Лідійське царство
№1
АЛКЕЙ
Про лідійців і піттака
Алкей — грецький поет рубежу VII—VI ст. до н.е., родом з острова Лесбос. Вірш «Про лідійців і Піттака» входить в цикл його віршів «Стасіотіка» («Пісні повстання»). Мова в ньому йде про громадянську війну аристократичного і демократичного угруповань на Лесбосі, в яку втрутилась малоазійська держава Лідія, що підтримувала бунтівних аристократів, на боці яких боровся і Алкей. Ряд віршів цього циклу був знайдений в записі на папірусах в Єгипті, на місці стародав- нього Оксірінха (суч. Бепіс), біля Фаюмського оазису.
Зевс*, в лихие дни неудач лидийцы Нам две тысячи золотых давали, Только бы войти мы смогли всей силой В город священный1.
Благ от нас они не видали. Толком не узнали нас.
Насулила много Хитрая лиса2, Улизнуть лелея втайне надежду.
№2 Присвятний напис з сард
Напис датується V—IV ст. до н.е. Інтерес представляє метрична побудова цього тексту, який, як і інші лідійські віршовані тексти, очевидно продовжує стародавню індоєвропейську традицію, як і більш ранні хеттські тексти.
Владение посвящено Саристру3 —
Всех защищающему божеству. В Аресе4 храм ему построил я. Владелец пишет о своих правах. И божеству владение посвящает.
Так пишет Саркас, Катовала сын — Тот жрец, который храм ему построил. Я покровительнице Артемиде*
Своё владение передаю,
Чтоб в Сардах в будущем ты охранила Меня и всех наследников моих.
А тем, кто надпись эту осквернит И эту стелу, тем пусть плохо будет!
№3 Геродот історія, I, 6-91
Крез5 був лідієць, син Аліатта, тиран6 народів на заході від ріки Галіс7, що тече з півдня в країнах сірійців8 і пафлагонів і вливається на півночі в море, яке називається Евксінським Понтом. Цей Крез, перший з варварів.., примусив частину еллінів ви- плачувати йому данину, а з іншими ж уклав союзні договори. Підкорив він іонійців, еолійців ідорійців, що живуть вАзії, а з лаке- демонянами вступив у союз. До панування Креза всі елліни були вільні. Нашестя кіммерійців, які ще до часів Креза дійшли до Іо- нії, не було тривалим завоюванням, а скоріше простим набігом для захоплення здобичі.
Отже, влада від Гераклідів9... перейшла... до [Мермнадів]. Кандавл10, якого елліни називають Мірсілом, був тиран в Сар- дах,нащадокАлкея, сина Геракла11. Агрон, син Ніна, сина Бела, сина Алкея, бувпершим з Гераклідів, який став царем в Сардах, а
Кандавл, син Мірса, був там останнім. Перед Агроном в цій країні царювали нащадки Ліда, сина Атія, від якого одержала назву Лідія, а до того вона називалася Меонія. Від цих нащадків Геракліди одержали владу як вирок оракула і царювали там впродовж двадцяти двох поколінь12, п'ятсот п'ять років так, що сини успадковували владу відбатьків аж до Кандавла, сина Мірса.
1 Город священный — Митилена на Лесбосе.
2 Хитрая лиса — имеется в виду Питтак, правитель Митилены, проводивший в жизнь демократические реформы. 3 Саристр — имя божества, в котором некоторые ученые видят искаженную форму иранского имени Заратуштра*. 4 Арес — город в Лидии.
5 Йдеться про лідійського царя Креза (561-547 рр. до н.е.), який підкорив анатолійських еллінів.
6 В давньогрецькій мові слово τύραννος означало «нелегітимний правитель» і ще не мало такого значення, як нині — «жорстокий правитель».
7 Ріка Галіс в Анатолії в турків називається Кизил Ирмак (Червона ріка).
8 Тут Сірією Геродот називає західну Каппадокію, яка ще називалася Білою Сірією. Йому була невідома верхня течія ріки Галіса, що протікає з північного сходу на південний захід. Понтом або Понтом Евксінським елліни називали Чорне море.
9 Геракліди — нащадки еллінського героя (напівбога) Геракла. Елліни ототожнювали лідійського бога Сандона з своїм Гераклом. Оскільки лідійські царі, що
були там до Креза, виводили свій рід від Сандона, елліни присвоїли їм ім'я Гераклідів. Характерною для еллінів була певність того, що назви народів (етноніми) походять від власних імен якоїсь видатної особи. Так, елліни одержали свою назву від імені міфічного предка Геллена, сина Девкаліона. Згідно з цією ідеєю лідій- ці одержали свою назву від Ліда, сина Атія. Чи справді вони мали самоназву майони, чи так їх називали якісь інші народи, не можна сказати. Згідно цієї назви їхня країна називалася Майонією.
10 Ім'я Кандавл (лідійською мовою «собакодав»), очевидно, не було власним ім'ям, а титулом лідійських царів.
11 Алкей, син Геракла — згідно міфів про Геракла, Омфала, дочка царя Іардана, була не рабинею, а царицею Лідії, а Геракл за вбивство Іфіта, сина Евріта, царя Ойхалії, був відданий у рабство Омфалі, яка згодом зробила його своїм чоловіком.
12 Тривалість одного покоління згідно еллінських уявлень дорівнювала 30 рокам.
Отже, цей Кандавл дуже кохав свою жінку і вважав її найвродливішою від всіх інших. Сповнений такого почуття, він звернувся до свого улюбленого охоронця Гігеса1, сина Даскіла, а цьому Гігесові він розповідав про свої найважливіші справи, і почав вихваляти йому красу своєї жінки. Не минуло багато часу, як з Кандавлом сталася біда. Він сказав Гігесові таке: «Гігесе, ме- ні здається, що ти мені не дуже віриш, коли я кажу про красу моєї жінки (бо вуха не викликають в людей такої довіри, як очі), отож спробуй побачити її голу». Той, розгублений, відповів йому: «Владарю мій, що це ти мені таке непристойне кажеш, наказу- ючи мені побачити мою повелительку голою? Коли жінка знімає сорочку, то разом з нею вона знімає і свою соромливість. Вже давно люди відкрили для себе мудрі настанови, яким треба слідувати. Одна з цих настанов така, що слід дивитися на те, що тобі належить. Звичайно, я вірю, що вона прекрасніша від усіх жінок. Прошу тебе не вимагай від мене чогось негідного».
