1 Партико 3., Бородчук в., Сорокатий і. Трипараметричний метод визначення читабельності (складності) україномовних текстів // Палітра друку. 1995. № 4. С. 54—55.

Складний тезаурус містить список (словник) номенів, зв'язки між предикатами Р. і змінними Х_}].. Х._п, У._х... У._п, а також задані до кожного предиката Р. значення кванторів М., Г., К.. Для оцінки новизни враховують не лише те, чи є номен тексту в тезаурусі і чи є між змінною та предикатом такий самий зв'язок, а й те, чи є значення кванторів у тексті такими ж, як і в тезаурусі. Оцінка ступеня новизни інформації за допомогою такого банку буде найточнішою.

Приклад. Простими тезаурусами є: список слів, що використані в останньому виданні енциклопедії (науковий суспільний тезаурус); список слів, що використані в газетах, передані по радіо чи телебаченню за останні кілька років (публіцистичний суспільний тезаурус); список слів, що вжиті в підручниках з 1-го по 3-й клас включно (реципієнтський тезаурус учнів 3-го класу). Тут науковий суспільний тезаурус відтворює середній рівень знань всієї наукової еліти суспільства в певний період часу. Публіцистичний суспільний тезаурус відтворює середній, коли можна так сказати, — "обивательський" рівень знань членів суспільства певної держави (з усіма його істинними, хибними та суперечливими даними). Реципієнтський тезаурус учнів 3-го класу відтво­рює перелік слів, які обов'язково повинні знати учні після закінчення третього класу в конкретній країні.

На нинішньому етапі розвитку суспільства у видавничій практиці реально можна застосовувати лише прості тезауруси. Використання звичайного та складного тезаурусів— справа майбутнього. Тому далі ми вестимемо мову лише про прості тезауруси, яким відповідають словникові запаси реципієнтських аудиторій чи цілого суспільства.

9.3. Кількісне оцінювання інформації

Оцінюють кількість інформації такими відносними оцінками, як "більше", "менше", "дорівнює" чи "не дорівнює".

9.3.1. Оцінювання кількості інформації

Як досліджено, не існує одного-єдиного методу оцінювання кількості інформації, прийнятного одночасно для всіх її видів, а тому для різних її видів використовують різні методи.

Номінативна інформація. Номени містять відображені образи фрагментів світу, а також еталонні образи (див. рис. 4-1). Будемо називати таку інформацію семантичною¹. Для оцінювання її кількості в номенах редактор у практичній діяльності може керуватися такими загальними оцінками.

1 3 Метою спрощення не торкаємося тут питання про кількість інших видів інформації, що також є у слові (граматичної, стилістичної, емоційної, ідеографічної тощо).

1. Чим більша кількість деталей міститься у фрагменті світу, що його позначає певне слово, і чим важче цей фрагмент правильно розпізнати, тим більше в цьому слові інформації.

2. Чим вища ймовірність правильного розпізнавання реципієнтом фрагмента світу, позначеного певним словом, тим менше інформації містить це слово.

3. Слова, що позначають фрагменти реального ідеального світу, містять порівняно більше інформації, ніж ті, що позначають фрагменти реального матеріального світу, оскільки абстрактні слова можна визначити лише через конкретні, які реципієнти повинні знати заздалегідь. Таким чином, кількість інформації, що є в конкретних словах, за допомогою яких дають означення абстрактним, уже входить у кількість інформації означуваного абстрактного слова.

4. Із кількох слів, що позначають один і той самий фрагмент, більше інформації містить те слово, яке реципієнтові важче розпізнати, і навпаки.

5. Чим більшу кількість фрагментів позначає певне слово, тим меншою в ньому є кількість інформації, і навпаки: кожна збірна назва містить менше семантичної інфор­мації, ніж будь-яка конкретна. Зокрема, будь-яке слово, вжите в однині, містить більше інформації, ніж те саме слово, вжите в множині.

1. Будь-яке слово, що описує псевдореальність чи ірреальність (наприклад, у романі чи казці), містить менше інформації, ніж те саме слово, що описує реальність (наприклад, у статті з газети)¹.

2. Чим із більшою кількістю слів пов'язане певне слово, тим більше інформації воно містить.

Сентенційна інформація. Сентенційна інформація має такі чотири підвиди:

— об'єктна — інформація про кількість змінних, що включені в склад сентенції (підметів і додатків);

— кванторна — інформація про кількість кванторів у сентенції;

—градуальна — інформація про кількість значень у кожному кванторі сентенції;

— інтегральна — інформація про сумарну кількість номенів у сентенції. Кількість об'єктної інформації в сентенції слід оцінювати за кількістю в ній підметів

і додатків (прямих і непрямих). Об'єктна інформація для реципієнта практично завжди є відомою. Обґрунтуванням цього може служити концепція Н. Хомського, який писав про наявність у людини "вроджених" базових синтаксичних структур. Це означає, що типові синтаксичні структури (наприклад, речення з предикатом і двома змінними: Петрик будує хатку) для людей віком більше трьох років завжди є відомими.

Так само, чим більша кількість кванторів у сентенції, тим більше у ній кванторної інформації. Кількість кванторів є, як відомо, невеликою (у буденному житті десь близько десятка). їх кількість може зростати в повідомленнях, що описують окремі сфери життя, наприклад мистецтво, науку, релігію чи право.

Аналогічно, чим більша кількість значень кванторів у сентенції, тим більше в ній градуальної інформації. Сумарна кількість градуальної інформації в сентенції дорівнює сумі кількостей градуальної інформації всіх кванторів сентенції.

Інтегральною характеристикою сентенції є сумарна кількість наявних у ній номенів: чим більша їх кількість, тим більшою є кількість інтегральної сентенційної інформації. Кількість номенів у сентенціях найчастіше перебуває в межах від двох (одна змінна й один предикат при відсутності кванторів) до числа близького десяти. Середнє значення цього числа, як відомо, становить 7±2. Як максимуми, дослідники виявляли у текстах речення довжиною близько сотні слів².

Оцінка кількості інтегральної сентенційної інформації відіграє в редагуванні особливу роль. Як встановлено ще в ЗО—50-х роках нашого століття, від сумарної кількості слів у сентенції вирішальним чином залежить його складність³. На основі цього феномену збудовані, наприклад, всі комп'ютерні системи визначення складності тексту, що функціонують у текстових редакторах, наприклад таких, як Місгозой \¥огсі, \Уог<і Регіесї та ін.

¹ Імовірно, що це одна з причин, чому маленькі діти більше люблять слухати казки, ніж розповіді про реальний світ, адже казки — це псевдореальність або ірреальність, а, отже, там менша кількість інформації.