23 Загальне редагування

353

але, як правило, не більше ста тисяч слів. Несловникові алгоритми відшукують у слові можливі місця переносу в процесі його лінгвістичного аналізу. У свою чергу несловникові алгоритми можна класифікувати на морфемні (переноси можливі тільки на границях морфем) і безморфемні (місця переносів у словах визначають за певними правилами незалежно від поділу слова на морфеми). Серед безморфемних алгоритмів переносу виділяють складові (переноси можливі тільки на границях складів) і біграмні⁵¹ (переноси можливі тільки в деяких типах біграм). Тут складом вважають ланцюжок літер, що починається з однієї чи кількох приголосних і закінчується голосною. Типи біграм, для яких дозволені переноси в україномовних текстах, такі: голосна-приголосна, приголосна-приголосна, голосна-голосна, — якщо в частинах слова, яку залишають і яку переносять, є склад та виконуються деякі інші умови.

На практиці в НПС найчастіше використовують для слов'янських мов змішані морфемно-складові чи морфемно-біграмні алгоритми, а для західноєвропейських мов — морфемні та словникові. У змішаних алгоритмах для слов'янських мов у масиви морфем включають в середньому 20—40 префіксів.

Функціонування програм пошуку місць переносу належить оцінювати за такими критеріями:

1) кількість неправильних переносів, допущених програмою (Л9;

2) кількість правильних переносів, дозволених орфографічними нормами, які програма в результаті аналізу не змогла віднайти, тобто втратила (У);

3. середня кількість знаків, які припадають на один перенос (5);

4. обсяг програми в байтах (V);

5. швидкість функціонування програм, знаків чи слів за секунду (IV).

Дамо коротку характеристику програм переносу. Як показують проведені для російськомовних текстів дослідження⁵², серед несловникових методів мінімальне значення N у морфемно-складових алгоритмів (близько 1%), а максимальне — у морфемно-біграмних (близько 12%). Кількість втрачених переносів (У) перебуває в межах 7—50%. При цьому встановлено, що величини N і У перебувають в оберненому зв'язку: чим менше неправильних переносів робить програма, тим більше дозволених переносів вона втрачає, і навпаки.

Щодо обсягу, то словникові програми в сотні разів перевершують несловникові (незважаючи на цей недолік, словникові програми, звичайно ж, практично не допускають неправильних переносів). Швидкість функціонування словникових програм нижча від швидкості несловникових не більше, ніж у десять разів.

2 Будзар я. И., Карская с. Д., Партьїко 3. В. Сравнительньїй анализ алгоритмов персноса слов русекого

Суттєве значення для НПС має й те, як часто ставлять у тексті переноси (величина 5). Для східнослов'янських мов різні алгоритми можуть міняти цей показник в межах 2,7—5,2 знака на один перенос. Дія цього показника виявляється у такий спосіб. При набиранні текстів на малі формати (наприклад, стовпців газети) низька частота переносів може призвести до появи вимушених закінчень рядків у заборонених місцях. При набиранні текстів на великі формати висока частота переносів призведе до зниження їх якості, тобто до зростання N. Тому досконалі НПС повинні мати дві програми переносу: одну, яка робить переноси рідко, але якісно (для великих форматів набору або особливо

важливих видань), і другу, яка робить переноси часто, але менш якісно (для малих форматів або видань, що можуть допускати деякі відхилення від поліграфічних та лінгвістичних норм, наприклад, газетні видання).

Бажано також, щоби програми переносу давали змогу працювати одночасно з кількома мовами, тобто мали запрограмовані правила переносу для найчастіше опрацьовуваних у НПС мов. Перехід із однієї мови на іншу здійснюють за допомогою команди "Мова". Так само за допомогою команд повинен встановлюватися режим переносу тільки за міжслівними пробілами (внутріслівні переноси в цій ситуації заборонені) і вибір потрібного варіанта програми переносу для певної мови (для великого чи малого формату). Крім того, програми переносу повинні мати словники винятків для усунення неевфонічних переносів.

У випадку, коли НПС допускають незадовільний автоматичний перенос, вони повинні давати редакторові змогу зробити перенос у потрібному місці вручну.

* * *

Деякі ТП, як для прикладу Місгозой \¥опі, дають змогу контролювати й інші поліграфічні норми набирання тексту, зокрема біля розділових знаків.

Для україномовних текстів у повному обсязі такий контроль реалізовано в експе­риментальній СР "Редактор". Таких норм налічується кілька десятків (наприклад, поліграфічні норми забороняють після слова і перед розділовим знаком, крім тире, ста­вити пробіл).

Приклад знаходження поліграфічної помилки та структура спеціалізованої СКБД СР "Редактор" подано на рис. 18-12 та 18-13.

Контроль за дотриманням норм верстання. У НПС деякі поліграфічні норми верстання реалізують автоматично. До таких норм належать: вставлення лінійки перед приміткою внизу сторінки, вирівнювання рядків у сусідніх стовпцях багатостовпцевого видання (при встановленні такого режиму). Крім того, у напівавтоматичному режимі за допомогою стилів оформлення видання можуть бути задані величини відступів до і після рубрики.

тебе стільки шукала..." "Матусю моя ріднесеньк стрибнуло з рук Дідуся. А той

_19.

_{ВИСНОВКИ}

Криза класичної едитології. Класична едитологія (див. розділ 3.4.1) як наука почала формуватися в 50-х роках XX ст. Остаточно завершилося її формування наприкінці 80-х років. Як наукова теорія вона розв'язала низку складних наукових проблем, що істотно вдосконалило практику—видавничу справу. Ця теорія і зараз має значний науковий потенціал для вирішення нових наукових проблем тими класичними методами, які вона використовувала дотепер.

Проте виникнення комп'ютерної техніки, зокрема її повсюдне використання авторами та ЗМІ, поставило перед класичною едитологією такі питання і завдання, які вона на існуючій методологічній основі ні розв'язати, ні пояснити не в змозі. Як результат, класична едитологія або повністю ігнорує можливість використання комп'ютерної техніки в процесах реда­гування, або, посилаючись на негативні приклади, які завжди можна знайти (і не тільки в редагуванні), доводить у цій ділянці його повну неспроможність.