Так кажучи, він побоювався, щоб з ним не сталося якогось лиха. Але Кандавл наполягав на своєму: «Сміліше Гігесе, не бійся: я сказав це не для того, щоб випробувати тебе, і моя жінка не зробить тобі жодної шкоди. В першу чергу, я підстрою все так, що вона навіть не помітить, що тиїїпобачиш. Я поставлютебе за відчиненими дверима тієїкімнати, де ми спимо. Післятого, якя туди зайду, одразу слідом за мною зайде і вона туди. Там біля входу стоїть крісло. На нього вона кладе одне по одному всі свої вбрання, роздягаючись, і ти спокійно зможеш її розглядіти. Коли ж вона з крісла перейде до ліжка і повернеться до тебе спиною, постарайся тоді якось відійти від дверей так, щоб вона тебе не побачила».
Нарешті Гігес, не маючи змоги відмовитись, погодився. Кандавл, коли настав час іти до ліжка, провів Гігеса до кімнати і після того відразу прийшла і його жінка. Як вона ввійшла і поклала свій одяг, Гігес її побачив. Коли вона обернулася до нього спиною, лягаючи в ліжко, він поспішив зникнути, але жінка побачила, яквін виходив. Вона зрозуміла, що цевлаштував її чоловік, але не закричала від сорому, а навпаки, зробила вигляд, ніби нічого не помітила, задумавши покарати Кандавла. Треба сказати, що в лідійців, як майже і вусіх інших варварів, навіть і чоловіка побачити голим — це великий сором.
Тоді вона, нічого не сказавши, зберігала спокій. Як тільки розвиднилося, вона покликала до себе найбільш відданих їй слуг і запросила Гігеса. Він не підозрівав навіть, що вона знає, що сталося, і прийшов на запрошення, бо і перед тим часто так бу- вало,коли вона його запрошувала, він приходив.Як тільки він зайшов, жінка звернуласядо нього так: «Тепер перед тобою, Гігесе, два шляхи, я даю тобі можливість вибирати, яким ти підеш — або ти вб'єш Кандавла і матимеш мене за жінку, а також владу над всіма лідійцями, або тобі відразу доведеться померти, щоб ти надалі не в усьому слухався Кандавла і не бачив того, що тобі не треба бачити. Отже, або той, хто це влаштував повинен загинути, або той, хто побачив мене голою і вчинив недозволене». Гігес деякий час дивувавсятому, що вона йому сказала, а згодом почав просити звільнити його відтакого вибору. Проте, він не спромі- гся вмовити царицю і змушений був стати перед необхідністю або вбити свого владаря, або самому бути вбитим. Він волів краще самому залишитися живим. Нарешті він спитав її, кажучи так: «Оскільки ти змушуєш мене вбити мого владаря, хоч я цього і не хочу, скажи мені, яким чином ми зможемо це зробити?» Вона так відповіла на його запитання: «З того самого місця ти нападеш на нього, з якого він показав тобі мене голою і зробиш це, коли він засне».
Обдумавши разом цей підступний план, з настанням ночі Гігес вслід за жінкою проник в спальний покій... Тоді цариця дала йому кинджал і сховала його за дверима. Коли Кандавл заснув, Гігес вийшов з схованки і вбив його і внаслідок цього отри- мав і жінку і царство2. Про нього згадав і Архілох3 з Пароса в своїх ямбічних триметрах, який жив саме в той час.
Гігес взяв царську владу і його право на неї підтвердив дельфійський оракул. Оскільки лідійці були обурені загибеллю Кандавла і вже взялися за зброю, прибічники Гігеса і решта лідійців погодились, коли вже оракул призначив його бути царем лі- дійців,нехай він царює, а якщо ні, то вони повернуть владу Гераклідам. Отже, такий був оракул і Гігес ставцарем лідійців...
...Гігес, ставши тираном, послав в Дельфи багато пожертвувань. Крім срібних речей (більшість срібних речей в Дельфи посвятив він)4. А крімсрібла багато золотих речей пожертвував він туди, середяких варто згадати 6 золотих кратерів. Вони збері- гаються в скарбниці корінфян і мають вагу в 30 талантів... Цей Гігес перший серед варварів зробив пожертвування після Мідаса, сина Гордія, царя Фрігії. Мідас також пожертвував царський трон, на якому він сидів, коли чинив суд... Цей трон стоїть там-таки, де і Гігесові кратери..
Гігес... напав з військом на Мілет і на Смірну і захопив нижнє місто Колофона. Але взагалі він не зробив нічого значного, процарювавши 38 років5...
Ардіс6 взяв Прієну і напав на Мілет. Під час його владарювання в Сардах кіммерійці7, вигнані кочовиками скіфами8 з їх
країни, прийшли до Азії і захопили місто Сарди за винятком його акрополя
Після Ардіса, який царював 49 років, почав владарювати Садіатт9, син Ардіса, і був царем впродовж 12 років. Він вою- вав проти Кіаксара10..., вигнав з Азіїкіммерійців, здобув Смірну11..., напав наКлазомени. Алетут він діяв нетак успішно,як хотів, і зазнав жорстокої поразки.
Інші його найбільш гідні уваги діяння... такі: він воював проти мілетян, продовжуючи війну, розпочату його батьком. А провадив він облогу Мілета так. Коли на полях достигали врожаї всіляких плодів, він вів на приступ свої війська, їхній похід су- проводжувався звуками сірінг і чоловічих і жіночих флейт12. Коли він приходив до країни мілетян, то споруди, що були за межа- ми міста, він не руйнував і не підпалював і двері не зламував, але залишав все в цій країні, як воно було там, а після того він зри- вав з дереввсіплоди, знімав вполях врожаї і повертався до себе. На морімілетяни були настільки сильними, що лідійське військо не могло звідти напасти на них. Сільські доми не руйнував Лідієць, оскільки мілетяни з них виходили, щоб сіяти і працювати в полях, і таким чином внаслідок їх праці він міг під час нападів збирати їх врожаї.
1 Гігес (Гугу в ассірійських анналах) — цар Лідії (680-644 рр. до н.е.), засновник династії Мермнадів (правила в 680-547 рр. до н.е.).
2 Для Стародавнього Сходу було цілком звичайно, щоб той, хто захопив владу, одержав би і супругу свого попередника на троні.
3 Архілох (бл. 680-640 рр. до н.е.) — давньогрецький поет, який складав ямбічні і елегійні вірші, син Телесікла, родом з острова Парос. В одному з своїх творів він згадує сонячне затемнення 648 року до н.е. і це одна з установлених дат його життя.
4 Як варвар (тобто не-еллін), Гігес не міг мати своєї скарбниці в Дельфах.
5 Гігес загинув під час навали кіммерійців і трерів (фракійців) в 644 р. до н.е.
6 Син і спадкоємець Гігеса Ардіс правив в 644-624 рр. до н.е.
