6.3.3. Зафіксовані й незафіксовані норми

Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманіт­ніших довідниках (див. посилання на них у примітках до розділу 6.3.1). Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих, яких, тим не менше, строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми — це так званий видавничий "фольклор", який редактори усно передають із покоління в покоління.

1 Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 179—183

Прикладом незафіксованої норми може бути те, що в СРСР у літературі (книгах) не рекомендували висловлювати вдячність особам, які допомагали її створювати (матерям, дружинам, секретарям, колегам-ученим і т. д.). Ще одним прикладом незафіксованої норми, яка існувала в СРСР, було положення про те, що будь-які важливі праці, в тому числі й наукові, варто починати з посилань на матеріали останнього партійного з'їзду чи на класиків марксизму-ленінізму.

Особливо характерна велика кількість незафіксованих норм для держав з тота­літарними режимами правління. Проте існують незафіксовані норми і в демократичних державах. Так, журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є (думаємо, що причина цього зрозуміла кожному читачеві).

Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх завжди дотримуються. Звичайно, найкращою була б ситуація, якби всі незафіксовані норми можна було легалізувати як законодавчі акти. Але незафіксовані норми практично завжди супе­речать юридичним і тому їх неможливо легалізувати. Отож, редакційний "фольклор" існува­тиме вічно.

6.3.4. Об'єктивні та суб'єктивні норми

Зафіксовані норми переважно є об'єктивними. Це означає, що вони відтворюють явища, факти, зв'язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом об'єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його в будь-якому непрямому відмінку (звичайно, йдеться про іменники, що в різних відмінках мають омонімічні форми).

Проте деякі теорії редагування чи окремі редактори можуть у своїй редакційній практиці використовувати й суб'єктивні норми редагування.

Приклад. На початку нашого століття рецензент "Календаря на 1910 рік" писав: "День 23 квітня, до якого приурочено святкування народин ІТ Імператорської Величності Государині Імператриці Олександри Федорівни, помічений, як звичайний буденний день. Цифра 23 надрукована чорним шрифтом, а на відповідному листку не згадується про те... що цей день високоурочистий і неприсутственний. Якщо взяти до уваги, що в календарі старанно позначені дні народження й іменини "українських" письменників і діячів... то маються підстави бачити в допущеній у календарі крупній помилці злочинну неохайність, як результат неповаги до верховної влади"¹.

Суб'єктивні норми часто базуються на індивідуальних значеннях слів, що їх редактори, як і всі носії мови, набувають у процесі її індивідуального засвоєння. Те саме стосується й уподобань у синонімічних рядах слів чи в паралельних синтаксичних конструкціях.

Приклад. Один редактор постійно виправляв у текстах слово хороший на його синоніми, аргументуючи тим, що це слово є росіянізмом. При тому редактор добре знав, що в усі словники української мови це слово включене як нормативне.

Приклад. Редактор може виправляти отже на отож, крім того на окрім того тощо, хоча навряд чи можна знайти якесь розумне обгрунтування таких виправлень (крім необхідності послідовного чергування різних форм у тексті та узгодження з ліво- та правостороннім контекстом).