№4 Закони хаммурапі

Чорний стовп з базальту з текстом «Законів» був знайдений в 1901-1902 рр. французькими археологами в Сузах — столиці Еламу. Текст частково ушко- джений: частина лицьової сторони стовпа була вискоблена. Очевидно, еламітяни захопили стовп з «Законами» під час одного з своїх походів в Месопотамію і ви- везли в свою столицю, а еламський цар-переможець наказав стерти частину тексту, щоб начертати на місці, що звільнилося, переможний напис. У верхній частині лицьової сторони зображений сам Хаммурапі, що молиться «судді богів», покровителю справедливості і сонячному богу Шамашу, який вручає йому закони. Вся решта стовпа була по обидва боки заповнена клинописним текстом, що складається з трьох частин: вступу, власне законів і епілогу. Нерозривно записаний текст законів умовно поділяється дослідниками на 282 першопочаткові статті, з яких 35 були стерті, а 247 збереглися. Відсутні статті частково відновлюються за фраг-

¹ Варасса — царь города Дер (нач. XVIII в. до н. э.).

² Дім батька — рід або велика сім'я.

³ Поле — службовий наділ, що був винагородою за роботу на даній посаді.

⁴ Хазанну — градоначальник.

⁵ Тобто до складу полів, зв'язаних з певною діяльністю.

⁶ Амореї (Західні) — найманці з числа кочівників.

ментами копій «Законів», записаних на глиняних табличках, що були знайдені в тих же Сузах і інших місцях, особливо в знаменитій Ніневійській бібліотеці ассі- рійського ішаккума Ашшурбанапала (669-627 рр. до н.е.).

Для роботи з «Законами» необхідно скласти собі попереднє уявлення про епоху Хаммурапі — Старовавілонський період (1894-1595 рр. до н.е.).

В XXI ст. до н.е. на централізоване «царство Шумеру і Аккаду III династії Ура» обрушилися кочівники-амореї, що жили раніше в Сірійському степу. Вна- слідок бурхливих політичних подій змінилися і політичні системи і суспільно-економічний лад Стародавньої Месопотамії, а сама вона до кін. XIX ст. до н.е. ви- явилась розділеною між декількома великими царствами з аморейськими (в Ешнунні — аккадською) династіями на чолі. Це були: держава Шамші-Áдада I¹ в Вер- хній Месопотамії, Вавілонське царство², царство Ешнунни на Діялі і царство Ларси на півдні Нижньої Месопотамії, від яких залежав ряд дрібніших політичних утворень. Після розпаду в 1782 р. до н.е. держави Шамші-Адада I на середньоєвфратське царство Марі і середньотігрську державу Субарту³, гегемонію над всією Месопотамією на кілька років захоплюють еламітяни (бл. 1770 р. до н.е.). Цією обставиною скористався Хаммурапі, цар Вавілона в 1792-1750 рр. до н.е.⁴ — видат- ний державний діяч і військовий організатор, що глибоко і щиро увірував в свою провіденціальну місію — об'єднати Месопотамію. В 1764 р. до н.е. він, в союзі з Марі, підняв заколот проти еламської гегемонії і почав війну з усіма іншими державами Месопотамії, їх спільним покровителем — Еламом і васалами останнього в горах Загросу. При цьому він відкрито проголосив відновлення «держави Шумеру і Аккаду», колись знищеної кочівниками. Бл. 1755 р. до н.е. війна завершилася повним тріумфом Хаммурапі, який об'єднав всю Месопотамію (де він по ходу справи підкорив, а потім і знищив союзне Марі) і навіть західний Елам з столицею Сузами⁵.

«Закони» були в остаточній редакції видані тільки після цієї перемоги, як свого роду підсумок всієї державної діяльності Хаммурапі. Цей цар ставив собі в заслугу передусім запровадження справедливого порядку в створеній ним імперії⁶, а саму свою перемогу (справді небувалу) розглядав як явну божественну санк- цію на влаштування такого порядку⁷.

«Закони» являють собою найважливіше джерело з юриспруденції Стародавнього Сходу. Завдяки тому, що вони довгий час були основою вавілонського права⁸, історики одержали унікальну можливість відновити багато рис соціально-економічного ладу Месопотамії II тис. до н.е. При цьому слід враховувати, що Хаммурапі, суттєво посиливши роль держави в суспільному і господарському житті країни⁹ (згодом частково втрачену), не змінив основ цього життя, як вони склалися на початку тисячоліття і зберігалися аж до його кінця, а частково і пізніше.

Мова «Законів» — класичний вавілонський діалект аккадської. Вступ і епілог складені в ритмічній формі. Для зручності читача більшість додавань, з упе- вненістю відновлюваних за змістом, прямо включені в текст.

Закони Хаммурапі не являють собою вичерпного зводу юридичних норм; наприклад, в них відсутні статті, що стосуються найпростіших злочинів — зви- чайної крадіжки, вбивства, чаклунства, хоча присутні норми, пов'язані з обвинуваченнями в цих злочинах. Очевидно, норми, що стосуються таких злочинів, вва- жалися загальновідомими. Те ж саме відноситься і до багатьох найважливіших областей життя як приватних осіб, так і державного організму. В Закони Хаммурапі включені тільки статті, що стосуються випадків, норми з яких були вперше встановлені або відредаговані Хаммурапі (в т.ч. вибрані ним з числа суперечних одна одній місцевих норм його величезного царства). Таким чином, Закони Хаммурапі являють собою не кодекс в точному значенні слова, а збірник юридичних новел (доповнений, можливо, нормами звичаєвого права, які цар визнав за необхідне, не змінюючи, підкреслити і виділити, вставивши в свій збірник). Реально значна частина цих норм не розраховувалася на обов'язкове виконання в усіх випадках (полюбовні угоди приватних осіб, безсумнівно, могли їх обходити), а призначалася для вирішення конфліктних ситуацій.