7 Кіммерійці в ассірійських текстах гіміррай і в Біблії гомер. На поч. I тис. до н.е. жили в Північному Причорномор'ї, звідки були вигнані скіфами і вдерлися до Малої Азії. Геродот приписує їм заснування міста Сінопи на південному узбережжі Чорного моря.
8 Про перемогу скіфів над кіммерійцями свідчать аннали ассірійських ішаккумів. Ассірійці називали скіфів ішкуза. Скіфська навала на Ассірію суттєво посла- била цю державу.
9 Син Ардіса Садіатт правив в 624-612 рр. до н.е.
10 Кіаксар (553-585 рр. до н.е.) — наймогутніший правитель Мідійського царства.
11 Смірна (тепер Ізмір) спершу була еолійською колонією, згодом перейшла до малоазійських іонійців.
12 Пектіда (магадіс) — струнний інструмент, що мав 20 струн і діапазон в дві октави. Тут згадуються два види флейт: з низькими тонами — чоловічі флейти і високими — жіночі.
Так діючи, він воював з ними 11 років, впродовж яких мілетяни зазнали дві великих біди, одну на їх власній землі в Лі- менейоні, а другу, під час битви на рівнині Меандра. Отже, протягом шести років з 12 роківправління в ЛідіїСадіатта, сина Арді- са, він вторгався з військом в країну мілетян. Завжди він був призвідником війни, а протягом п'яти років після цих шести Аліатт1, син Садіатта, не припиняв воювати ... продовжуючи розпочату батьком війну ще з більшим завзяттям...
На 12-й рік війни, коли засіви в полях було підпалено військом, сталося те, про що тут ітиметься. Скоро полум'я охопи- ло засіви, сильний вітер переніс його на храм Афіни, який називався Ассесійським. Так охоплений пожежею храм згорів вщент. На той час на це не звернули уваги. Після походу, прибувши до Сард, Аліатт захворів. Оскільки його хвороба затягнулася, він по- слав в Дельфи посланців... довідатисявідбога про причину хвороби. Коли вони прибули в Дельфи, Піфія відмовиласьдати їм ор- áкул2, поки вони не відбудують храм Афіни, знищений пожежею в країні мілетян в містіАссес.
...Періандр3, син Кіпсела,близький друг Фрасібула, мілетського тирана, коли довідався про оракул, даний Піфією Аліат- тові, послав вісника до Мілета, щоб Фрасібул мігвідповідно діяти.
Тим часом Аліатт, повідомлений про оракул, негайно послав вісника до Мілета, бажаючи укласти перемир'я з Фрасібу- лом і з мілетянами на строк, потрібний для відбудови храму. Вісник прибув до Мілета, а Фрасібул заздалегідь повідомлений, і знаючи, що Аліатт буде робити, вигадав таке: він наказав принести на агорý весь хліб, що був в місті, а також його власний, і по- передив мілетян, щоб вони за даним їм сигналом почали всі пити і ходити в місті співаючи і розважаючись.
Це зробив Фрасібул і дав наказ, коли прийде вісникз Сард, щоб він побачив велику купу хліба і людей веселих і задово- лених і сповістив про це Аліаттові.Так і сталося. Побачивши це, вісник переказав доручення лідійського царя Фрасібулові і пове- рнувся в Сарди ... перемир'я було укладене саме з цієї причини. Аліатт сподівався, що в Мілеті була велика нестача хліба і народ буде вкрай виснажений, але вісник, повернувшись з Мілета, розповів йому зовсім протилежне тому, що він собі уявляв. Коли пе- ремир'я було складене і вони стали друзями і союзниками, Аліатт остаточно одужав і наказав побудувати в Ассесі два нових хра- ми...
Аліатт, лідійський владар, який воював проти мілетян, помер, поцарювавши 57 років. Коли він одужав, другим з своєї династії пожертвував в Дельфи великий срібний кратер на залізній підпорі, майстерно спаяний4. Це найбільшгіднеуваги серед ін- ших пожертвувань в Дельфах твір хіосця Главка, який перший серед людей винайшов мистецтво паяти залізо.
Коли Аліатт помер, владу успадкував Крез5, Аліаттів син, якому тоді було 35 років. Він напав на ефесців, перших серед еллінів. Тоді обложені ним ефесці присвятили своє місто Артеміді, зв'язавши храм канатом з муром міста6, а між старим містом, яке тоді було обложено, і храмом відстань була в 7 стадіїв7 завдовжки. Спочатку проти них виступив Крез, а згодом виступав по черзі проти іонійців іеолійців,щоразу вигадуючи длявсіх якийсь привід,дляодних посилаючись нащось важливіше,а для інших
навіть на щось зовсім нікчемне.
Коли він так підкорив всіх еллінів, що жили в Азії, він змусив їх виплачувати йому данину. Після того він вирішив бу- дувати кораблі з наміром напасти на остров'ян. Коли вже все було підготовлено для кораблебудування, то за переказом одних Бі- ант з Прієни, а за переказом інших Піттак з Мітілени8, відповідаючи Крезові на запитання, що там нового в Елладі, почувши від- повідь, припинив будування кораблів: «Владарю, остров'яни готують численну кінноту, бо задумали виступити з війною проти Сард і проти тебе». Таке почувши, Крез подумав, що той каже йому правду, і сказав: «Якби боги навіяли таку думку остров'янам, напасти на синівлідійців з своєю кіннотою!» А той в відповідь йому: «О царю! Здається, що ти дуже хотівбизустріти кінних ост- ров'ян на суходолі і ти правий. А хіба ти не вважаєш, що вони, довідавшись про твоє кораблебудування, охоче зустрінуть лідійців на морі, бажаючи помститися на тобі за всіх еллінів на суходолі, яких ти приневолив». Така відповідь дуже сподобалася цареві, він знайшовїї дужедотепною і припинивкораблебудування.Післяцього він подружився з усімаіонійцями, проживаючими на ос- тровах.
З часом він підкорив майже всі народи, що мешкали по цей бік ріки Галіса, за винятком кілікійців і лікійців, а саме лі- дійців, фрігійців, місійців, маріандінів, халібів, пафлагоніців, фракійців, тінів і бітінів, карійців, іонійців, дорійців, еолійців, пам- філійців9.
