№4 Геродот історія, I, 95-130
Історія Мідії відома дуже мало, через те що відсутні автохтонні писані пам'ятки. Скупі відомості з ассірійських і перських написів і пам'ятки матеріальної культури не дають змоги відтворити виразну картину минулого мідійців. Тому доводиться якнайширше використовувати дані грецьких істориків (переважно Ге- родота і Ктесія), що зберегли багатий фольклорний матеріал Стародавнього Ірану.
Причини і процес утворення Мідійської держави змальовуються Геродотом доволі спрощено, але згадувані ним царі були, безумовно, історичними особа- ми. З достовірних джерел взято і ряд побутових подробиць, наприклад, придворні звичаї, опис Екбатан і ін. Особливо важливий опис нападу кіммерійців і скіфів на Передню Азію. Ассірійські джерела і Біблія цілком підтверджують відомості, наведені Геродотом.
...Після того як ассірійці панували у верхній Азії протягом 520 років2, перші почали виказувати їм непокірність мідійці, які,б'ючись засвободу з ассірійцями,проявили.. мужність і,скинувши рабство,визволились. А після них і інші народи поступили подібно мідійцям3.
Однак, ледь всі народи материку одержали незалежність, як знову були поневолені. Сталось це так.Був мудрий муж се- ред мідійців, на ім'я Дейок4, син Фраорта. Цей Дейок, прагнучи стати царем, зробив так. В той час як мідійці розселялись по селах, він, будучи в своєму селі і раніше славним, ще більше і ретельніше займався установленням справедливості; і це, звичайно, він ро- бив в той час, коли по всій Мідії було багато беззаконня, знаючи, що справедливому вороже несправедливе. Мідійціз цього само- го села, бачачи його якості, обрали його своїм суддею. А він, звичайно, прагнучи до влади, був чесний і справедливий. За те, що він робив так, співгромадяни багато хвалили його,такщо жителіінших сіл, дізнавшись, що Дейок—єдина людина, якасудить по правді, і натерпівшись раніше від несправедливих рішень, тоді, коли почули про нього, з радістю ходили до Дейока, щоб і самим судитися в нього, і нарешті, не стали доручати свої справи нікому іншому.
Дедалі більше людей приходило до нього, бо чули про його справедливі рішення, і Дейок, знаючи, що все залежить від нього, не захотів більше навіть сидіти там, де він раніше привселюдно судив, і сказав, що він не буде більше судити; бо йому, мо- вляв, невигідно, занедбавши свої справи, розбирати цілий день справи сусідів. Але через те, що, звичайно, грабежу і беззаконняпо селах стало ще більше, ніжбуло раніше, то мідійці зібрались в одне місце і почали радитись між собою, говорячи про те, що дієть- ся. І як мені здається, найбільше говорили друзі Дейока: «Оскільки, звичайно, при існуючих порядках ми не можемо далі так жити в нашій країні, давайте поставимо одного з нас царем; таким чином, і країна матиме добрі закони, і самі ми повернемося до своїх справ і не будемо вигнані звідси людською несправедливістю». Говорячи приблизно так, вони вмовляють один одного підкорити- ся царській владі.
Коли ж вони відразу після цього почали обговорювати, кого вони поставлять царем, всі мужі найбільше висували і ви- хваляли Дейока,поки не погодились, щобвін був у них царем. Він же наказав, щоб вони збудували йому дім, гідний царської вла- ди, і щоб охороняли його доріфори [грец. списоносці]. Мідійці, звичайно, зробили це; вони збудували йому палац і великий і міц-
1 Совр. река Термечай.
2 Ассірійська держава пала в 612 р. до н.е. Таким чином, виникнення ассірійського царства, за Геродотом, слід віднести до часу, незадовго до царювання Тіг- латпаласара I (1116-1090 рр. до н.е.). Геродот користується тут аккадськими джерелами.
3 До числа підкорених Ассірією народностей належали вавілоняни, сірійці, кілікійці, народності Урарту і Єгипет (до 655 р. до н.е.). За царювання ассірійського ішаккума Ашшурбанапала (669-629 рр. до н.е.) і його наступника Ашшур-етель-ілані (629-624 рр. до н.е.) Мідія остаточно звільнилась від ассірійського панування.
4 Дейок — мідійський цар, правив в 727-675 рр. до н.е.; можливо, тотожний племінному вождю маннеїв Дайаукку, переможеному ассірійським ішаккумом Са- ргоном II (722-705 рр. до н.е.). Новела про Дейока вирішує питання про виникнення монархічної влади: розумна людина створює собі славу найсправедливішої;
потім, відійшовши від справ, дає відчути народу контраст між його справедливою владою і анархією, що наступила, і, нарешті, при сприянні своїх агентів одержує владу, до якої вона давно вже прагнула.
ний в тій частині країни, де він сам вказав, і дозволили йому набрати доріфорів з усіх мідійців. А він, як тільки одержав владу, змусив мідійців зробити одне місто і, охороняючи його, менше дбати про інші. Коли ж мідійці послухали його і в цьому, він спо- руджує стіни і великі і міцні, ті самі, які нині названі Агбатанами1, причому одне коло стін було в другому. Збудована ця фортеця так, що одне коло вище від другого тільки на зубці. З одного боку, і пагориста місцевість частково сприяє тому, що це так, з дру- гого ж — ще більше було докладено майстерності, причому всіх кіл — сім; в останньому знаходяться царськічертоги і скарбниці. Найбільша з них стіна величиною рівна приблизно обвідній стіні Афін2. Зубці першого кола — білі, другого — чорні, третього ко- ла — пурпурні, четвертого— темно-сині, а п'ятого — сандаракові3. Так зубці всіх кіл розцвічені кольорами. А два останні кола ма- ють зубці, одне — посріблені, друге — позолочені4.