Таким чином, класична едитологія ввійшла в теоретичну кризу, вихід із якої на сучасному етапі її розвитку є одним із найважливіших завдань.

Концепція теорії редагування як в основному нормативної теорії. Поданий у цій роботі опис інформаційних, юридичних, етичних, естетичних, композиційних, логіч­них, лінгвістичних, психолінгвістичних, видавничих та поліграфічних норм редагування засвідчив, що теорію редагування справді можна збудувати на новій методологічній основі як таку, що базується на поняттях норми і відхилення. Це підтвердили й статистичні дослідження, які показали, що близько 80% виправлень, які здійснюють редактори, виконані на основі встановлених суспільством норм (див. розділ 1.6).

Виконані дослідження дали змогу сформулювати аксіоми редагування, а також множину його базових норм і на такій основі збудувати аксіоматичну нормативну теорію редагування. До її найважливіших компонентів належать: характеристики авторів та реципієнтів, види відхилень (помилок), структура повідомлення, нормативна база редагування, а також методи редагування (контролю й виправлення).

Побудова едитології як аксіоматичної нормативної теорії дає змогу запропонувати нову терміносистему основних понять редагування. Зокрема, така терміносистема дозволяє означити базові терміни, які в класичній едитології своїх означень не мали взагалі. Крім того, на основі цієї теорії виникла можливість достатньо точно оцінити якість повідомлення та ефективність методів редагування. Аксіоматична нормативна теорія редагування дає також наукове підґрунтя для формування плюралістичної теорії реда­гування, яку — на відміну від моністичної — застосовують у практиці ЗМІ в демо­кратичних суспільствах.

Аксіоматична нормативна теорія редагування не заперечує наявність неформа-лізованих норм і, відповідно, творчих процедур у редагуванні. Крім того, вона враховує видавничу діяльність, яка повинна мати високий ступінь комп'ютеризації.

Запропонована аксіоматична нормативна теорія редагування не є єдино можливою концепцією в сучасному редагуванні: цілком очевидно, що існують інші методологічні основи для інших концепцій. На нашу думку, незважаючи на несприйняття аксіоматичної нормативної теорії редагування представниками класичної едитології, ці дві концепції упродовж найближчого часу співіснуватимуть, взаємодоповнюючи одна одну.

Системи редагування як різновид експертних систем. Концепція редагування як аксіоматичної нормативної теорії творить основу для перекидання "містка" між класичною едитологією та сучасними системами редагування, дає змогу розробляти методами точних наук абстрактну теоретичну модель редагування. Такі абстрактні мо­делі, з одного боку, пояснюють реально функціонуючі СР, а, з іншого, — вказують на подальші можливі напрями розвитку таких систем. На абстрактних моделях можна збудувати цілу множину локальних комп'ютерних моделей, що й підтверджують функ­ціонуючі системи редагування.

За своєю суттю СР наближаються до класу експертних систем. Проте СР мають і свої особливості, які відрізняють їх від класичних експертних систем. Ці особливості поля­гають у тому, що СР не лише повинні контролювати текст, тобто давати експертну оцінку, а й виправляти його. Для порівняння зазначимо, що від класичних експертних систем не вимагають дій над експертованим об'єктом.

Значним недоліком викладеної концепції є те, що вона не може запропонувати для комп'ютерного редагування методи опрацювання семантики повідомлень (для традиційного редагування завдяки цій концепції такі методи в едитології реалізовані).

Основні наукові проблеми едитології. Аналіз ступеня дослідженості окремих проблем аксіоматичної нормативної теорії редагування дає змогу скласти перелік особливо актуальних тем, які потребують якнайшвидшого дослідження.

1. Створення психолінгвістичних моделей для всіх основних реципієнтських груп, зокрема укладання тезаурусів (словникових запасів).

2. Дослідження статистики помилок з метою вдосконалення алгоритмів їх пошуку і виправлення.

3. Укладання, ведення і вдосконалення нормативної бази редагування.

4. Дослідження інформаційних норм редагування, зокрема ступеня новизни повідомлень. Крім редагування, дослідження цієї проблеми має стратегічно важливе значення для всієї науки.

5. Вдосконалення методів автоматичного контролю й виправлення помилок.

6. Застосування теорії складності до опису повідомлень та визначення відповідних для них груп реципієнтів.

7. Формалізація операцій контролю семантики повідомлень, зокрема контролю дотримання логічних норм редагування як найскладніших.

Практичні наслідки, які випливають із концепції аксіоматичної нормативної теорії редагування для едитології та видавничої справи.

1. Необхідність освоєння нових типів композиційної і технологічної побудови повідомлень. Можливість використання нових видів композиції (гіпертекстової) надають видання на комп'ютерних носіях інформації; раніше такої композиції ЗМІ не застосовували. Крім того, з'являються видання з принципово новими засобами подання інформації — мультимедійні (зі звуком та відео), що раніше було принципово неможливим.

2. Необхідність інтенсивного оволодіння новими комп'ютерними техно­логіями опрацювання повідомлень (робота редакторів із ТП, СР, НПС, СКБД, комп'ю­терними словниками та енциклопедіями, БВ, електронними бібліотеками та пошуковими системами мережі Інтернет). Це вимагає модернізації навчальних програм, призначених для університетської підготовки журналістів і видавців.

3. Необхідність оволодіння випуском україномовних видань на комп'ютерних носіях інформації. До них належать книжкові видання на оптичних дисках, а також періодичні видання (газетні й журнальні) на комп'ютерах-серверах ЗМІ з доступом до них через канали Інтернет.

4. Виникнення нового напряму в спеціалізації редакторів, а саме редакторів-конструкторів комп'ютерних видань (наприклад, у технології \¥\\^) та редакторів-супровідників БВ.