Отже,коли Крез всіх їх підкориві приєднав до лідійського царства10 іСарди прославилисясвоїм багатством, стали при- бувати туди з Еллади всякі софісти11... [Солона12] прийняв Крез в царському палаці. На третій або четвертий день за наказом Кре- за слуги повели Солона до царської скарбниці і показали йому все, що там було — великі і багатющі скарби. Коли він там оглянув все і роздивився ... Крез сказав йому: «Дорогий мій афінянине, до нас дійшли певні чутки про твою мудрість і про твої мандри,
твоє прагнення до набуття знань і твоя цікавість змусили тебе відвідати багато країв, отже, в мене виникло бажання спитати тебе, чи не бачив ти там когось ще щасливішого від мене?» Так він спитав, вважаючи, що він найщасливіший своїм багатством серед всіх людей. Проте Солон,не здогадуючись про це, з усієющирістю відповівйому: «Так, владарю, таким я вважаю афінянина Тел- ла». Крез здивований такою відповіддю, запитав його: «А чому саме Телла ти вважаєш найщасливішим?» Солон відповів так: Теллове місто було цілком щасливе і його сини були добрі і гарні і він побачив,що в них всіх також були діти івсі вони вижили, а для життя були в нього достатки, і закінчив він його ... найблискучіше:коли афіняни вступили в битву з своїми сусідами в Елевсі- ні, він допоміг їм і примусив тікати ворогів і помер якнайкраще. Афіняни поховали його на державні кошти на тому місці, де він загинув в битві і віддали йому належну шану...
Вихваляючи щасливу долю Телла, Солон так зацікавив Креза, що той знов запитав його, чи він бачив ще когось, крім Телла, настільки щасливого, думаючи, що Солон назве тепер його. Але той сказав:«Це Клеобій і Бітон. Вони були аргосцями і ма-
1 Син Садіатта Аліатт правив в 612-561 рр. до н.е.
2 Орáкул — в греків, римлян і народів Сходу пророцтво, що передавалося жерцями від імені божества віруючим, які про нього питали, а також місце, де ого- лошувалось пророцтво. В переносному значенні — людина, всі судження якої визнаються непорушною істиною, одкровенням.
3 Періандр (668-584 рр. до н.е.) — син Кіпсела, тиран Корінфа.
4 Кратер хіосця Главка і залізна кута підставка для нього. Вважається, що цей Главк винайшов спосіб холодного кування заліза без опрацювання його на вогні.
5 Син Аліатта Крез — останній цар Лідії (561-547 рр. до н.е.).
6 Тут ідеться про присвяту міста богові, внаслідок якої місто вважалося недоторканним, як і святилище.
7 Стадій=185 м.
8 Біант з Прієни і Піттак з Мітілени — двоє з «семи мудреців». Піттак — тиран міста Мітілени на о. Лесбосі, історична особа (600-570 рр. до н.е.), отже, він жив до Креза.
9 Тут подано перелік племен, що жили на заході від ріки Галіс, але халіби жили на сході від неї.
10 Тут залишається незрозумілими, які ще країни міг приєднати до своєї держави Крез.
11 Геродот називає вчених еллінів «софістами», словом, яке в його часи означало «мудреці».
12 Крез не був при владі, коли знаменитий афінський реформатор Солон подорожував (591-581 рр. до н.е.). Крез почав царювати з 561 р. до н.е. або навіть піз- ніше. Тут в Геродота анахронізм.
ли достатки для життя, а крім того, вони були дуже сильними і обидва одержали нагороду за перемогу в змаганнях. Про них роз- повідають таке. В Аргосівідбувалосясвято на честь богині Гери1, іїх матерітреба було їхати на возідо святилища, а воли не при- були своєчасно з пасовиська. Треба було поспішати і юнаки запряглися і повезли віз, а на возу поїхала їх мати. А відстань там бу- ла 45 стадіїв. Так вони доїхали до святилища. Оце вони зробили на очах усіх, що там справляли свято і досягли найкращого в своєму житті. На їх прикладі божество довело, що для людини краще померти, ніж жити. Аргосці, які там були, вихваляли силу юнаків, а їх жінки звеличували їхнюматір за те, що вона виховала таких дітей, а їх родителька в нестямівідрадощів іпохвал, сто- ячи перед статуєю богині, благала її, щоб та дала її дітям Клеобію і Бітонові, які так доблесно вшанували її, найкраще, що богиня може дати людині. Після цієї молитви, жертвопринесення і бенкетування, юнаки лягли спати в святилищі і не прокинулись, але знайшли там свою кончину.Аргосці зробили їх зображення в Дельфах, як найдостойніших з людей».
Отже, Солон відвів їм друге місце щодо щастя серед людей, а Крез сказав в гніві: «Що ж, друже афінянине, ти мої ба- гатства вважаєш за настільки нікчемні, що ставиш їх поряд з щастям звичайних людей?» А той відповів: «Ой, Крезе, я знаю, що божество буває заздрісним і схильним робити прикрості, а ти мене питаєш про всякі людські справи. Впродовж людського життя трапляється бачити таке, чого зовсім собіне бажаєш, багато доводиться і страждати....Человек— лишь игралищеслучая. Явижу, что ты владеешь великими богатствами и повелеваешь множествомлюдей, но навопрос о твоём счастьеяне умею ответить, пока не узнаю, что жизнь твоя окончилась благополучно. Ведь обладатель сокровищ не счастливее человека, имеющего лишь дневное пропитание, если только счастье не сопутствует ему и он до конца жизни не сохранит своего богатства. Поэтому многие даже очень богатые люди, несмотря на их богатство, несчастливы, и, наоборот, много людей умеренного достатка счастливы... Но пока человек не умрёт, воздержись называть его блаженным, но называй его лучше удачливым...
Эти слова Солона были, какядумаю, не по душе Крезу, и царь отпустил афинского мудреца, не обративна его слова ни малейшего внимания. Крез счёл Солона совершенно глупым человеком, который, пренебре-гая счастьем настоящего момента, всегда советует ждать исхода всякого дела...
...Кир, сын Камбиза, сокрушил царство Астиага, сына Киаксара. Возвышение персидской державы... внушило [Крезу] тревожные думы, нельзя ли как-нибудь сломить растущую мощь персов, пока они не стали слишком могущественны. Для этого Крез тотчас стал испытывать оракулы в Элладе и Ливии, рассылая послов по разным местам. Одних он отправил в Дельфы, дру- гих в Абы, что в Фокиде, третьих в Додону; иные были посланы также к Амфиараю и к Трефонию и, наконец, в Бранхиды в Ми- летской области. Это были эллинские прорицалища, куда Крез послал вопросить оракулов. Впрочем, он отправил послов также к оракулу Аммона в Ливии. Царь хотел сначала испытать проницательность оракулов. Затем, если обнаружится их правдивость, то полагал снова отправить послов с вопросом: «Идти ли мне войной наперсов?»