Отже, Дейок укріпив це для себе і навколо свого палацу, а всьому іншому народові наказав жити кругом фортеці. Коли ж усе було збудовано, Дейок став першим, хто встановив такий порядок, щоб ніхто не входив до царя і щоб все передавалось че- рез вісників, щоб царя ніхто не бачив і щоб сміятись і плювати при ньому всі вважали ганебним. Такою величчю він оточив себе для того, щоб його товариші, які були і виховані разом з ним, і не гіршого походження, і не поступалися перед ним в особистих достоїнствах, бачачи його, не відчували прикрості і не замишляли проти нього, а щоб він здавався їм, коли вони не бачитимуть його, відмінним від них.
Коли ж він це встановив і зміцнив свою владу, він, охороняючи справедливість, показав себе суворим; і люди, пишучи скарги, посилали їх до нього, а він, розбираючи принесене йому, висилав рішення. Це він робив щодо скарг, а інше він влаштував так: коли він довідувався про кого-небудь, хто чинив насильства, то, покликавши цього чоловіка до себе, він судив по заслузі за кожну несправедливість, і шпигуни і підслухувачі були по всій країні, якою він правив.
Дейок зробив тепер мідійський народ5 єдиним і правив ним. У мідійців стільки племен: буси, паретакени, струхати, арізанти, будії і маги6...
Сином ДейокабувФраорт7,який, після того як Дейок, процарювавши 53 роки, помер, прийняв владу, а прийнявши, не
вдовольнився тим, що він правив тільки мідійцівами, але, пішовши походом на персів, напав на них перший і перших зробив під- даними мідійців. А потім, маючи під своєю владою ці два народи, обидва сильні, він завоював Азію, ідучи від одного народу до другого, поки не ополчився на ассірійців і з ассірійців на тих, що мали місто Нін8 і колись панували над усіма; вони тоді не мали союзників, які відпали від них, але в цілому, звичайно, були в доброму становищі; отже, ополчившись на них, Фраорт і сам заги- нув, процарювавши 22 роки, і більша частина його війська загинула разом з ним.
Після смерті Фраорта наслідував йому Кіаксар9, син Фраорта, сина Дейока. Кажуть, що він був ще більш войовничий, ніж його предки, і перший розподілив по загонах тих, що жили в Азії, і також перший встановив, щоб кожний рід війська був
окремо: списоносці, лучники і вершники; а до того все було змішане разом без розбору. Він був той, хто бився з лідійцями, коли день став ніччю10, як вони билися, і той, хто підкорив собі всю Азію вище річки Галіса11. Зібравши всіх підвладних йому, він опо- лчився на Нін, бажаючи помститися за батька і знищити це місто. Але проти нього, коли він у битві переміг ассірійців і обложив Нін,прийшло велике військо скіфів, авівїх цар скіфівМадій, син Прототія12; скіфи вторглисяв Азію, вигнавши кіммерійцівз Єв- ропи13, і, переслідуючи тікаючих, прийшли таким чином в Мідійську землю.
Від озера Меотіди14 до річки Фасіса15 і до колхів16 — 30 днів ходьби для необтяженого пішохода, а з Колхіди недалеко перейти в Мідію, причому один тільки народ посередині між ними — саспейри17, а пройшовши його, попадаєш в Мідію. Проте
скіфи вторглися не по цій дорозі, а, звернувши з неї, пішли по верхній дорозі, що була набагато довша, маючи з правого [тобто з північного] боку Кавказькі гори. Тут мідійці, зіткнувшись з скіфами і зазнавши поразки в битві, втратили владу, а скіфи захопили всю Азію18.
Звідси скіфи пішли на Єгипет. І коли вони опинились в Палестинській Сірії19, Псамметіх, цар Єгипту20, вийшовши їм назустріч, дарами і просьбами умовив їх не йти далі. Повертаючись назад, вони опинились в Аскалоні21, місті, що лежить в Сірії; більшістьскіфів пройшли через місто,незавдавши йому шкоди, проте деякі зних, залишившись, пограбували святилищеАфроді- ти Уранії22... Грабіжників святилища в Аскалоні і всіх їх нащадків богиня покарала, вразивши їх навіки «жіночою» недугою. І не
тільки самі скіфи твердять про таке походження їх хвороби, але і всі відвідувачіСкіфії можуть бачити стражданнятак званих ена- реїв23.
1 Агбатани — мідійська столиця Екбатани (від давньоперс. Хангмабана — «місце зборів»). Суч. місто Хамадан.
2 Периметр обвідної стіни Афін в V ст. дорівнював, за словами Фукідіда (Історія, 11, 13), 174½ стадіям, тобто бл. 31 кілометра.
3 Сандараковий колір — оранжево-червоний (сандарак — сірчистий миш'як).
4 Опис нагадує вавілонський зіккурат. Однак, невідомо, чи був в Екбатанах такий багатоповерховий храм сімох богів (відповідно сімох світил: Шамаш — Со- нце, Сін — Місяць, Нінурта, або Нінгірсу — Марс, Набу — Меркурій, Мардук — Юпітер, Іштар — Венера, Нергал — Сатурн), в якому кожен поверх був присвя- чений одному з цих богів і мав колір, властивий кожному богові.
5 Мідійці, очевидно, в Х—ІХ ст. до н.е. переселилися з Бактрії і Согдіани, зайняли північно-західну частину Ірану і підкорили місцеве, неіндоєвропейське на- селення.
6 Маги — з цього мідійського племені набирались жерці, віщуни і ворожбити. Їх назва, очевидно, згодом стала синонімом чаклунів і від неї утворено слово магія.
7 Фраорт царював в 675-653 рр. до н.е.
8 Нін — остання ассірійська столиця Ніневія; в 612 р. до н.е. була вщент зруйнована військами мідійців і вавілонян.