5. Необхідність прискорити наповнення державних україномовних повно-текстових БВ первинною (книжки, журнали, газети) та вторинною (бібліографічні, реферативні й оглядові журнали) інформацією. Утворення таких БВ, які зараз в Україні майже повністю відсутні, стане основою росту наукового потенціалу держави. На жаль, доводиться констатувати, що левову частку всіх набраних зараз на комп'ютерних носіях видань просто знищують.

6. Необхідність розроблення автоматизованих робочих місць редакторів (комплексів із систем редагування, Інтернет-гортальників (броузерів), комп'ютерних лінгвістичних та енциклопедичних словників). Тут особливо актуальним є розроблення україномовного ТП, на базі якого можна було б у майбутньому почати створення україно­мовної системи редагування.

7. Необхідність укладання україномовних лінгвістичних загальних і галузевих баз даних (словників) та енциклопедій на комп'ютерних носіях інформації. Особливо потрібним є укладання комплексних комп'ютерних багатоаспектних словників української мови. Тому першим у цьому завданні повинно стати переведення СУМ на комп'ютерні носії інформації. Найближче видання універсальної української енциклопедії повинно відразу розроблятися як паралельне комп'ютерне видання.

Перспективи розвитку едитології. На нашу думку, в майбутньому розвиток едитології йтиме за такими напрямами.

1. Паралельно розвиватимуться класична й нормативна теорії редагування. У перс­пективі вони об'єднаються в єдине ціле.

2. Поступово скорочуватиметься і зникатиме коректура повідомлень. Таку мож­ливість забезпечують фізичні властивості комп'ютерних носіїв інформації.

З.Тедактори-професіонали використовуватимуть у повсякденній практиці світову комп' ютерну мережу Інтернет як для отримання бібліографічних та фактографічних довідок, так і для перевірки правильності цитувань. У майбутньому спектр видів отримуваних довідок буде розширюватися.

4. Виникатимуть нові концепції редагування, орієнтовані не тільки на застосування в ЗМІ комп'ютерної техніки, а й на можливості опрацювання СР семантики повідомлень (наприклад, теорії, збудовані на концепції складності семантики повідомлень).

5. Системи редагування дедалі більше спиратимуться у своєму розвитку на концепції будови експертних систем.

6. Системи редагування будуть постійно інтелектуалізуватися і наближатися до створення штучного інтелекту редактора.

4. Сучасні текстові процесори поступово розщеплюватимуться на дві групи систем: редагувальні й поліграфічні. Водночас існуватимуть і гібридні редагувально-поліграфічні системи.

4. Перед кожною країною постане завдання створення державної комп'ютерної мережі ЗМІ. Надзвичайно актуальним і складним воно є для України, яка не має достатньої кількості фінансових ресурсів для його якісної реалізації.

Едитологія і проблема створення штучного інтелекту редактора. Поступово частка праці людини у функціонуванні СР буде зменшуватися до того мінімуму, без якого сама СР працювати вже не зможе. Така інтелектуалізація приведе до того, що, ймовірно, виникне штучний інтелект редактора. Відповідно, інтелектуалізація СР зумовить зростання кваліфікаційних вимог до обслуговуючого персоналу — редакторів ЗМІ.

У зв'язку з цим постає запитання: чи можна створити штучний інтелект редактора взагалі? Відповідь може бути і ствердною, і заперечною. На нашу думку, більшою є імо­вірність ствердної відповіді. Така відповідь передбачає прийняття твердження: СР володіють штучним інтелектом редактора тоді, коли здатні відредагувати за мінімального втручання людини видання, які може підготувати редактор невисокого рівня кваліфікації. Ми не пов'язуємо наявність штучного інтелекту в СР з їх здатністю відредагувати такі особливо складні видання, які може підготувати лише дуже здібний редактор.

Очевидно, що нині штучний інтелект редактора, образно кажучи, перебуває у віці "раннього дитинства". Адже поки що автоматизовано лише деякі, причому найбільш низькоінтелектуальні процедури з-поміж тих, що їх виконують редактори.

У майбутньому комп'ютерна техніка внесе в редагування такі ж еволюційні зміни, які свого часу вніс у видавничу справу друкарський верстат Йоганна Ґутенберга.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ⁵³

Література з загального редагування

Алексеева М. И., Семенцова Н. Ф., Соколова Е. П. Основьі редактирования: Учебно-методическое пособие. М: Изд-во МГУ, 1989.56 с.

ГригорашД. С. Теорія і практика редагування газети. Л.: Вид-во ЛДУ, 1966.168 с.

Зелінська Н. В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою твору. [Літературне опрацювання тексту]: Навчальний посібник. К.: УМК ВО, 1989.76 с.

Іванченко Р Г. Літературне редагування. 2-ге вид. К.: Вища школа, 1983.

Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації: Матеріали для самостійної роботи студентів факультету журналістики. Л.: ЛДУ, 1999.60 с.

Капелюшний А. О. Девіатологія мас-медіа. Практикум з "Редакторської майстерності". Л.: ПАІС, 2000,208 с.

Книговедение: знциклопедический словарь. М.: Советская знциклопедия, 1982. Лихтенштейн Е. С, МихайловА. И. Редактирование научной, технической литературьі и информации. М.: Вьісшая школа, 1974.312 с.

Мильчин А. 3. Издательский словарь-справочник. М.: Юристь, 1998.472 с.

РізунВ. В. Літературне редагування: Підручник. К.: Либідь, 1996.240 с.

СикорскийН. М. Теория и практика редактирования: 2-е изд. М.: Вьісшая школа, 1980.328 с.

Словарь издательскихтерминов. М.: Книга, 1983.206 с.⁵⁴

Терехова В. С. Литературное редактирование: Учебное пособие. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1975.96 с.

ВазкеіїеЕК., Зіззогзі 2., ВюоЬ В. 8. ТЬе Аії оі*Есіітлп£. 5-А ей. №\у Уогк; Ьопйоп: Мастіїїап РиЬІізЬіп^Сотрапу; СоШег Мастіїїап РиЬІізЬегз,1992.520 р.

