11.2.5. Описова композиція

Описова композиція має схожу до оповідної структуру: М = <К_Г К₂, К₃ ... К>. її суттєва відмінність полягає в тому, що вона, по-перше, описує не події, а об'єкти (О), а, по-друге, задає порядок розташування композиційних одиниць згідно з встановленим порядком (Р), а не часом [місце (і) елемента в повідомленні визначають як функцію від порядку: / = Р(0)].

Порядком може виступати: а) рух очей (зліва — направо, згори — вниз, від початку — до кінця, за ходом годинникової стрілки); б) маршрут руху (у туристичних путівниках); в) зростання чи зменшення ознаки (від простого до складного й навпаки, від найважливішого до найменш важливого, від загального до конкретного і навпаки); г) класифікаційні основи, прийняті в різних науках (наприклад, для опису рослини, тварини тощо).

Для недостатньо підготованих реципієнтів автор повідомлення перед самим описом об'єкта повинен розповісти про порядок опису, а для підготованих — це зайве (квалі­фіковані реципієнти повинні знати ймовірний порядок із попереднього досвіду). У межах одного повідомлення прийнятий порядок не можна змінювати; у разі його зміни автор мусить повідомити про це реципієнтів. Звернемо увагу й на те, що відсутність будь-якого строго визначеного порядку, тобто хаос,—це також певний "порядок". "Хаос" властивий художній літературі (наприклад, пейзажам).

Описи, як правило, подають у так званому історичному (теперішньому) часі. В ху­дожній літературі описи іноді прив'язують до конкретних моментів (минулого чи майбутнього).

В описах виділяють дві складові: загальний опис об'єкта (наприклад, його означення) і опис його окремих елементів. Стосовно розташування цих складових розрізняють три типи описів: а) аналітичний (опис окремих елементів об'єкта; його загальний опис);

б) синтетичний (загальний опис об'єкта; опис його окремих елементів); в) аналітично-синтетичний (короткий загальний опис об'єкта; опис його окремих елементів; повний загальний опис).

Приклад. Описи широко використовують у художній (пейзаж, портрет), науковій (опис об'єкта, явища, процесу), технічній (опис пристроїв, систем, програм) та в інших видах літератури.

11.2.6. Наукова композиція

На рівні НФЄ, підрозділів та розділів наукова композиція визначається будовою доведення (див. розділ 12.4). У доведенні розрізняють такі його складові: тезу, яку треба довести чи заперечити (ЛГ_Т); базу доведення (множину суджень, що констатують факти, закони, положення, аксіоми тощо) (К_д); сукупність аргументів (висновків) для виведення з бази — тези (К_{9 К₂, К₃ ... К_п).

Наукова композиція відповідно до будови доведення може набувати однієї з трьох форм: 1) індуктивну (опис бази доведення; сукупність висновків; формулювання тези); 2) дедуктивну (формулювання тези; опис бази доведення; сукупність висновків); 3) ін­дуктивно-дедуктивну (короткий виклад тези доведення; опис бази доведення; сукупність висновків; розширений виклад тези доведення).

Перелічені типи наукової композиції формально можна записати у такій формі:

• індуктивна: М = <К_В, <К_р К₂, К₃... К> К>\

• дедуктивна: М = <К_Т К_в% <К_Х, К₂, К₃ . К>>\

• індуктивно-дедуктивна: М- <К_р К_в <К_{, К₂, К₃... К> К>. Наукову композицію може мати як увесь твір, так і його фрагменти. Найчастіше наукову композицію використовують у науковій, науково-популярній та

навчальній літературі. Крім того, наукову композицію іноді використовують і в публі­цистичній літературі.

На рівні речень наукова композиція визначається будовою висновку (див. розділ 12.3). У ньому розрізняють засновки (К³^ А?₂, К³₃... №_}) та висновок (К^в).

На рівні речень наукова композиція може мати такі форми (відповідно з двох, трьох та стверджень):

• М= <Ю₉ К^в> (індуктивна);

• М = <К^Б, К?> (дедуктивна);

• М= <К³₁, К³^ К^в> (індуктивна, класичний силогізм);

• М = <К^В, К³^ Ю> (дедуктивна);

• М=<К³₁,К³₂,К³₃... Ю_п, К^в> (індуктивна);

• М = <К^В, К³^ К?_2% Ю₃ ..". Ю> (дедуктивна).