9 Кіаксар (Хуваштра) — царював в 653-585 рр. до н.е.
10 Мається на увазі сонячне затемнення 28 травня 585 р., передбачене грецьким філософом Фалéсом Мілетським (640-546 рр. до н.е.).
11 Тобто на схід від ріки Галіс (суч. Кизил-Ирмак, впадає в Чорне море).
12 Прототія зіставляють з скіфським вождем Партатуа (674-653 рр. до н.е.), зятем і союзником ассірійського царя Асархаддона (681-669 рр. до н.е.).
13 Кіммерійці жили спочатку по берегах Керченської протоки (Боспору Кіммерійського) і Азовського моря.
14 Озеро Меотіда — Азовське море. Назва пов'язана з назвою племені меотів, що жили на його східному березі. Очевидно скіфи, переслідуючи кіммерійців, ішли вздовж берегів Каспійського моря, а кіммерійці, тікаючи від них, пройшли до Малої Азії вздовж берегів Чорного моря.
15 Фасіс — суч. р. Ріон в західній Грузії (Колхіді).
16 Колхи вважаються одними з предків грузинів.
17 Саспейри — народ, що жив в Закавказзі по сусідству з колхами (на шляху з Колхіди в Мідію).
18 Панування скіфів тривало від 653 по 625 рр. до н.е.
19 Палестинська Сірія — в даному випадку мається на увазі країна філістімлян (в прибережній Палестині), яка одержала назву від філістімлян, що перебували там ще до прибуття іудейських племен.
20 Псамметіх I (664-610 рр. до н.е.) — єгипетський фараон, засновник XXVI (Саїської) династії (664-525 рр. до н.е.).
21 Аскалон — суч. Аскалан.
22 Афродіта Уранія (Небесна Афродіта) — очевидно, Геродот називає так фінікійську богиню родючості Астарту, яку почитали також філістімляни.
23 Енареї (іранськ. «анарья» — немужній) — кастрати, гермафродити — жерці богині Іштар (Астарти). Скіфи під час вторгнення в Сірію познайомились з її культом. Про цю «хворобу» скіфів згадує також Арістотель.
Отже, скіфи панували над Азією 28 років, і все було спустошене ними через їх зарозумілість і зневагу до підкорених. Бо, крім того, що вони вимагали відвсіх данини, яку вони наклали на всіх, вони, об'їжджаючикраїну, ще і грабували все, що в ко- го було. Кіаксар і мідійці, запросивши їх в гості і напоївши, перебили більшість з них, і таким чином мідійці врятували свою дер- жаву і стали панувати над тим же, над чим і раніше панували; крім того, вони взяли Нін1 ... і підкорили собі ассірійців, крім тієї частини,яка називається Вавілонією. Апісляцього Кіаксар, процарювавши 40 років (рахуючи ітіроки, коли панували скіфи), по- мер.
Царська влада після нього перейшла до Астіага, сина Кіаксара. В нього народилася дочка, яку він назвав Мандана. Во- на, якце побачивАстіагуві сні, випустила стільки сечі, щозатопила не лише його місто, а і всюАзію. Він повідомив про це магів, тих, що тлумачать сновидіння, і коли вони розповіли йому докладно, що може статися, він дуже злякався. І пізніше, коли ця Ман- дана вже дійшла шлюбного віку, побоюючись того сновидіння, він не одружив її ні з ким з мідійців, з тих, що були за станом йо- му рівні, але віддавїїзаміж за перса на ім'яКамбіз2, вважаючи, що той походивз доброїродини, був людиною гарноївдачіістояв далеко нижче від якогось мідійця середнього стану.
На перший рік одруження Мандани з Камбізом Астіаг побачив ще один сон: йому здалося ніби з лона цієї його дочки виросла виноградна лоза і ця лоза своїм листям покрила всю Азію. Такий сон він побачив і розповів про нього товмачам снови- дінь і послав у Персію за своєю дочкою, що незабаром мала народити дитину. Коли вона прибула, він тримав її під пильним до- глядом, бо намірювався вбити дитину, яку вона мала народити3. Це тому, що маги-товмачі сновидінь пояснили йому значення сновидіння,сказавши, що народжений його дочкою згодом стане царем замість нього. Саме цього побоювався Астіаг, і щойно на- родився Кір, він запросив до себе Гарпага, свого родича і людину, якій він найбільш довіряв серед усіх мідійців і головного упра- вителя його власності, і сказав йому таке: «Гарпагу, справу, яку я тобі доручаю, не розглядай її,як щось неважливе, не обдури ме- не іне бери до уваги того, як інші на це дивляться, щобтобіпотім не постраждати. Візьми дитину, яку народила Мандана, віднеси її додому і вбий її там, а потім поховай її, як ти вважатимеш за потрібне». — Той відповів: «Царю мій! Ще ніколи до цього дня ти не помічав за мною нічого, що було б тобі не до вподоби, і я і в майбутньому намагатимусь не завинити перед тобою. Але, якщо справді тобі завгодно, щоб так воно сталося, як ти сказав, як на мене, то це, звичайно, мій обов'язок прислужитися тобі якнайкра-
ще».
Такими словами відповівйому Гарпагі,щойно йому передали дитину, одягнену,якодягаютьпокійників,він, плачучи, пішов додому, і коли ввійшов туди, переказав своїй жінці все, що наказав зробити Астіаг. Тоді вона так сказала йому: — «Ну, а тепер, що ти думаєш робити?» — Він відповів: — «Не те, що мені наказав зробити Астіаг, навіть, якщо він зовсім загубить свій розум і остаточно збожеволіє. Тепер, принаймні, я не виконаю його наказу і не стану його знаряддям, щоб учинити таке душогуб- ство. Я маю досить підстав, щоб не вбивати дитину. Насамперед тому, що ця дитина належить і до мого роду, а крім того, тому що Астіагстарий і в нього нема дитини чоловічоїстаті. А якщо післяйого смертіцарська влада перейде до його дочки, вбивцеюїї дитини, яким я міг би стати, на що я тоді можу наразитися, як не на неминучу небезпеку? Але, щоб я буву безпеці,треба цю дити- ну вбити, але треба також, щоб її вбивцею ставхтось інший зАстіагових людей, але не з моїх».
