2 Тут не беремо до уваги періоди, які, фактично, є множиною низки простих, складнопідрядних, складносурядних і складносуряднопідрядних речень, розділених крапкою з комою.

³ ріє8п К. ТЬе аП ої геасіаЬІс \угШп§. №^ Уогк: Нагрсг & Ко\у, 1974.

Сюжетна інформація. Сюжетну інтегральну інформацію оцінюють, виходячи з кількості сентенцій, з яких складається повідомлення. Показником, що тісно пов'язаний з кількістю сюжетної інформації, є довжина повідомлення, виміряна в кількості речень.

Приклад. Існують обмеження на довжину повідомлень для реципієнтів певних вікових груп: для наймолодших — це повідомлення довжиною як "Казочка про курочку рябу", для старших — як "Казка про дідову доньку та бабину доньку", для ще старших — як "Лис Микита" Івана Франка, для ще старших — як повість "Микола Джеря" І. Нечуя-Левицького, для ще старших — як "Сонячна машина" В. Винниченка, для ще старших — як трилогія про Івана Мазепу Б. Лепкого чи роман-хроніка М. Старицького "Богдан Хмельницький" (у трьох томах). Цих тривіальних даних про зв'язок між довжиною повідомлень і віком реципієнтів ніколи не слід забувати, адже не можна давати учневі другого класу читати твір довжиною 100...150 сторінок (тут ми не кажемо про винятково здібних учнів, а про "середнього" школяра). На жаль, наукові дослідження про те, якою повинна бути середня довжина повідомлень для певних вікових груп реципієнтів, нам невідомі. Ці дані ще чекають своїх першовідкривачів.

9.3.2. Оцінювання новизни інформації

Під час оцінювання новизни інформації можна говорити про різні її ступені. Так, редактор може використовувати як двозначну ("нема", "є"), так і багатозначну оцінку ступеня її новизни (0, 1,2,3... одиниць нової інформації¹), що буде точнішим.

Номінативна інформація. Для реципієнта кожен номен (слово) повідомлення може бути або відомим, або новим. При цьому новими можуть бути (див. рис. 4-1):

— кодовий образ (наприклад, поява нового синоніма до відомого слова);

• позначуваний фрагмент світу (наприклад, словом перебудова стали позначати певний період у житті СРСР);

• відображений образ (наприклад, колись, відкриваючи нові землі, дослідники виявили чорних лебедів);

• еталонний образ (наприклад, у свій час слово супутник набуло, крім основного й відомого, ще одне значення: створений людиною технічний пристрій, який літає по навколоземній орбіті).

На практиці в повідомленнях перелічені чотири види нової номінативної інформації зустрічаються не окремо, а в найрізноманітніших їх комбінаціях.

Сентенційна інформація. У сентенції новим для реципієнтів може бути кількість включених у неї об'єктів, кванторів, градуальних значень та інтегральної кількості номенів.

Приклад. Для дітей початкової школи новим може бути речення, що містить вісім чи більше змінних: Планета Земля розташована між планетами Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. У цьому випадку для тих, хто ніколи раніше не читав тверджень із вісьмома змінними, наявність восьмого буде новою.

Приклад. Для дитини дошкільного віку може з'явитися новий квантор — квантор кількості, а для учнів першого класу — квантор оцінок чи норм. Визначати кількість нової кванторної інформації можна як різницю між кванторною інформацією, що є в реципієнта, і тією, що є в сентенції.

Оцінити кількість нової градуальної інформації можна як різницю між градуаль-ною інформацією квантора, наявною в реципієнта, й тією ж градуальною інформацією, наявною в сентенції. На практиці для оцінки кількості нової градуальної інформації можна використовувати кількість поданих у повідомленні різних дат, оцінок, назв географічних пунктів тощо.

Приклад. Для студентів у підручнику з історії літератури може з'явитися нова градуальна інформація — дата маловідомої, але важливої події в біографії письменника-класика.

Такими одиницями в сентенції можуть виступати, наприклад, номени (слова).

Контекстна інформація. Контекстну інформацію оцінюють послідовно для кожної сентенції повідомлення на основі появи нових номенів під час його сприйняття реципієнтом

зліва направо стосовно тезауруса лівостороннього контексту цього ж повідомлення. Для проведення такої оцінки на основі лівостороннього контексту повинні утворювати тезаурус — банк інформації, що весь час доповнюється наступними сентенціями при переміщенні зліва направо.

Щоби виміряти кількість нової контекстної інформації в кожній ]-й сентенції повідомлення, треба підрахувати кількість нових номенів, які є ву-й сентенції стосовно тезауруса лівостороннього контексту. Як результат, можна отримати сентенції двох типів: а) відомі, в яких вжиті номени, що є в тезаурусі лівостороннього контексту (відома контекстна інформація); б) нові, в яких вжито 1,2,3 ... п номенів, відсутніх у тезаурусі лівостороннього контексту (нова контекстна інформація)¹.

Щоби підрахувати кількість нової контекстної інформації у всьому повідомленні, треба просумувати кількість нової контекстної інформації в усіх сентенціях повідомлення (додаток 7,А).

У повідомленні нова інформація в сентенціях "пульсує" порціями різної величини ("квантами"). Як правило, вона рівномірно розподілена між сентенціями повідомлення. Це означає, що сумарна кількість нової сентенційної інформації з просуванням зліва направо від 1-ї до останньої п-і сентенції постійно зростає.

На сучасному етапі оцінювання кількості нової контекстної інформації в сентенції та повідомленні можливе лише в умовах ручного експерименту.

Приклад. У романі "Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура" Марк Твен чудово демонструє перші спроби готування газетярами репортажів: У понеділок король прогулювався верхи в парку. У вівторок король прогулювався верхи в парку. У середу король прогулювався верхи в парку. У четвер король прогулювався верхи в парку. У п'ятницю король прогулювався верхи в парку. У суботу король прогулювався верхи в парку. У неділю король прогулювався верхи в парку¹.

У першому реченні кількість одиниць нової контекстної інформації дорівнює 7 (див. структуру сентенції в розділі 5.3.3)³. У кожному з наступних шести речень її кількість дорівнює 1 (рис. 9-1, а). Отже, сумарна кількість нової контекстної інформації в пові­домленні дорівнює 13. Ще раз нагадуємо, що тут і далі в цьому розділі ми не враховуємо кількість емоційної та естетичної інформації.

Звичайно, підраховувати, як у прикладі, кількість інформації під час редагування— трудомістко. На жаль, кількісні прирощення нових слів на одиницю обсягу повідомлення (одну сентенцію, абзац чи розділ), які забезпечували б нормальне сприйняття інформації, дотепер не досліджували, а тому подати тут конкретні числові дані нема змоги.