Итак, царь послал лидийцев дляиспытания оракулов с таким приказанием: со дня отправленияиз Сард они должны отс- читыватьвремя и на сотый день вопросить оракулы: «Что теперь делает царь лидийцев Крез, сын Алиатта?» Ответы каждого ора- кулана этот вопроспослы должны записатьи доставить ему.Об ответах прочих оракулов ничего не сообщается. По прибытии же лидийцев в Дельфы они вступили в священный покой, чтобы вопросить бога о том, что им было велено. А Пифия изрекла им та- кой ответ стихами в шестистопном размере:
Числю морские песчинки и ведаю моря просторы, Внятны глухого язык и слышны мне речи немого.
В грудь мою запах проник облачённой в доспех черепахи, В медном варимой котле меж кусками бараньего мяса.
Медь распростерта под ней и медною ризой покрыта.
Это изречение Пифии лидийцы записали и затем возвратились в Сарды. Когда жеприбыли и остальные послы с изрече- ниями оракулов, Крез развернул свитки и стал читать. Ни одно прорицание, однако, не удовлетворило царя, и только, услышав ответ дельфийского оракула, Крез отнёсся к нему с благоговейным доверием. По словам царя, единственно правдивый оракул — это дельфийский, так как он угадал, чем он, Крез, был занят тогда один, без свидетелей. Отправив послов к оракулам, царь выж- дал назначенный день и замыслил вот что (его выдумку никак нельзя было открыть или о ней догадаться). Он разрубил черепаху и ягненка и сам сварил их вместе в медном котле, а котёл накрыл медной крышкой.
Послеэтого Крез стал умилостивлять дельфийского бога пышными жертвами. Так,он приказал принести в жертву 3000 голов отборного скота каждой породы и затем,воздвигнувогромный костёр, сжечьнанём выложенные золотом и серебромложа, серебряныечаши и пурпурные одежды.Этим царь надеялсядобиться больше милостей у бога. На этом кострецарь такжеповелел всем лидийцам приносить жертвы из своего имущества. Затем Крез приказал переплавить несметное количество золота и изгото- вить из него слитки в виде полукирпичей, 6 ладоней в длину, шириной в 3 ладони, высотой же в 1 ладонь. Общее число полукир- пичей было 117; из них 4 — из чистого золота, весом 2½ таланта2 каждый; другие полукирпичи — из сплава с серебром, весом 2 таланта. После этого царь велел отлить из чистого золота статую львавесом в 10 талантов…
После изготовления Крез отослал эти предметы в Дельфы и вместе ещё несколько других, а именно: две огромные чаши для смешиваниявина — золотую и серебряную... Золотая чаша стоит теперь в сокровищнице клазоменян (вес её 8½ талантов и 12 мин3), а серебряная в углу в притворе храма. Вмещает она 600 амфор4... Вместе с этими Крез послал много и других даров без над- писей. Среди них круглые чаши для возлияний, а также золотая статуя женщины в 3 локтя5 высотой (по словам дельфийцев, она изображает женщину, выпекавшую царю хлеб6). Крез пожертвовал также ожерелья и пояса своей супруги.
Затем Крез повелел лидийцам, отвозившим дары в святилища, вопросить оракулы, следует ли ему идти войной против персов и искать для этого союзников. По прибытии же в святилище послы передали приношения и затем вопросили оракул в та- ких словах: «Крез, царь лидийцев и других народов, считая, что здесь он получил единственно правдивые на свете прорицания, послал вам эти дары как достойное вознаграждение за то, что вы разгадали его замысел. Теперь царь спрашивает вас: выступать ли ему в поход на персов и искать ли для этого союзников». Так вопрошали послы, а оба оракула дали одинаковый ответ и объя-
1 Тут згадується славнозвісний храм Гери (герайон), розташований між Мікенами і Аргосом.
2 Грецький талант складав 26,2 кг.
3 Грецька міна=437 г.
4 Амфора=26,2 л.
5 Лікоть (пехіс)=0,5 м.
6 Эта женщина раскрыла покушение мачехи Креза погубить его отравленным хлебом.
вили Крезу: если царь пойдет войной на персов, то сокрушит великое царство. Оракулы также советовали царю отыскать самый могущественный эллинский город и заключить с ним союз1.
А Крез, получив прорицания оракулов и узнав их содержание, чрезвычайно обрадовался. Теперь царь твёрдо уповал, что сокрушит царство Кира. Затем Крез вновь отправил посольство в Пифо с дарами всему дельфийскому народу, узнав его чис- ленность: каждый дельфиец получил по 2 золотых статера2. За это дельфийцыпредоставили Крезу и лидийцам право первыми во- прошать оракул, свободу от пошлин и налогов и почётные места на Пифийских играх и, кроме того, каждый лидиец получил ещё право гражданства в Дельфах на вечные времена.
Одарив дельфийцев, Крез в третий раз обратился к оракулу (ведь царь убедилсятеперь в правдивости оракула и стал да- жеслишком часто вопрошать его). На этот раз Крез спросил, долго ли будетсуществовать его держава. Пифия же изрекла ему вот какой ответ:
Коль над мидянами мул царём когда-либо станет, Ты, нежноногий лидиец, к обильному галькою Герму
Тут-то бежать торопись, не стыдясь малодушным казаться.
Когда эти слова сообщили Крезу, царь весьма обрадовался. Он полагал, что никогда, конечно, вместо человека мул не будет царствоватьнад мидянами и поэтому власть навсегда останется в его доме...
71. Крез ... неправильно истолковал оракул и выступил в поход на Каппадокию, надеясь низвергнуть Кира и сокрушить пе- рсидскую державу. Во время приготовлений к походу на персов один лидиец дал царю такой совет (этот лидиец — имя его было Санданис — и прежде слыл благоразумным, а благодаря этому совету он и подавно прославился у лидийцев3): «Царь!Ты собира- ешься в поход на людей, которые носят кожаные штаны и другую одежду из кожи; едят же они не столько, сколько пожелают, а сколько у них есть пищи, так как обитают в земле суровой. Кроме того, они не пьют вина, довольствуясь лишь водой. Нет у них ни смокв и никаких других полезных плодов. Если ты и одолеешь их, то что возьмешь у народа, лишённого всех благ? С другой стороны, подумай о том, чего ты можешь лишиться в случае поражения. Ведь, вкусив прелести нашей жизни, они так привяжутся к нам, что мы не сможем уже их изгнать из нашей страны. Я благодарю богов за то, что они не внушают персам мысль воевать с лидийцами!» Эти слова, впрочем, неубедили Креза. Я рассказываюэто потому, что до покорения Лидии персыдействительно во- все не знали ни роскоши, ни богатства...
