зазначення джерела (свідченням того, що повідомлення охороняється авторським правом, є знак ©, прізвище та ім'я особи, яка має авторське право на твір, а також рік першого публікування). Порушення авторського права є підставою для судового позову (ст. 42 Закону "Про авторське право та суміжні права").

Для контролю дотримання авторського права редактор повинен знайти джерела, з яких автор повідомлення міг зробити запозичення, а далі компаративним методом визначити наявність самого запозичення. Допомогти редакторові тут може тільки його особиста обізнаність із якомога більшою кількістю творів на подібну тему, а також вміння проводити інформаційний пошук джерел (у бібліотеках, комп'ютерних мережах тощо). Іноді для виявлення плагіату можна робити перевірку джерел за списком використаної літератури або запрошувати для консультації фахівців.

Дія авторського права не розповсюджується на новини дня, фольклор, офіційні документи та державні символи (ст. 7 Закону "Про авторське право та суміжні права"). Охорона авторського права не поширюється також на ідеї, висловлені у творі.

Інформація, заборонена до публікування.

• У ЗМІ (ст. 37 і 46 Закону "Про інформацію"; ст. З Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"; ст. 2 Закону "Про телебачення і радіо­мовлення"; ст. 28 Закону "Про видавничу справу") заборонено публікувати повідомлення, де містяться:

• заклики до повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України;

• пропаганда війни, насильства і жорстокості;

• розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі;

• зазіхання на права і свободи людини;

• державні таємниці (їх перелік див. нижче);

• конфіденційна інформація (її перелік див. нижче);

• інформація про оперативну і слідчу роботу МВС, СБУ, Прокуратури, Національного бюро розслідувань;

• міжвідомча службова кореспонденція;

• порнографія;

• дані про особу неповнолітніх правопорушників або про злочини щодо неповнолітніх¹;

• дані про підозрюваного у злочині до моменту вироку суду;

• наклепи (тобто свідоме поширення неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу);

• образи (умисне приниження честі й гідності особи, виражене в непристойній формі);

• пропаганда партій у день виборів.

В Україні прийнято закон "Про державну таємницю". Додатком до нього є "Звід відомостей, що становлять державну таємницю України"². Згідно з цим законом за розголошення державних таємниць відповідає не редактор, а та особа, якій держава довірила їх охорону. Для порівняння зазначимо, що в тоталітарних суспільствах за розголошення державних таємниць нарівні з автором часто відповідав, причому кри­мінально, і редактор, як це було, наприклад, у СРСР. Звичайно, з того, що така відпо­відальність не покладена на редактора, аж ніяк не випливає, що редактор зовсім не повинен контролювати наявність державних таємниць у повідомленнях і не інформувати про це Державний комітет з питань державних секретів.

• До державних таємниць, які заборонено публікувати, належать ("Звід відомостей, що становлять державну таємницю України"):