Так він сказав і негайно послав людину до когось з Астіагових пастухів-волопасів, що був йому знайомий і доглядав корів на пасовиськах придатних для Гарпагової мети, які були в горах з беліччю диких звірів. Волопаса цього звали Мітрадат. Він жив з жінкою, яка також була рабинею Астіага і мала на ім'я Спако. Такмідійськоюмовою, а в еллінській мові цьому імені відпо- відає Кіно, бо собаку мідійці називають спака. Передгір'я тих гір, де були пасовища цього волопаса, якого я назвав, розташовано на північ від Агбатанів і в напрямі до Понту Евксіну. Вцій частині Мідія ближче до країни саспейрів, дуже гориста, висока і поро- сла лісами, але інша частина Мідії рівнинна. Отже, коли прийшов волопас, якого Гарпаг запросив прийти якнайшвидше, він ска- зав йому таке: «Астіаг наказує тобі взяти це малятко і віднести його до найвідлюднішого місця в горах і щоб воно там загинуло якнайскоріше. Він наказав також, щоб я сказав тобі, коли ти його не вб'єш і якось залишиш його живим, тебе спіткає найлютіша кара. Доглянути за тим, щобмалятко було туди підкинуто, він доручив мені».
Почувши це,волопас взяв малятко, повернувся тим самим шляхом і прийшов до хатини. І сталося так, що його жінка з дняна день мала народити ітоді, не знаю, чому так зробив бог, вона народила дитину, коли волопас буву місті. Обидва вони були дужезанепокоєні. Він хвилювавсячерез пологи своєїжінки,а його жінка через те, що Гарпагпокликавїїчоловіка, чого перед тим не бувало. А коли той повернувся і прийшов до неї, жінка, яка вже мала сумнів, чи побачить його, перша спитала його, заради чо- го Гарпагйого покликавз таким поспіхом. Він їйвідповів: «Жінко! В місті, куди я пішов, ябачивічув такі речі, що краще було б, якби яїх не бачив іне хотівбув, щоб нічого такого не сталосяв наших господарів, бо всяГарпагова родина здригаєтьсявід плачу, аж я розгубився, коли зайшов до них. І ось ледве я ввійшов, бачу якесь хлоп'ятко, що лежить там, труситься і кричить, а на ньому золоті прикраси і різноманітна білизна. А Гарпаг, ледве мене побачив, наказав мені негайно взяти хлоп'ятко і якнайшвидше піти і покласти його на горі там, де найбільше диких звірів. Астіаг, каже він, дає мені таке доручення і загрожує мені жорстокими кара- ми, якщо я не виконаю того, що він наказав. Отже, я його взяв і оце приніс, гадаючи, що це дитина якогось слуги. Адже, як мені зрозуміти, чиє воно є насправді. Проте я не міг пояснити, що означають оці золоті прикраси і розкішне вбрання, що на ньому бу- ло, і крім того, що мають означати ті зойки, які чули мої вуха в Гарпаговому домі. Та ось раптом, що ти скажеш, на шляху я дові- дуюся про всі подробиці відодного слуги, що випровадив мене за місто і передав мені немовлятко, а саме що це син Мандани, Ас- тіагової дочки і Камбіза, Кірового сина, і що Астіаг наказує мені його умертвити. А тепер ось воно!»
Так сказавволопас і тут-таки розповив дитину і показав їй. А вона, щойно побачила хлоп'ятко, такевисоке на зріст, та- кегарненьке, почала плакати івпала навколішки передсвоїм чоловіком іблагала його, що бтам не сталося, щобвін його невики- дав.Проте, він казавїй,що не може інакшезробити, що незабаром прийдуть наглядачівідГарпага перевірити, що він зробив і що він загине тоді найгіршою смертю, коли не виконає наказу. Проте, переконавшись, що їй не сила вмовити свого чоловіка і що він правий, вона знову сказала йому так: «Оскільки я неспроможна вмовити тебе, щоб ти його не викидав, ось що слід тобі зробити, бо, якти кажеш, треба, щобвони неодмінно побачили, що ти його викинув. Адже і янародила дитину, але вона мертва. Візьми їїі викинь, а сина Астіаговоїдочки ми виховаємо, ніби він є нашим. Так ітебе не викриють іти не завдаш лиха нашим господарям і я буду спокійна, що непогано вигадала,бо ідлямертвої дитини буде царський похорон, ата, що внасзалишиться, врятує своє жит-
1 Тобто Ніневію, в 612 р. до н.е. Завоювання Ассірії царем Мідії Кіаксаром (653-585 рр. до н.е.) підтверджується хронікою Набопаласара. Про царювання Кіак- сара повідомлення Геродота суперечливі: за одним варіантом (173), загибель скіфів відбулась перед війною Кіаксара з Лідією, за іншим (106) — вона безпосеред- ньо передувала завоюванню Ніну (Ніневії).
2 Батько Кіра II — Камбіз I (580-558 рр. до н.е.) був не простолюдином, а одним з перських вождів, залежних від мідійського царя.
3 Новела про народження і виховання Кіра взята Геродотом з легенд царського роду Ахеменідів. В дійсності Кір був васалом Астіага, повстав і повалив його владу. Мотиви легенди про Кіра нагадують легенду про Ромула і Рема і ін.
тя».