А начал Крез войну с Каппадокией вот почему: во-первых, из страсти к земельным приобретениям (он стремился при- соединить и эту область к своим владениям), а главным образом потому, что, доверяя изречению оракула, желал отомстить Киру за Астиага. Кир, сын Камбиза, победил Астиага, сына Киаксара, царя мидян и шурина Креза. Астиаг же стал шурином Креза вот как. Орда мятежных скифов-кочевников переселилась в Мидийскую землю. Царём же мидян в то время был Киаксар, сын Фраор- та, внук Деиока. Царь сначала дружественно принял этих скифов, так как они пришли просить убежища, и даже отдал им своих сыновей в обучение искусству стрельбы из лука. Однако по прошествии некоторого времени вышло так, что скифы, которые по- стоянно занимались охотой и всегда добывали дичь, ничего не убили. Когда они вернулись с пустыми руками, Киаксар (человек, очевидно, вспыльчивый) обошёлся с ними весьма сурово и оскорбительно. Получив такое незаслуженное оскорбление от Киакса- ра, скифы решили разрубить на куски одного из мальчиков, бывших у них в обучении. Затем, выпотрошив, как обычно потрошат дичь, подали на стол Киаксару как охотничью добычу. После этого скифы хотели немедленно бежать в Сарды к Алиатту, сыну Садиатта. Так это и произошло: Киаксар и его гости отведали этого мяса, а скифы отдались под защиту Алиатта.
Так какАлиатт, несмотря на требования Киаксара, не захотел выдать скифов, то у лидийцев с мидянами началась война. Пятьлетдлилась эта война, причём верх одерживали то мидяне, то побеждали лидийцы и однажды —дажев какой-то ночной би- тве.Такс переменным успехом продолжалась этазатяжнаявойна, и нашестой годво время одной битвы внезапно день преврати- лся в ночь. Это солнечное затмение предсказал ионянам Фалéс Милетский и даже точно определил заранее год, в котором оно и наступило4. Когда лидийцы и мидяне увидели, что день обратился в ночь, то прекратили битву и поспешно заключили мир. По- средниками при этом были киликиец Сиеннесий и вавилонянин Лабинет. Они-то и добились, чтобы лидийцы и мидяне принесли клятву примирения и скрепили её заключением брака. Они убедили Алиатта выдать замуж свою дочь Ариенис за Астиага, сына Киаксара. Ведь без таких родственных уз мирные договоры обычно непрочны. Скрепленные же клятвой договоры эти народы за- ключают так же, как и эллины, и, кроме того, слегка надрезают кожу на руке и слизывают друг у друга выступившую кровь.
Этого-то Астиага, своего деда по матери,Кир низложил... За это Крез упрекал Кира и послал вопросить оракул: идти ли ему войной на персов. И, даже получив двусмысленный ответ, Крез истолковал его в свою пользу и пошёл войной на персидские владения. Подойдя к реке Галису, Крез, как я по крайней мере думаю, переправил свое войско по существующему теперь мосту. Эллины же обычно рассказывают, что переправил войско Креза через реку Фалéс Милетский. Как передают эллины, царь был в затруднении, как ему перевести войско через реку, потому что теперешнего моста в то время ещё не существовало. Фалес же, ко- торый, какговорят, находилсявстане Креза, сумел сделать так, что река потекла не только с левой стороны войска, но и с правой. Устроил же Фалес это так:он велел прокопать вышестока глубокий канал в виде полумесяца так, чтобы река обходила стан с ты- ла.Отклоняясь этим путём по каналу от старого русла, река затемснова проходила мимо стана и потом опять возвращалась в ста- рое русло. Таким образом, после разделения реки на дварукава оба они стали проходимыми...
...Крез, перейдя с войсками Галис, прибыл в так называемую Птерию в Каппадокии5 (Птерия — весьма сильно укреп- лённое место в этой стране — лежит приблизительно около Синопы, города на Евксинском Понте). Там царь разбил свой стан и
1 Руководящая роль Лидии в малоазийской торговле и щедрые дары Креза в дельфийский храм были причиной того, что дельфийские жрецы прославляли ца- ря как любимца богов и толкнули на борьбу с Персией, предвещая победу. После же покорения Лидии Дельфы изменили свою политику и советовали грекам не сопротивляться персам.
2 Грецький статер=8,7 г.
3 Рассказ о предостережении Крезу мудрого Санданиса возник среди состоятельных слоёв местного населения. В греческих рассказах предостережения Крезу делались греческими мудрецами — Солоном, Биантом или Питтаком. Политический смысл рассказа: нападение нелепо, если нападающий находится на вершине материального благополучия.
4 Это солнечное затмение произошло 28 мая 585 г. до н.э. Геродот же взял другое затмение, именно 30 сентября 610 г., и поэтому отодвинул на 25 лет смерть Гигеса и включил в число исторических фактов свидания Креза с Солоном, Питтаком и Алкмеоном. Таким образом, неправильная датировка событий в Малой
Азии и Греции VII—VI вв. до н.э. обусловлена не субъективными религиозно-моральными воззрениями Геродота, а неправильной датировкой предсказанного Фалéсом солнечного затмения.
5 Описание похода Креза на каппадокийских сирийцев показывает, что Крез думал только об экспансии на Чёрноморское побережье. Но так как каппадокийцы были подвластны Киру, то дело дошло до войны с Киром.
начал опустошать поля сирийцев. Город птерийцев он захватил, а жителей продал в рабство. Он взял также все окрестные города, ани в чёмне повинных жителей-сирийцев изгнал. А Кир собрал своё войско, присоединив к нему воиноввсех народностей, через земли которых он проходил, и пошёл в поход на Креза... Когда Кир с войском прибыл, он разбил свой стан против стана Креза. Здесь,на Птерийской земле, персы и лидийцы померялись своими силами. Сеча была жестокой, и с обеих сторон пало много вои- нов. В конце концов ни той,ни другой стороненеудалось одержать победы, и с наступлением ночи противники разошлись.
Так сражались оба войска друг с другом. Крез же считал своё войско слишком малочисленным (и действительно, оно значительно уступало численностью войску Кира). На следующий день Кир не возобновил битвы, и Крез с войском отступил к Сардам. Он хотел призвать на помощь своих союзников-египтян (с Амасисом, царём Египта, Крез заключил союз ещё раньше, чем с лакедемонянами). Крез собирался отправить послов и к вавилонянам, также бывшим с ним в союзе (царём Вавилона был то- гда Лабинет). Наконец, Крез велел сообщить лакедемонянам, чтобы те явились на помощь в условленное время. Собрав все эти вспомогательные боевые силы и объединив их со своим войском, Крез по окончании зимы, в начале весны, намеревался высту- пить против персов. Таковы были его замыслы. По прибытии в Сарды царь послал вестников к союзникам, предлагая собраться на пятый месяц в Сарды. Войско же своё, состоявшее из наёмников, которое сражалось с персами, он распустил по домам. Крез ведь вовсе не ожидал, что Кир после стольнерешительной битвы пойдётпрямо на Сарды.