ВегпегК. Т. ТЬе ргосе88 ої*ЕйШп£. Возїоп: АИуп апсі Васоп, 1987.336 р.

ВиісНегЗ. Сору-ейіїіп§: те СатЬгіЙ£е НапсІЬоок. СатЬгіЙ£е; №\¥ Уогк: СатЬгіЙ£е Шіуегзігу Рге88,1992. [Перше видання у 1975 р.; є 4-те видання].

Ве$8аиегЗ. Р ВоокриЬІізпіп^: ТпеЬазіс іпіїойаспоп. З-сі ей. №^ Уогк: Сопппиит, 1993.260 р.

РІоґпікА. ТЬе еіетепіз оі*едШп§. Ие^ Уогк; Ьопсіоп: Соїііег Ьоок, 1982.156 р.

\¥гіІег'8 епсусіоресііа/ Есі. Ьу К. РоНап§е\ аі. Сіпсіппап" (ОЬіо): ^гііег'з Йі£езї Ьоок, 1986.532 р.

Література з редагування галузевої літератури

АлексееваМ. И. Практикум по редактированию материалов телевизионньїх передач. М.: Изд-во МГУ, 1977.144 с.

Бейлинсон В. Г. Арсенал образования: Характеристика, подготовка, конструирование учебньгхизданий. М.: Книга, 1986.288 с.

БугаП. Г. Вузовский учебник: Создание, вьшуск,распространение. М.: Книга, 1987.158 с.

Винокуров Д. И. Методика подготовки отраслевой знциклопедии. М.: Сов. знцикло-педия, 1968.

Гаймакова Б. Д. Методика и практика редактирования телевизионньїх передач. М.: Гос-телерадио СССР, 1975.

ГречихинА. А., ЗдоровИ. Г. Информационньїе издания. М.: Книга, 1988.272 с.

ГречихинА. А., Здоров И. Г., СоловьевВ. И. Жанрьі информационной литературьі: обзор, реферат. М.: Книга, 1983.320 с.

ГОСТ 7.22-80. Промьішленньїе каталоги: Общиетребования.

ГОСТ 7.23-80. Информационньїе издания.

Каплан Г. Д. Редактирование отраслевой литературьі. М., 1961.

Кузин Ф. А. Учебная производственно-техническая литература: Некоторьіе вопросьі редакторского анализа. М., 1968.

Лазаревич 3. А. Искусство популяризации науки. 2-е изд., перераб. и доп. М., 1978.

Редактор и перевод. М., 1965.

Редактор и перевод. М.: Книга, 1985.156 с.

Редактирование отдельньгх видов литературьі. М.: Книга, 1987.

СоловьевВ. К Составлениеиредактированиерефератов. М., 1975.

Справочньїе издания: Специфические особенности и требования / Под ред. 3. В. Гольцевой. М.: Книга, 1982.182 с.

ТяпкинБ. Г. Редактирование информационньгх изданий. М., 1975.

ЯкобчукП. В. Редактирование рекламньгх изданий: Практикум. Ч. 1 и 2. Л.: УПИ им. И. Фе-дорова, 1979.

ВІуК Ж, Віаке О. ТесЬпісаІ \Угіпп§: Зтдсигез, Зіапсіагсіз апсі 8гу1е. №™ Уогк: МсОгауу-НШ,1982. Сагоззо Я В. ТесЬпісаІ Соттітісапоп. №\у Уогк: ХУаск^огіЬ РиЬ1ізЬіп£ Сотрапу, 1986.622 р. Кііпе М.-З. А §иісіе Іо сіоситепіагу ес1шп§. ВаШтоге (Мсі); Ьопсіоп: ^Ьпз Норкіпз ипіу. рге88., 1987. XV, 228 р.

ЗНагр І. Т., ОипіНег І. Ес1кіп§ ґасі апсі Гісгіоп: а сопсізе §иіс1е іо Ьоок есііііп§. Ие\у Уогк: СатЬгісІ£е Шіуегзігу Рге88,1994.

ШзйуВ. Н. Nе^уз Ес1ітлп£. 3-с1 есі. Возіоп: Нои^Ьіоп Мігїііп Сотрапу, 1980.406 р.

Література з творчого редагування

АвраменкоИ. Ф. Должность или призвание: Размьішления издателя. М.: Книга, 1988.272 с. Вьюкова Т. Б. Восемьдесят пять радостей и огорчений: Размьішления редактора. 2-е изд. М.: Книга, 1986.232 с.

Галь Н. Слово живое и мертвое: Из опьіта переводчика и редактора. 4-е изд., доп. М.: Книга, 1987.272 с.

Западов А. От рукописи к печатной странице: О мастерстве редактора. 2-е изд. М.: Сов. писатель, 1982.

Література з видавничої діяльності

Абдуллин Р. Г. Читательский спрос и проблеми его изучения в книжном издательстве // Книга. Исследования и материальї. 1966. Сб. 13. С. 28—51.

Англо-русский словарь по полиграфии и издательскому делу. М.: РУССО, 1995.582 с.

Бем Г., Вернер К, Гардт Г., Шульц Г. Видавець майбутнього: маркетинг і менеджмент у видавництві. К.: Основи, 1994.176 с.

БзйверстокЗ. Книжний маркетинг. С.Пб.:БХВ — Санкт-Петербург, 1999.336с.

Книжньїй маркетинг: РуяЬводство к действию. М.: Терра, 1996.432 с.

ЛобкоА. Г., ГеновР., КЩикИ. И. Основьі маркетингу книги. М.: Мир книги, 1993.

Маркетинг иуправление в книгоиздании. М.: Медиум, 1993.192 с.

Маркує В. А. Организация и зкономика издательского дела. 4-е изд., перераб. М., 1983.352 с.

Сикорскш Н. М. Издательский процесе в целом и роль редактора // Сикорский Н. М. Теория и практика редактирования: 2-е изд. М.:Вьісшая школа, 1980. С. 122—178.