Волопас вирішив, що дуже правильно каже його жінка, і, зважаючи тепер на те, що справа змінилася, негайно взявся за
виконання. Дитину, яку він приніс, щобїїпогубити, він передавсвоїй жінці, а свою, що була мертвою, він поклав вкошикразом з іншими речами,іприкрасив їївсіма коштовностями іншоїдитини. Отже, він взявїїі пішов з нею, і залишивїїв найвідлюднішому місці, на горі. Коли наступив третій день після того, як він поклав там дитину, він залишив біля неї для догляду одного пастуха, свого помічника і вирушив до міста. Прийшовши до Гарпага, він доповів йому, що готовий показати труп тієї дитини. Гарпаг по- слав туди найбільш надійних людей з своїх доріфорів, з'ясував з їх допомогою, як стоїть справа, і поховав сина волопаса. Отак відбувся похорон однієї дитини, а іншу, яка згодом одержала ім'я Кіра, взяла до себе волопасова жінка, почала виховувати її і дала їй якесь інше ім'я, не знаю яке, тільки не Кір.
Коли дитина досягла вже десятьох років, сталося так, що вона була викрита. Вона гралася в тому селі, де були також інші діти пастухів, і вона бавилася там з своїми однолітками на вулиці. І діти, граючись, обрали собі на царя того, кого, як я ска- зав, називали волопасовим сином. І він почав наказувати одним будувати будинки, іншим бути його доріфорами, ще одному бути царським оком1, а іншому дав почесну посаду приносити йому відомості. Так він розподілив між ними обов'язки. А одного з ді- тей,що з ним гралися, сина Артембара, знатноїособи серед мідійців, через те, що той не виконав призначеного Кіром, він наказав іншим хлопцям тримати того за руки і за ноги. Хлопці послухалися, а Кір відлупцював його як слід дрючком. Той, як тільки його відпустили, обурений за негідне, як йому здавалось, поводження з ним, побіг до міста і поскаржився свому батькові. Звичайно, він не називав Кіра, бо цього імені тоді ще не існувало, але був лише син Астіагового волопаса. І Артембар, розгніваний, прийшов до Астіага разом з своїм сином і розповів йому про те, чого той зазнав. «Царю мій, — він сказав йому, — ось яку образу вчинив нам твій раб, син волопаса!» — І при цьому показав цареві хлопчикові плечі.
Астіаг,щойно почувпро це і побачивсинці на хлопчикових плечах, бажаючи через повагу до Артембара задовольнити його сина, послав, щоб покликали до нього волопаса разом з його сином. Коли вони прийшли до нього, Астіаг пильно подивився на Кіра і сказав йому:«Що ж це, ти син отакого батька наважився поводитися з сином цієї людини, яка з найперших в моєму пала- ці, в такий негідний спосіб?» А ось що відповів йому на це Кір: «Царюмій!Я мав право так поводитися з ним. Адже діти мого се- ла, а серед них був і оцей, граючись, обрали мене своїм царем, бо вважали мене за найбільш підхожим для цієї посади. Отже, всі інші хлопці виконували мої накази, але цей зовсім мене не слухав і не рахувався зі мною, тому він і заслужив такого покарання. Таким чином, післяцього, якщо я за це маю бути покараний, так ось я тут у твоєму розпорядженні».
Коли це так промовляв хлопчик, в Астіага виникла підозра, що він пізнає його. Здавалося, що і риси його обличчя якось схожіна його власніриси, іця його відповідь, що личить більше вільній людині, а не рабу, і, нарешті, час, коли дитину було кинуто на горі, збігався з теперішнім віком хлопчика. Так спершу він розгубився і деякий час не міг говорити. Згодом він якось опритомнів і, бажаючи віддалити Артембара, щоб докладно допитати волопаса, він сказав Артембарові: «Артембаре! Я всеце вла- штую так, щоб ні ти, ні твій син не мали на що скаржитися». Отже, він відпустив Артембара. Тоді слуги Астіага за його наказом відвели Кіра, а коли волопас залишився сам у його присутності, Астіаг запитав його, звідки він взяв цього хлопця і хто був той, що його йому передав. А волопас сказав йому, що це його власний син і та, що його народила, ще жива і перебуває в його домі. Проте Астіаг сказав йому, щоб той добре розміркував, якщо не хоче, щоб його жорстоко катували і, кажучи так, він подав знак своїм доріфорам, щобвони схопили волопаса. А той, коли його тягли на тортури, наважився нарешті і розкрив, як було насправді. З самого початку він докладно розповів всю правду і закінчив благанням, щобАстіаг його помилував.
Астіаг,коли волопас розкрив йому всюправду, більше не приділяв йому жодної уваги,але розгніваний наГарпага, на- казав своїм доріфорам покликати його. І коли Гарпаг з'явився перед Астіагом, Астіаг спитав його: «Гарпагу! Чи ти не скажеш ме- ні, якій смерті ти піддав дитину, яку я тобі передав, ту, народжену моєю дочкою?» І Гарпаг, оскільки він побачив, що там стояв волопас, не пішов далі шляхом неправди, щоб його не катували на допитах, відповів: «Царю мій, коли я взяв дитину, я почав су- шити свій мозок, міркуючи, як мені виконати твій наказ і щоб мені не бути винуватим перед тобою, і знову-таки не стативбивцею і в очах твоєї дочки і в твоїх очах. Тому ось що я зробив: я покликав цього волопаса і передав йому дитину, сказавши йому, що це ти наказав йому вбити її. І, бачиш, сказавшитак, яне збрехав, боти дав мені такий наказ. Отже, я передав йому її з такоюумовою: я наказав йому піти і покинути її десь на пустельній горі, і потім залишатися там поблизу і доглядати, як вона помре, і я загрожу- вав йому всіляко, якщо він не виконає цього з усією точністю. А коли він виконав все, що я йому наказав, і дитина померла, я по- слав туди найбільш відданих мені євнухів і переконався в цьому завдяки їм, і я поховав її. Так воно сталося, царю мій, і такою смертю померла дитина».