Пока Крез обдумывал эти свои замыслы, все окрестности города внезапно наполнились змеями. С появлением змей ко- ни бросили пастбища и поедали змей. Это явление Крез счёл божественным знамением, как это и было в действительности. Тот- час царь отправил послов к тельмесским толкователям знамений. Послы прибыли к тельмессцам и узнали смысл этого чудесного знамения. Но им не пришлось уже передать ответ Крезу:ибо не успели они отплыть в Сарды, как Крез был уже взят в плен. Тель- мессцыжеистолковали знамения так: Крезу следуетожидатьнападения чужеземного войскана свою страну.Войско это придёт и истребит туземных жителей. Ведь змея, говорили они, — дитя родной земли, конь же — нечто враждебное и чуждое ей. Такой ответ дали тельмессцы послам Креза, вовсе ничего не ведая о Сардах и обучасти самого Креза, бывшего тогда в плену.
А Кир, лишь только узналпосле битвы при Птерииоботступлении Креза и о том, что тот намерен распустить своё вой- ско, то решил как можно скорее идти на Сарды, пока лидийцы не успели снова собрать войска. Этот свой замысел Кир быстро привёл в исполнение. Он совершил вторжение свойском вЛидиюи сам явился вестником кКрезу. Крезоказалсяв весьма затруд- нительном положении, так как ход событий оказался совершенно иным, чем он предполагал. Тем не менее царь повёл своих ли- дийцев в бой. В то время не было в Азии народа, сильнее и отважнее лидийцев. Они сражались верхом на конях1, вооружённые копьями, и были прекрасными наездниками.
Так вот, обавойскасошлись набольшой, лишённой растительности равнине передгородом Сардами. Черезэту равнину протекало много рек, и среди них Гилл2, впадающий в самую большую реку под названием Герм. Герм берёт начало со священ- ной горы Матери Диндимены и впадает в море у города Фокеи. Тут Кир, увидев, что лидийцы стоят в боевом порядке, готовые к бою, в страхе перед их конницей по совету мидянина Гарпага поступил вот так: всех вьючных и нагруженных продовольствием верблюдов, следовавших за войском, Кир велел согнать,разгрузить и посадить наних воинов в одежде всадников. Затем он поста- вил верблюдов впереди войска против конницы Креза, пехоте же приказал следовать за верблюдами, а позади пехотинцев распо- ложил всё остальное войско. После того как все заняли свои места, Кир отдал приказ умерщвлять без пощады всех попадавшихся лидийцев, только самого Креза не убивать, даже если тот будет защищаться при захвате в плен. Таково было приказание Кира, а верблюдов он велел поставить против неприятельской конницыпотому, что кони боятся верблюдов и не выносят их вида и запаха. Этахитростьбыла придуманадля того, чтобысделатьбесполезной именно ту самую конницу, которой лидийский царь рассчиты- вал блеснуть. Битва началась, и лишь только кони почуяли верблюдови увидели их, то повернули назад и надежды Креза рухнули. Но всё же лидийцы и тутне потеряли мужества. Когда они заметили происшедшее, то соскочили с коней и стали сражаться с пер- сами пешими. Наконец после огромных потерь с обеих сторон лидийцы обратились в бегство. Персы оттеснили их в акрополь и начали осаждать Сарды.
Сарды же были взяты персами вот как3. На 14-й день осады Кир отправил всадников к своему войску и объявил, что ще-
дро наградит первого взошедшего на стену города. После неудачного первого приступа, когда все остальные воины уже отступи- лись,некий мард по имени Гиреад сделал попытку подняться на стену в том единственном месте акрополя,которое не охранялось. С этой стороны нельзя было когда-нибудь опасаться штурма, так как здесь скала акрополя круто спускалась вниз и была совер- шенно неприступной. Только в одном этом месте древний царь Сард Мелес не обнёс льва4, которого ему родила наложница (хотя тельмессцы предсказали ему, что Сарды будут неприступны, если льва обнесут вокруг стен). Мелес же приказал обнести льва во- круг остальной стены, где крепостьбыла легко уязвимой для нападения. Это же место он оставил незащищённым, так каконо бы- ло неприступное и обрывистоепо природе. Этачасть городаобращена к Тмолу. Этот-то мард Гиреад увидел накануне, как какой- то лидиец спустился здесь с акрополя за упавшим шлемом и поднял его наверх. Гиреад заметил это место и затем сам поднялся здесь на стену, а за ним и другие персы. После того как большой отряд воинов оказался на стене, Сарды были взяты и весь ниж- ний город разрушен.
Самого Креза постигла вот какая участь: был у него ещё сын, о котором я упоминал уже раньше, весьма одарённый юноша, но немой. Прежде, в счастливую пору своей жизни, Крез сделал все возможное для исцеления ребёнка. Так, пытаясь по- мочь сыну, царь, между прочим, отправил послов в Дельфы вопросить оракул о сыне. Пифиядала ему вот какой ответ:
Многих народов властитель, о мидянин, Крез неразумный! Не пожелай ты услышать вожделенного лепета сына
В доме твоём: лучше б навеки устам его быть неотверстым! В оный ведь день, для тебя роковой, возгласит он впервые!
При взятии акрополя какой-то перс, не узнав Креза, бросился на царя и хотел уже умертвить его. Крез заметил нападающе- го,но тяжкое горе сделалоего равнодушным ксмерти. Когда же глухонемой сын увидел перса, устремившегося на отца, он вдруг
1 Ядром лидийского войска была прекрасная конница.
2 Упоминание реки Гилла позволяет думать, что решительная битва произошла не при Сардах, а к северу от Магнесии.
3 Город Сарды не был обнесен стенами. Персы осаждали только городской кремль (акрополь).
4 Рассказ о льве Мелеса — местный лидийский; к нему добавлен персидский рассказ, героем которого был мард Гиреад. Лев — геральдическое животное Сард
(быть может, древний тотем), изображается на лидийских монетах. Он был атрибутом божества — хранителя Сард.
обрёл от страха и горя дар речи и произнес: «Человек, не убивай Креза!» Это были первые слова, сказанные юношей, и затем уже до конца жизни он мог говорить.