СмітД. К Посібник книговидавця. К.: Любіть Україну, 1999.192 с.

Знциклопедия книжного дела. М.: Юристь, 1998.536 с.

ТЬеВизіпеззоГВоокРиМізЬт^/ЕсІ. СеізегЕ. ВоиШек Соїогасіо: \Уєзїуіє\у Ргезз, 1987.

Література до розділу "1. Вступ"

КочергинА. Н., Коган 3. Проблеми информационного взаимодействия в обществе. М.: Наука, 1980. С. 176.

Кулев В. С, Шкляр В. И. Организационно-творческие фактори зффективности // Зффекгавность журналистской строки. К.: Изд-во КГУ ИО "Вища школа", 1987. С. 152—173.

Партико 3. В. Редагування: творчість чи ремесло? // Вісник Книжкової палати. 1999. № 9. С. 12—15.

Прохоров Е. Понятие зффективности журналистики // Проблемьі еффективности журналистики.М.: Изд-во МГУ, 1990. С. 18—26.

Феллер М. Д. Зффекгавность сообщения и литературньїй аспект редактирования. Л.: Изд.-во ЛГУ ИО "Вища школа", 1978.

Иетап В. 5. \Угіііп£ Еіїесїіуеіу. 2-сі есі. Кеш Уогк; Нагрег & Кош, РиЬІізЬегз, 1989.554 р.

Зєуєгіп Ж 3., ТапкагйЗ. Ж. к. Соттипісагіоп ТЬеогіез: ОгІ£Іпз, теїЬосіз, изез. 2-сі есі. Кеш Уогк; Ьопсіоп, 1988.354 р.

Література до розділу "2. Сутність редагування"

Абдуллин Р. Г. К определению понятия "редактирование" // Книга. Исследования и материальї. Сб. 37. М.: Книга, 1978. С. 39—41.

Свинцов В. И. Проблемьі комплексной оптимизации сообщения. (О научном статусе и перспективах развития дисциплиньї "Теория и практика редактирования") // Книга. Иссле­дования и материальї. Сб. 34. М.: Книга, 1977. С. 14—32.

Сикорскш Н. М. Теория и практика редактирования: итоги изучения, некоторьіе задачи // Книга. Исследования и материальї. Сб. 13. М.: Книга, 1966. С. 52—69.

Типология изданий. М.: Кн. Палата, 1990.230 с.

Феллер М. Д. О литературном редактировании. [Специфика и основньїе понятия] // Книга. Исследования и материальї. 1968. Сб. 16. С. 30—45.

Література до розділу "3. Історія розвитку редагування"

Історія засобів масової інформації: Від кременя до кремнію / За ред. Дж. Джованні Джованніні. [Б.м.]: Шаг,[Б.р.]. 208 с.

Квітко І. С. Редакторська проблематика на шпальтах журналу "Книгарь" // Українська періодика: історія і сучасність. Тези доповідей і повідомлень Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (9—10 грудня 1993). Л., 1993. С. 180—184.

Квітко І. С. Біля витоків української наукової періодики (До ролі М. Грушевського у становленні академічного книговидання) // Українська періодика: історія і сучасність (Доповіді та повідомлення другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 21—22 грудня 1994 р.)Л; Житомир: ЛНБ ім. В. Стефаника, 1994. С. 149—153.

Квітко І. С. Михайло Грушевський — видавець і редактор // Палітра друку. 1994. № 1. С.35—37.

Квітко І. С. Сучасний стан і перспективи розвитку академічного книговидання в Україні // Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства. Л: УАД; НТШ,1995.С20—32.

Квітко І. С, Курдина 3.1. Іван Огієнко — редактор і видавець // Поліграфія і видавнича справа. 1994. № 29. С. 182—187.

Маляренко Л. Л. Іван Франко—редактор. Л.: Вид-во ЛДУ ім. І.Франка, 1970.116 с.

Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки. Л.: УАД; Фенікс, 1995.48 с.

Шайнога О. Пантелеймон Куліш — видавець і редактор // Книга і преса в контексті куль­турно-історичного розвитку українського суспільства.Л.: УАД; НТШ, 1995. С. 82—89.

Література до розділу "4. Методологічні основи редагування"

БаркерР., ЗскарпиР. Жажда чтения. М.: Книга, 1979.208 с.

Беляева Л. И. К вопросу о типологии читателей // Проблеми социологии и психологии чтения. М.: Книга, 1975. С. 143—161.

ЛавровН. П Основньїе понятия книговедення и типология печатньїх изданий. М., 1978.

Проблеми социологии и психологии чтения. М.: Книга, 1975.198 с.

Зєуєгіп ЖХ, ТапкагсМ. ЖЗг. СоттипісаііопТЬеогіез: Огі^іпз,теїЬосіз, изез. 2-псіесі. №ш Уогк,Ьопсіоп: 1988.354 р.

Література до розділу "5. Структура об'єкта редагування"

Партико 3. В. Комп'ютеризація етапу конструювання видання // Партико 3. В. Комп'юте­ризація видавничого процесу: Навч. посібник. К: Вища школа, 1996. С. 134—154. Феллер М. Д Структура произведения. М.: Книга, 1981.

Література до розділу "6. Нормативна база редагування"

Нормативньїе материальї по издательскому делу: Справочник. М.: Книга, 1987.480 с. Справочник нормативних материалов для издательскихработников. М.: Книга, 1977. Стандарти по издательскому делу. М.: Книга, 1982.414 с. Стандарти по издательскому делу. М.: Юристь, 1998.376 с. Хайнацкий М. С. Стандарти и качество книги. М.: Изд-во стандартов, 1981.110 с. СЬіса£о Мапиаі оГЗгуїе. СЬіса^о: Шіуегзіїу оґ СЬіса^о Ргезз, 1982. ТЬе Аззосіаїесі Ргезз 5іу1еЬоок апсі ЬіЬеІ Мапиаі. 9-іЬ есі. Кеш Уогк: ТЬе Аззосіаїесі Ргезз, 1980.288 р.