Гарпаг все це правильно виклав, проте Астіаг, приховуючи гнів, який він мав на нього за те, що сталося, спершу сам розповів Гарпагу, як він почув про цю справу від волопаса, а згодом, коли він все це переказав, в кінці додав, що хлопець живий і добре вийшло так, як воно сталося: «Оскільки, — він продовжував, — мене страшенно мучило те, що я зробив з цією дитиною, і було не менш тяжким, що я став ненависним моїй дочці. Отже, повір мені, що так як доля все це обернула, воно добре закінчило- ся,а тепер пришли мені твого сина, щобвін потоваришував з цим новознайденим хлопцем, а потім (бо я маю намір принести жер- тву на подяку за врятуванняцього хлопцятим богам, яким це личить), зроби мені честь прийти, щоб ми разом побенкетували.
Коли це почув Гарпаг, він впавдо нігсвого владаряі, повертаючись додому, вирішив, що це велике щастя, бо його по- милка обернулася на добре і що це йому дуже пощастило бути запрошеним на бенкет. Ледве він повернувся додому, він з усією поквапливістю відіслав свого єдиного сина віком приблизно тринадцятьох років і наказав йому піти до Астіага і робити все, що Астіаг йому скаже. А сам він, не тямлячи себе з радощів, розповів своїй жінці, що з ним сталося. Астіаг, скоро до нього прийшов Гарпагів син, зарізав його, пошматував, частину м'яса посмажив, частину зварив, і підготував все як слід для споживання. І коли наблизився час бенкетування і прибули всі запрошені гості, а також і Гарпаг, перед ними і перед Астіагом було поставлено столи з багатим частуванням з баранини, а Гарпагові подано м'ясо його сина, де були всі частини його тіла, крім голови, кінцівок ніг і рук2. А кінцівки було покладено в кошик і добре прикрито. І щойно стало видно, що Гарпаг наситився, Астіаг запитав його, чи здалося Гарпаговісмачним цем'ясо. І коли Астіагвідповів, що воно здалосяйому дуже смачним, призначені для цього слуги при- несли йому кошик, де були голова, руки і ноги його сина, поставили його біля Гарпага і запропонували йому відкрити кошик і взяти з нього, що він схоче. Гарпагпослухався, відкрив кошик і побачивте, що залишилосявід його сина.Втім незважаючи на те, що він побачив, він зовсім не розхвилювався, але якось стримався. А Астіаг спитав його тоді, чи він зрозумів тепер, якої дичини
1 «Царське око» — тобто таємний агент царя. Звичайна на Стародавньому Сході назва таємної поліції «царські очі і вуха».
2 Можна сумніватися, чи справді Астіаг так помстився Гарпагові. В розд. 73 також ідеться про споживання людського м'яса: помста скіфів на Кіаксарові. В да- вньогрецьких міфах імовірно йшлося про пережитки первісного людожерства: міф про Тантала (випробування богів) і про Атрея, який вбив синів свого брата Фіє- ста і нагодував його їх м'ясом. Можливо, в розповіді про помсту Астіага повторено ці міфологічні мотиви.
м'ясо він з'їв. І той відповів, що він це розуміє, але йому все приємне, що робить його цар. Так він йому відповів і забрав все, що там з тіла залишилося і пішов додому...
Так Астіаг покарав Гарпага, а сам почав міркувати, що йому робити з Кіром. Він покликав до себе магів, які розтлума- чили йому сновидіння в той спосіб, що япро нього згадав. Коли вони прийшли, Астіаг знову запитав їх, яквони йому розтлумачи- ли сон. Вони дали йому таку саму відповідь, як і перед тим, кажучи, що коли дитина вижила і не померла, то долею призначено, щоб вона стала царем. На це він відповів їм такими словами: «Цей хлопець існує, він живий, а коли він перебував на селі, то сіль- ські хлопці обрали його на царя. І він поводився, як справжній цар: призначав собі і доріфорів, і вартових, і вісників, все він упо- рядкував. А тепер, як ви гадаєте, що все це має означати?» На це маги сказали: «Якщо дитина жива і стала царем, хоч ніхто і не мав такого наміру, тоді тобі нема чого непокоїтися, все буде гаразд, бо вдруге вона вже не царюватиме. Іноді буває так, що і ора- кули, це ми знаємо, пророкують про незначні події і щодо сновидінь, дуже часто вони мають не варті уваги наслідки». Астіаг від- повів їм: «І сам я, магове, остаточно згоден з вашою думкою, бо якщо хлопець вже одного разу мав титул царя і таким чином сон здійснився,то менівже не требапобоюватися, що він менізавдастьшкоди. Проте саме тепер добрерозміркуйте ідайте мені пора- ду, що мені треба зробити для забезпеченнявлади моєї родини і щобвам було добре». На це йому сказали маги:«О царю, і для са- мих нас дуже корисно, щоб збереглася твоя царська влада, бо інакше, якщо влада перейде до цього хлопця, а він перс, ми, будучи мідійцями,станемо чужинцями і підданцями персіві вони не рахуватимуться з нами. А якщо ти і надалібудеш царем, оскільки ти наш земляк, і ми будемо причетні до влади і матимемо від тебе всяку шанобу. Отже ми за всяку ціну маємо дбати і за тебе, і за твою царську владу. А тепер, коли б ми вбачали якусь небезпеку, ми неодмінно сказали б тобі про це. Тому тепер, коли твій сон правильно розтлумачено і він виявився незначним, і ми спокійні, і тобі радимо бути таким. Що ж до цього хлопця, то відішли його подалі, щоб ти його не бачив, до Персії, до його батьків».