Так-то персы овладели Сардами и самого Креза взяли в плен живым. Царствовал же Крез 14 лет, и 14 дней продолжа- лась осада столицы, и, как предсказал оракул, он разрушил свою великую державу. Пленного Креза персы отвели к Киру. А Кир повелел сложить огромный костер и на него возвести Креза в оковах, а с ним «дважды семь сынов лидийских»1. Быть может, Кир хотел принести их в жертву как победный дар некоему божеству или же исполнить данный обет. Быть может, наконец, так как Киру было известно благочестие Креза, Кир возвёл лидийского царя на костёр, желая узнать, не спасёт ли его отсожжения заживо какое-нибудь божество...
А Крез, стояна костре, всё жев своём ужасном положении вспомнил вдохновенные божеством слова Солонао том, что ни- кого при жизни нельзя считать счастливым. Когда Крезу пришла эта мысль, он глубоко вздохнул, застонал и затем после долгого молчания трижды произнёс имя Солона. Кир услышал это и приказал переводчикам узнать у Креза, кого это он призывает, и те, подойдя, спросили его. Крез некоторое время хранил молчание, но затем, когда его заставили говорить, сказал: «Я отдал бы все мои сокровища, лишь бы все владыки могли побеседовать с тем, кого я призываю». Так как ответКреза был непонятен, то перево- дчики опять стали настаивать, чтобы пленник объяснил свои слова. Наконец, в ответ на настойчивые просьбы Крез рассказал о том, как однажды прибыл в его царство афинянин Солон. Он осмотрел все царские сокровища и презрел их. Крез передал затем Киру, как всё сказанное Солоном сбылось. Солон ведь говорил это не столько о самом Крезе, сколько вообще о человеческой жиз- ни, и именно о людях, которые сами себя почитают счастливыми. Так рассказывал Крез, а костёр между тем загорелся и уже пы- лал. А Кир, услышав от переводчиков рассказ Креза, переменил свое решение. Царь подумал, что и сам он все-таки только чело- век,а хочетдругого человека, который до сих пор не менее его был обласкан счастьем, живым предать огню. К тому же, опасаясь возмездия и рассудив, что всё в человеческой жизни непостоянно, Кир повелел как можно скорее потушить огонь и свести с кост- ра Креза и тех, кто был с ним. Однако попытки потушить костер оказались тщетными.
И вот ... когда Крез заметил раскаяние Кира и увидел напрасные старания всех затушить пламя костра, он громко возз- вал к Аполлону. Крез молил бога: если богу были угодны его [т.е. Креза] жертвоприношения, то пусть он придёт на помощь и спасёт от настоящей беды. Так Крез слёзно молил,призываяАполлона. И вот тотчас средь ясного неба и полного безветрия внеза- пно сгустились тучи и разразилась буря с сильным ливнем, которая и потушила костер. Тогда-то Кир понял, что Крез — человек, любезный богам и благочестивый. Он повелел Крезу сойти с костра и обратился к пленнику с такими словами: «Крез! Кто из лю- дей убедил тебя идти войной на мою землю и стать мне врагом вместо друга?» А Крез отвечал: «Я поступил так, царь, тебе во благо и на горе себе. Виновник же этого эллинский бог, который побудил меня к войне. Ведь нет на свете столь неразумного че- ловека, который предпочитает войну миру. В мирное время сыновья погребают отцов, а на войне отцы — сыновей. Впрочем, та- кова, должно быть, была воля богов».
[Крез попросил Кира:] «Владыка! Ты окажешь мне величайшее благодеяние, позволив послать эллинскому богу, кото- рого я чтил превыше всех других богов, вот эти оковы и спросить его: неужели у него в обычае обманывать своих друзей?» Кир спросил, в чём же Крез упрекает бога, обращаясь к нему [т.е. Киру] с такой просьбой. Тогда Крез снова рассказал все свои замыс- лы о войне с персами и ответ оракула, особенно упомянув о своих дарах богу. Затем поведал, как он по побуждению оракула по- шёл войной на персов. Рассказ свой Крез опять закончил просьбой позволить ему укорить божество. Кир же со смехом отвечал:
«Я исполню, Крез, и эту твою просьбу, и всё, о чём бы ты меня ни попросил». Услышав эти слова, Крез отправил лидийских по- слов в Дельфы с приказанием возложить его оковы на пороге святилища и спросить, не стыдно ли было богу побуждать Креза прорицаниями к войне с персами, чтобы сокрушить державу Кира, отчего и получились такие вот «победные дары», и показать при этом на оковы. Послы должны были вопросить бога обэтом, а также и о том, в обычае ли у эллинских боговпроявлять небла- годарность.
Прибыв в Дельфы, лидийцы выполнили поручение. А Пифия, как передают, дала им вот какой ответ: «Предопределен- ного Роком2 не может избежать даже бог. Крез ведь искупил преступление предка в пятом колене. Этот предок, будучи телохра- нителем Гераклидов, соблазнённый женским коварством, умертвил своего господина и завладел его царским саном, вовсе ему не подобающим. Локсий же хотел, чтобы падение Сард случилось по крайней мере не при жизни самого Креза, а при его потомках. Но бог не мог отвратить Рока. Впрочем, всё, что позволили богини Судьбы, Аполлон сделал и оказал услугу Крезу: бог ведь на три года отложил завоевание Сард; пусть Крез знает, что он попал в плен тремя годами позднее времени, предопределённого Су- дьбой. Во второй раз бог оказал Крезу помощь, когда тот горел на костре. Также и на данное ему предсказание Крез жалуетсяне- справедливо. Ведь Локсий предсказал: если Крез пойдёт войной на персов, то разрушит великое царство. Поэтому, если бы Крез желал принять правильное решение,то должен был отправитьпослов вновь вопросить оракул: какое именно царство разумеет бог
его, Креза, или Кира. Но так как Крез не понял изречения оракула и вторично не вопросил его, то пусть винит самого себя. И смысл последнего изречения Локсия о муле Крез также не понял. Ведь этим мулом и был именно Кир, таккак происходил от двух разных народов — от матери, более знатной, чем отец. Мать его была мидянкой, дочерью мидийского царя Астиага, а отец — перс, подвластный мидянам, будучи ниже её во всех отношениях, взял супругой свою госпожу». Таков был ответ Пифии лидий- цам, а те отнесли его в Сарды и объявили Крезу. Тогда Крез, выслушав изречение оракула, понял, что это его собственная вина, а не вина бога.
1 Сожжение Креза на костре — это скорее самосожжение. Крез приносит себя в жертву богу солнца Аполлону, который затем тушит костёр. Вместе с Крезом возведены на костер «дважды семь» юношей (семь — священное число). На древних вазах сохранилось изображение Креза, сидящего на костре и приносящего жертвы.
2 Судьба (Рок) и кара богов за преступления привлекаются для объяснения широкого круга явлений: падение и гибель городов и царств, смерть политических деятелей, государственные перевороты, битвы, войны и пр.