Література до розділу "7. Помилки та їх види"

Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2000.236 с. Красите Ю. В. Теория речевнх ошибок (на материале ошибок наборщика). М.: Наука, 1980.124 с.

Партико 3. В. Статистика ошибок при коррекгуре и редактировании текстов // Издательское дело: Обзор. информация/ Информпечать. 1989. Вьш. 3.56 с.

Рисе О. В. Семь раз проверь... Опит путеводителя по опечаткам и ошибкам в тексте. М., 1977.

Література до розділу "8. Методи редагування"

АлексееваМ. К, Гаранта И. С, НакоряковаК М. Методика редактирования. М.: Изд-во МГУ, 1975—1976. Вьш. 1—2.

МильчжА. 3. Методика редактирования текста. 2-е изд. М.: Книга, 1980.320 с.

Література до розділу "9. Інформаційні норми редагування"

Мазур М. Качественная теория информации. М.: Мир, 1974.240 с. Партико 3. В. Визначення кількості інформації у природномовних повідомленнях (образна теорія інформації) // Збірник праць кафедри української преси. Вип. 2. Л.: ЛДУ ім. І.Франка,

1996. С. 36-49.

Зєуєгіп Ж У., Тапкага¹! ЖІг. Соттшіісаііоп ТЬеогіез: ОгІ£Іп8, тетосіз, изез. 2-сіесі. Ие^ Уогк;Ьопс1оп: 1988.354 р.

Література до розділу "10. Соціальні норми редагування" Юридичні норми

Засоби масової інформації. Українське законодавство. Дрогобич: Міжнародний Медіа Центр "Інтерньюз", 1995.152 с.

Интелектуальная собственность: Словарь-справочник. М.: ИНФРА-М, 1995.112 с.

Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. К.: Молодь, 1997. С. 586—596.

МіМІеіоп Кепі Я., СкатЬегІіп Віїї Е ТЬе 1а\у оґриЬІіс соттипісаїіоп. 2-й есі. №^ Уогк; Ьопсїоп: Ьотргіап, 1991.690 р.

РетЬегВоп Я. Мазз Месііа Ьа^. 4-ш есі. БиЬїцие; Іо\уа: \Ут. С. Вго\уп РиЬІізЬегз, 1987.672 р.

Етичні норми

Кодекс преси (принципи журналістської етики) // Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. К.: Молодь, 1997. С. 653—665.

Кодекс професійної етики журналіста (варіант проекту) // Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. К.: Молодь,

1997. С. 667—668.

Кузнецова О. Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження транс­формації незалежних видань України, регулювання моральних порушень. Л.: Світ, 1998.412 с.

Естетичні норми

ЛтабековН. А. Словарь-справочник иллюстратора научно-технической книги. М.: Книга, 1974.282 с.

Большаков М. В. Декор и орнамент в книге. М.: Книга, 1990.160 с. Гиленсон П. П Справочник художественного и технического редактора. М.: Книга, 1988.526 с. Добкин С. Ф. Оформление книги: Редактору и автору. 2-е изд. М.: Книга, 1985.208 с. КапрА. Зстетика искусства шрифта. М.: Книга, 1979.124 с.

Книга как художественньїй предмет: в 2 ч. Ч. 1. Набор, фактура, ритм. 1988. 382 с. Ч. 2. Формат, цвет, конструкция, композиция. 1990.400 с.

Оформление изданий: Нормативньїй справочник. М.: Книга, 1984.320 с.

Херлберт А. Сетка: Модульная система конструирования и производства газет, журналов и книг. М. Книга, 1984.108 с.

ЧахольдЯ. Облик книги: Избранньїе статьи о книжном оформлений. М.: Книга, 1980.240 с.

Шрифтьі: Разработка и использование. М.: Зком, 1997.886 с.

Література до розділу "11. Композиційні норми редагування"

ГончароваЮ. Я. Композиция и архитектоника книги. М.: Книга, 1977.92 с. ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. К.: Держстандарт України, 1995.38 с.

Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертаційУ/Бюлетень ВАК України, 2000, №2.

Феллер М. Д. Структура произведения. М.: Книга, 1981.272 с.

Література до розділу "12. Логічні норми редагування"

ДуцякІ. Логіка. Л.: Просвіта, 1996.

КондаковН. И. Введение в логику. М.: Наука, 1967.

СвшцовВ. И. Логические основи редактирования текста. М., 1972.

СвшцовВ. И. Смьісловой анализ текста. М.: Книга, 1979.

Формальная логика. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1977.

ХоменкоІ. В. Логіка—юристам. К.: Четверта хвиля, 1997.

Література до розділу "13. Лінгвістичні норми редагування"

Адміністративно-територіальний устрій: Президія ВР УРСР. К.: Головна редакція УРЕ, 1987.504 с.

БатюкН. О. Фразеологічний словник. К., 1966.

БибикК. та ін. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998.432 с. ВащенкоВ. С. Синонімічний словник-мінімум української мови. Дніпропетровськ, 1972. Гиляревский Р. С, Старостин Б. А. Иностранньїе имена и названия в русском тексте. 3-є изд. М.: Вьісш. школа, 1985.302 с.

Деркач П. М. Короткий словник синонімів української мови. Л., 1993. Караванський С. Словник синонімів української мови. К.: Орій, 1993.472 с. Квитко И. С Термин в научном документе. Л., 1976.

Квитко И. С, ЛейчикВ. М., КабанцевГ. Г. Терминоведческие проблеми редактирования. Л.: Вища школа, 1986.152 с.

КоломієцьМ. П., Регушевський Є. С. Словник фразеологічних синонімів. К.: Рад. школа, 1988.200.

Орфографічний словник української мови. К.: Довіра, 1994.864 с.

Орфоепічний словник/Укладач М /. Погрібний. К.: Радянська школа, 1984.632 с.

Прислів'я та приказки: У 3 т. / Упорядник М. М. Пазяк. К.: Наукова думка, 1989.

Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. К., 1993.

Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. К.: Либідь, 1999.240 с.

Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ. К., 1969.

Складні випадки наголошення. К.: Либідь, 1995.192 с.

Словник власних імен людей. 3-тє вид., виправ, і доп. К.: Наукова думка, 1967.112с. Словник іншомовних слів. К.: Головна редакція УРЕ, 1975.776 с.

Словник-довідник з культури української мови У ГринчишинД. та ін. Л.: Фенікс, 1996.368 с.

Словник скорочень в українській мові/За ред.Л С. Паламарчука.К.: Вища школа, 1988.512с.

Словник синонімів української мови. У 2 т. К.: Наукова думка, 1999.

Словник української мови: В 11 т. К.: Наукова думка, 1971—1980.

Сучасна українська літературна мова. Стилістика. К.: Наукова думка, 1973.588 с.

Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. К.: Радянський письменник, 1968.

Українська літературна вимова і наголос. К.: Наукова думка, 1973.724 с.

Український правопис. 4-те вид., випр. і доп. К.: Наукова думка, 1993.

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. 2-ге вид., доп. і виправ. К.: Довіра; УНВЦ "Рідна мова", 1999.508 с.

Феллер М. Д. Стиль и знак: Стиль как способ изображеня действительности. Л.: Изд-во при ЛГУ ИО "Вища школа", 1984.168 с.

Фразеологічний словник української мови: У 2 т. К.: Вища школа, 1984.

Фразеологічний словник української мови / АН України. Інститут української мови: У 2 т. К.: Наукова думка, 1993.

Шевченко Л. Ю., РізунВ. В., ЛисенкоЮ. В. Сучасна українська мова: Довідник. К.: Либідь, 1993.336 с.

Література до розділу "14. Психолінгвістичні норми редагування"

Краткий психологический словарь. М.: Политиздат, 1985.

Кузнецов О. А. ХромовЛ. Н. Техника бьістрого чтения. М.: Книга, 1977.

Мучник Б. С. Человеки текст. М.: Книга, 1985.

Ріезп Я. ТЬе аії оі*геайаЬІе ш\Хт%. №^ Уогк: Нагрег & Ко\у, 1974.

Література до розділу "15. Видавничі норми редагування"

Альберт Ю. В. Списки литературьі в научньїх изданиях: Составление и оформление. К.: Наукова думка, 1988.152 с.

Барьїкин В. Е. Справочньїй аппарат изданий художественной литературьі. М., 1978.

ГОСТ 7.1-84. Библиографическое описание документа: Общие требования и правила составления. М.: Изд-во стандартов, 1984.

ГОСТ 7.4-86. Издания. Вьгходньїе сведения. М.: Изд-во стандартов, 1987.

ГОСТ 7.16-79. Библиографическое описание нотньгх изданий.

ГОСТ 7.18-79. Библиографическое описание картографических произведений.

ГОСТ 7.34-81. Библиографическое описание изоизданий.

ГОСТ 7.40-82. Библиографическое описание аудиовизуальньїх материалов.

ГОСТ 7.53-86. Издания. Международная стандартная нумерация книг.

ГОСТ 8.417-81. Единицьі физических величин.

Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988. Дюженко Г. А. Редактирование статистических таблиц: Учебное пособие. М.: Вьісшая школа, 1975.64 с.

Закон України "Про видавничу справу" // Урядовий кур'єр. 1997.19 липня. № 130—131. ИстринаМ. В. Аннотирование произведений печати: Методич. пособие. М.: Книга, 1981.48 с. Корректура / Под ред. Б. Г. Тяпкина. М.: Книга, 1979.320 с. КунцеХ. Составление вспомогательньїх указателей. М., 1977.

Мильчин А. 3. Культура книги: Что делает книгу удобной для читателя: Справочное пособие. М.: Книга, 1992.224 с.

Нормативньїе материальї по издательскому делу: Справочник. М.: Книга, 1987. ОСТ 29.115-88. Оригинальї авторские и текстовьіе издательские. Оформление изданий: Нормативньїй справочник. М.: Книга, 1984.320 с. Памятная книга редактора. М.: Книга, 1980.288 с. Памятная книга редактора. 2-е изд. М: Книга, 1988.416 с.

Правила составления библиографического описання. Ч. 1. Книги и сериальньїе издания. М.: Книга, 1986.528 с.

Призмент 3. Л., Динерштейн Е. А. Вспомогательньїе указатели к книжньїм изданиям. М.: Книга, 1988.208 с.

Рисе О. В. Что нужно знать о корректуре: Маленькое пособие. 3-є изд., перераб. М.: Книга, 1980.64 с.

Справочная книга редактора и корректора. 2-е изд. М.: Книга, 1985.576 с. Стандартьі по библиотечному делу и библиографии. М.: Изд-во стандартов, 1985.278 с. Тяпкин Б. Г. Аппарат произведения печати: Методика вьібора, подготовка и редакционная обработка. М.: Книга, 1977.124 с.

ФеллерМ.Д, Квітко І. С, Шевченком. П Довідник коректора. X.: Книжкова палата УРСР, 1972.

Література до розділу "16. Поліграфічні норми редагування"

Гшеиши Я/7Спраючникхудо^ Книга, 1988.526с.

ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання. К.: Держстандарт України, 1995.24 с. Технические правила набора и верстки // Наборньїе и фотонаборньїе процессьі: Техно-логические инструкции. М.: Книга, 1983. С. 5—48.

Рьівчин В. И. и др. Техническое редактирование. М.: Книга, 1977.248 с.

Ьее М. ТЬе іііизігаїесі Оиісі 1о Оезі^п/ Ргосіисіїоп/ ЕсШіп£. Ие^ Уогк: Во\укег, 1980.

Література до розділу "17. Особливості редагування на різних етапах видавничого процесу"

Абдуллж Р. Г. Читательский спрос и проблеми его изучения в книжном издательстве // Книга. Исследования и материальї. 1966. Сб. 13. С. 28—51.