Астіаг дуже зрадів, почувши ці слова, і, покликавши Кіра, сказав йому: «Дитино моя! Я поставився до тебе дуже пога- но через той облудний сон, бачений мною, але твоящаслива доля захотіла, щобти залишивсяживий. Тепер-таки виряджайся з бо- гом в путь до Персії, а я пошлю за тобою людей, щоб вони тебе супроводили. І скоро ти туди прибудеш, ти знайдеш там своїх ба- тька і матір, але не таких, яктой волопас Мітрадат ійого жінка».
Так сказав Астіаг і відіслав від себе Кіра. Коли той повернувся до Камбізового дому, його прийняли батьки, а коли до- відалися, що він їхній син, то радощам не було кінця, адже вони знали, ніби він помер, щойно народившись. Вони почали його розпитувати, якже він врятувався. Кір їм розповів про це і сказав, що і сам був в цілковитій омані до тих пір, доки подорожуючи, довідався,яквоно було насправді.Отже, передтим він вважав,що є сином якогосьАстіагового волопаса, але, вирушившив доро- гу, довідався від своїх супутників про істину. До цього додав, що його виховала волопасова жінка і, розповідаючи, вихваляв її. Ім'я Кіно не сходило з його вуст. Батьки засвоїли це ім'я, а перси повірили, що ця дитина врятувалася через втручання божества. Вони поширили чутку, ніби тоді, коли Кіра було покинуто, його вигодувала одна сука1. Від цього і поширився такий переказ2.
Коли Кір став дорослим чоловіком,він перевершував однолітків своєюмужністю і був найулюбленішим серед народу. Тоді Гарпаг почав надсилати йому дари і прагнув досягти його прихильності, бо хотів помститися Астіагові. Він розумів, що як приватна особа не зможе зробити цього, проте бачачи,що Кір виріс і прославився, постарався зробити його своїм спільником, зва- жаючи на те, що обидва вони постраждали від Астіага. Ще перед тим йому пощастило досягти такого: оскільки Астіаг поводився з мідійцями суворо, Гарпаг потай почав спілкуватися з найзнатнішими мідійцями і умовляти їх, що їм треба обрати на владаря Кі- ра іпозбавити влади Астіага. Це йому пощастило, івсе вже було підготовлено, коли Гарпагзахотівпереказати про свої наміри Кі- рові, який все ще перебував у Персії, і в Гарпага не було жодного способу зробити це, бо всі шляхи охоронялися, і тоді він вдався до таких хитрощів: роздобув зайця, розпоров йому черево, не висмикнувши жодної волосинки з його шкури, але залишив його, яким той бувживим, а потім поклав йому в черево листа, в якому, написав те, що замислив. Зашивши зайцеві черево, він давтене- та одному з найбільш надійних своїх слуг, ніби той бувмисливцем, і пославйого до персів, давши йому усний наказ передати зай- ця Кірові і сказати йому, щоб він власноручно розпоров зайця і щоб при цьому не було нікого стороннього.
Таквсе воно і було зроблено, і Кір взявзайця і розпоровйого черево, знайшовтам лист і прочитав його. А влисті було ось що:«Сине Камбіза, напевне тебе охороняють боги, бо інакше тобі так не щастило б, отже, помстися наАстіагові, твоєму вбив- ці, бо якби залежало від його волі, ти був би мертвий, але ти живеш, дякуючи втручанню богів, а також і моєму. Все це, я гадаю, ти вже давнознаєш і про себе самого, як вонобуло, і про те, щомені вчинив Астіаг за те,що я тебе не умертвив,а передав волопа- сові. Отже, ти, якщо мене послухаєш, можеш стати царем всієї цієї країни, якою володіє Астіаг. Тому постарайся тепер підняти персів на повстання, збери військо і вирушай проти мідійців. І чи мене призначить стратегом [тобто полководцем] Астіаг, чи ко- гось іншого із знатних мідійців виступити проти тебе, все одно, це буде те, що ти хочеш. Бо вони будуть першими, яківтечуть від нього і перейдуть на твій бік і намагатимуться скинути Астіага. Отже, май на увазі, що тут вже все підготовлено, роби, що я тобі кажу і роби це якнайшвидше».
Коли Кір одержав таке повідомлення, почав міркувати, як він зможе підняти персів на повстання і, обмірковуючи це, вирішив, що найкращий спосіббуде той, про який я розповім, іце саме ізробив. Він написавлиста, вякому виклав все, що замис- лив, потім покликав персів на збори і, розкривши листа, прочитав, що там було написано, ніби Астіаг призначив його стратегом персів. «А тепер, —додав він, — шановні перси, яоголошуювам, щоб ви з'явилися до мене і хай кожний з вас має при собі серп». Таке зробив він їм оголошення. Всі перси поділяються на багато племен, і деякі з них зібрав Кір, і підняв їх на повстання проти мі- дійців. Від цих залежать всі інші перси, і ось які вони були: пасаргади, марафії і маспії. З цих найзнатніше плем'я пасаргадів. До них середінших родів належав ірід Ахеменідів,з якого походятьцарі Персіди3. Іншіплемена персівтакі: панфіалеї,дерусіеї, гер- манії. Всі вони землероби, а ще інші — кочівники, тобто даї, марди,дропіки і сагартії4.
Коли всі вони прибули з серпами, тоді Кір (був там один край Персії, весь зарослий колючими рослинами, розміром від 18 до 20 стадіїв в усіх напрямах) і наказав їм очистити цей край від колючок за один день. Коли перси це закінчили, як Кір їм наказав, він вдруге звелів їм прибути завтра, помившись в лазні. Тим часом він зібрав всі стада кіз, овець і биків свого батька, за-
1 Треба мати на увазі, що собака був священною твариною верховного бога Ахýра Мáзди.
2 Геродот, не довіряючи переказу про суку, посилається на ім'я жінки волопаса Спако, якому відповідає грецьке Кіно (від назви собаки гр. kyon, род. відм. kynos). Отже, він хотів знайти раціональне пояснення міфологічного переказу. Щось подібне зробив пізніше римський історик Тіт Лівій (59 р. до н.е. - 17 р. н.е.) з легендою про родоначальників римського народу Ромула і Рема.
3 Твердження, нібито від Ахеменідів походять «царі Персіди», базується на схожості імен аргоського героя Персея, сина Зевса і Данаї, і племінної назви «пер-
си» (парсуа). Ця схожість дала привід для створення міфічної генеалогії перських царів. Культурна і мовна близькість названих Геродотом іранських племен до- зволила дати всім спільну назву «перси» і назвати Кіра «царем всіх персів».
4 Деякі зі згаданих народностей, наприклад даї, тільки пізніше були підкорені Кіром II. За Беросом, Кір загинув (530 р. до н.е.) в битві з даями, які кочували на р. Оксусі (суч. Амудар'я).
різав їх і приготував, щоб почастувати перське військо, додавши до цього вина і все найкраще із страв, що ще існує. Коли на дру- гий день прийшли перси, він запросивїх сісти на луціівлаштувавдля них бенкет. Щойно вони закінчили бенкетувати, Кір їх спи- тав, що вони воліють краще:те, що в них було вчора, чи те,що в них є сьогодні. Вони відповіли на це,що різниця між цими двома можливостями надто велика, бо вчора все для них було поганим, а сьогодні все є чудовим. Одержавши таку відповідь, Кір почав пояснювати їм, якстоїть справа й сказав: «Шановніперси! Ось яке вашестановище:якщо хочете мене послухатись,у вас буде все цеі ще десять тисяч різних приємних длявас речей, івас ніхто не буде примушувати виконувати якусь рабську роботу. Проте, як- що ви не схочете, то ви будете змушені виконувати без кінця роботи, подібні до вчорашньої. Тому йдіть за мною і завоюйте собі свободу. Я сам вірю, що я народивсядлятого, щоб з допомогоюбогіввиконати цю справу. Явважаю, що ви людине гіршівідмі- дійців у всіх інших відношеннях, і зокрема, щодо військової справи. Отже, якщо так тепер насправді стоять справи, виступайте якнайшвидше проти Астіага.
Перси,яківже давно потерпали відпануваннянад ними мідійців, тепер, коли в них бувсвій проводар, з радістювисту- пили на війну за свободу. Астіаг з свого боку, довідавшись про те, що Кір послав до нього вісника, запросив його до себе. Проте Кір наказав вісникові повернутися і сказати, що він прийде до Астіага швидше, ніж той хотів би. Скоро Астіаг, почувши таку від- повідь, озброїв всіх мідійців і призначив їхнім стратегом Гарпага, наче бог позбавив його розуму і він забув про те, що зробив йо- му. Коли вирядилися в похід мідійці і зав'язалася битва з персами, одні, яких було небагато і які ще не знали про змову, почали битися, але інші перейшли на бік персів, і більшість з них удали з себе боягузів і повтікали.
Мідійське військо ганебно розбіглося. Астіаг ледве довідався про це, сказав, погрожуючи Кіру: «Ну, і незважаючи на все це, дляКіра, принаймні, воно не обернеться на добре». Сказавши це, він схопив і посадив на кіл всіх магів-тлумачів сновидінь, які вмовили його залишити на волі Кіра, а потім озброїв мідійців, що залишилися в місті, молодих і старих. З ними він виступив, почав битву проти персів, зазнав поразки, сам Астіаг потрапив в полон і втратив мідійців, з якими пішов в битву1.
Коли Астіага було взято вполон, прийшовдо нього Гарпаг, став передним, зрадіві почавзнущатисяз нього. Він звер- нувся до нього з промовами, що ранили Астіагове серце і, між іншим спитав, згадуючи про те частування, коли Астіаг підніс йому синове м'ясо, як той себе почуває тепер у рабстві після царювання. Той обернувся до нього, подивився і спитав, чи успіх Кіра він вважає своєю справою. Гарпаг відповів йому, оскільки він написав Кірові, то своїм успіхом той зобов'язаний йому. Тоді Астіаг своєю відповіддю хотів йому довести, що той найтупіша і найнесправедливіша людина на світі. Найтупіша, бо в нього була мож- ливістьсамому стати царем, якщо справді теперішнє становище є наслідком його діяльності, а він передав владу іншому, а найне- справедливіша, бо через те пригощання він поневолив мідійців, але вже, якщо, справді, не могло бути інакше, тоді варто було б передати царську владу комусь іншому замість нього, Астіага, то справедливіше було б передати цю високу посаду, якомусь мі- дійцю, а не персові. Отже, тепер мідійці, що були зовсім не повідомлені під час бенкету, замість господарів стали поневоленими, а перси, що перед тим були поневоленими мідійцями, тепер стали господарями.
Астіаг був царем 35 років і так позбувся влади, а мідійці підкорилися персам через його жорстокість. Вони володіли Азієюпо той бік ріки Галіса впродовж 128 років, якщо відняти той час, коли в ній владарювали скіфи2. Проте, пізніше, з бігом ча- су вони пошкодували, що такз ними сталося іповстали проти персів зачасівДарія, але наслідком їхнього повстаннябула поразка в битві івони знову були поневолені3. ЗацарюванняАстіага, перси під проводом Кіраповстали проти мідійців івідтодістали вла- дарями Азії. Що ж до Астіага, то Кір зовсім його не непокоїв, але тримав йогопри собі, поки той не помер...