Бем Г., Вернер Й., Гардт 77, Шульц Г. Видавець майбутнього: маркетинг і менеджмент у видавництві. К.: Основи, 1994.176 с.

Бзйверсток 3. Книжньїй маркетинг. С.Пб.: БХВ — Санкт-Петербург, 1999.336 с.

ДаниловИ. Я. Справочник автора книги. Изд. 3-є. М.: Книга, 1966.320 с.

Книжньїй маркетинг: Руководство к действию. М.: Терра, 1996.432 с.

ЛобкоА. Г., ГеновР, ЮщикИ. К Основи маркетинга книги. М.: Мир книги, 1993.

Маркетинг иуправление в книгоиздании. М.: Медиум, 1993.192 с.

Маркус В. А. Организация и зкономика издательского дела. 4-е изд., перераб. М., 1983.352 с.

ПанчукМ. Н,Даенман Б.Д. Квалиметрический метод оценки научно-технической статьи //Научно-техническаяинформация. Сер. 2.1977. №4. С. 15—20.

Словарь-справочник автора. М.: Книга, 1979.302 с.

Тяпкин Б. Г. Работа редактора над книжньїми иллюстрациями. М.: Книга, 1968.148 с. Зскарпи Р Революция в мире книг. М.: Книга, 1972.128 с. ШІНатзоп Н. МеїЬосіз оґВоок ОезІ£п. Ьопсіоп: ОхГогсі Шіуегзігу Ргезз, 1983. 1¥Ніїе1 V. ЕсШіп£ Ьу Ое8І£п: А §иісіе го ейееііуе ^огсі апсі рісШге соттипісаїіоп їог есіііогз апсі сіе8І§пегз. №\¥ Уогк: Во\укег, 1982.

Література до розділу "18. Комп'ютеризація редагування і видавничої діяльності"

БудзарЯ. И., Карская С. Д., Партьїко 3. В. Сравнительньїй анализ алгоритмов переноса словрусского язьіка//Научно-техническая информация. Сер. 2.1985. № 12. С. 24—30.

Лингвистические проблеми автоматизации редакционно-издательского процесса. К.: Наука, 1986.

Партико 3. В. Комп'ютеризація видавничого процесу: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1996.208 с.

Партико 3., Бородчук В., Сорокатий І Трипараметричний метод визначення чита­бельності (складності) україномовних текстів // Палітра друку. 1995. № 4. С. 54—55.

Партьїко 3. В. Методьі машинной корректурьі и машинного редактирования // Издательское дело: Обзор. информация / Информпечать. 1983. Вьш. 5.40 с.

Партико 3., Булик С, Тройська І. Редакційна система "Редактор": контроль складності, стилістики й пунктуації// Вісник Книжкової палати. 1998. №4. С.13—15.

Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. К., 1995.

ЗіопесірНег Н. IV, Шскоііз Е. С, Апсіегзоп А. В. Еіесігопіс А&е №^8 ЕсШіп£. СЬіса^о: ШзопНаїї, 1981.344 р.

ГЛОСАРІЙ¹

Абзац — множина рядків, які завершуються розділювачем абзаців. Усі рядки абзацу, крім першого й останнього, однаково вирівняні (перший, що починається з абзацного відступу, та останній рядок, часто неповний, можуть мати інші способи вирівнювання). Абзац має також верхній та нижній форматні пробіли, які можуть відрізнятися від внутріабзацних віддалей між рядками (інтерліньяжу).

Абзацний відступ — віддаль від лівої границі набору до першого знака в першому рядку абзаца.

Автор — фізична особа, яка власною творчою працею підготувала повідомлення й зафіксувала його на носії інформації.

Авторська винагорода — грошова сума, яку ЗМІ виплачує авторові за передачу йому права на публікування повідомлення. Розмір винагороди залежить насамперед від жанру повідомлення, його обсягу, накладу видання, професійної майстерності автора, номера перевидання.

Авторська заявка—документ довільної форми [лист, пояснювальна записка, заява (усна чи письмова) тощо], який автор подає в ЗМІ з пропозицією щодо публікування певного повідомлення. У заявці вказують: цільове та читацьке призначення, жанр повідомлення, оригінальність матеріалу, термін подання авторського оригіналу в ЗМІ, а також основні відомості про автора.

Авторське право — 1. Сукупність юридичних норм, які регулюють правові відношення між авторами (з одного боку) та ЗМІН іншими юридичними чи фізичними особами (з другого боку) щодо створення, публікування й використання їх (авторів) повідомлень. 2. Встановлене законом право автора на створене ним повідомлення, його публікування, розповсюдження, публічне виконання, переклад іншою мовою, перероблення, право на авторську винагороду й недоторканість повідомлення. В різних країнах авторське право діє упродовж різних термінів.

Авторський етап — перший етап видавничого процесу, коли автор творить (генерує) повідомлення, яке оформляє у вигляді тексту, записує його на носій інформації, а також, якщо необхідно, добирає чи створює до нього нетекстову частину (ілюстрації] таблиці й формули). Завершується появою авторського оригіналу.

Авторський оригінал—повідомлення, підготоване автором для подання в ЗМІ, яке повинно відповідати певним нормам, зафіксованим, зокрема, в стандарті. Див. також Оригінал.

Адаптація повідомлення — одне з завдань редагування, яке полягає в пристосуванні мови та інформації повідомлення до мови й тезауруса обраної автором групи реципієнтів.

¹ У глосарії подано галузеві терміни, які стосуються опрацювання повідомлень у ЗМІ. Для з'ясування означень термінів, що використані в посібнику, але належать до інших галузей знань (логіки, психології, мовознавстава, поліграфії тощо), читачам слід звернутися до відповідної галузевої довідкової літератури. В означеннях термінів усі слова, що є в цьому ж глосарії, виділено курсивом.

Адвербіалізація повідомлення—одне з завдань редагування, яке полягає в пристосуванні повідомлення до того місця (локалізація), часу (темпоралізація) та ситуації (ситуатизація), в яких реципієнти його сприйматимуть.