Норми Законів Хаммурапі групуються за предметом регулювання на дев'ять груп. Всередині таких груп норми розташовані за асоціацією (причому вважа- ється, що стаття, що завершує один розділ, повинна мати щось спільне з початком наступного; наприклад, на стику розділів з сімейного права і тілесних ушко- джень стоїть §195, що розглядає фізичний збиток батькові з боку сина). Статті, які, з сучасної точки зору, відносяться до цивільного права, ідуть впереміж з стат- тями права карного, тому що і в перших і в других йдеться про одну і ту ж саму сферу життя.

Для Законів Хаммурапі великою мірою характерна казуальність (стаття виростає з конкретної справи, а подібні справи можуть ігноруватись; загальні принципи не формулюються). Слід згадати і про принципи каральної і процесуальної системи Законів Хаммурапі. За злочин проти власності звичайне покарання

— страта, за збиток життю і здоров'ю або спробу заподіяти такий покарання визначається, як правило, таліоном — принципом рівного воздаяння. Характерно, що застосування таліона Хаммурапі істотно розширив в порівнянні з попередніми часами, а практику грошових відшкодувань, навпаки, різко скоротив — безсумнів- но, керуючись своїми уявленнями про справедливість, частково успадкованими від кочових предків, а частково продиктованими бажанням не давати багатим пе- реваги перед бідними.

Хаммурапі досить майстерно дозує покарання, постійно прагнучи дотримуватись «справедливості», співвідносячись з порівнянною тяжкістю злочинів. Збиток, заподіяний однією особою іншій, навіть з необережності, карається систематично і часом дуже суворо (§§53-59, 240, 251-252). Ні катувань, ні тюремного ув'язнення, наскільки відомо, в Месопотамії не було (хоча страта могла бути досить болісною). Справа в тому, що тюремне ув'язнення майже невіддільне від ідеї

«виправлення стражданням», а її Месопотамія не знає. Метою кари було лише відшкодування збитків потерпілим і приклад для іншим.

Як докази приймалися тільки свідчення, бажано документовані. В тих випадках, коли такі докази були в принципі неможливі (наприклад, при обвинува- ченні в злому чаклунстві), застосовувався «божий суд» (іспит водою або клятва ім'ям бога). Презумпцію невинності проводили досить послідовно.

Закони Хаммурапі змальовують диференційоване в класовому і становому відношенні суспільство. Вони виходять з поділу всього населення, охопленого їх нормами, на три стани: авілумів, мушкенумів і вардумів.

Авìлуми. Аккадський термін авìлум перекладається словом «людина» (за необхідності — з уточненням «повноправна людина»). Цей термін має як загаль- не (всяка людина), так і спеціальне, станове значення. Перше і вище з них охоплює членів алу (аккад. дослівно «поселень», тобто общин). Алу були самоврядними, а члени їх мали право на ділянки общинної землі (якими в часи Хаммурапі давно розпоряджались як власники; общинний характер землеволодіння виражався не в тому, що община контролювала розподіл і передачу цих ділянок, а в тому, що володіння ними було нерозривно зв'язане з членством у відповідній общині). Царі не втручались у внутрішнє життя алу і в землевласницькі відносини общинників (Хаммурапі навіть стежив, щоб його чиновники не замірялись на одержавлення наді- лів авілумів), однак збирали з алу різні податки. Створюючи свою державу, Хаммурапі обмежився призначенням голів общинного самоврядування царською вла- дою і регулюванням прав спадкування і приватних угод авілумів. Реальне розшарування в общинах зайшло досить далеко: Закони Хаммурапі оповідають про оре- нду, наймання, лихварство між авілумами. З документів видно, що розмір земельного володіння одного авілума коливався від 1 до 60-80 га. Кожний авілум очолю- вав патріархальну сім'ю, над членами якої (дітьми і дружиною) мав досить значну владу (зокрема, він міг віддати їх в заставу або в сплату боргу, визначав долю дочки і шлюби дітей). Тільки він був повноправним власником сімейного майна за життя, хоч не міг цілком довільно його заповідати. Дружина в цілому вважала-

¹ Держава Шамши-Адада I — в литературе её часто (и ошибочно) именуют «Древнеассирийской»; на самом деле «Древнеаасирийское царство» (а точнее —

город-государство Ашшýр) входило в состав аморейского государства Шамши-Адада I (1815-1781 гг. до н.э.).

² Вавилонское царство существовало как таковое с 1894 по 479 гг. до н.э. (последние 60 лет — чисто номинально, в составе державы Ахеменидов).

³ Государство Субарту включало Ашшýр. Впоследствии ассирийцы считали Шамши-Адада I и его сына — царя Субарту Ишме-Дагана (1781-1742 гг. до н.э.) именно ассирийскими государями.

⁴ Хаммурапи был шестым царем Первой, или Аморейской династии Вавилона (1894-1595 гг. до н.э.), происходившей от племенных вождей аморейского пле-

мени Õхрурум.

⁵ Ход этой войны Хаммурапи, за десятилетие решившей задачу, недоступную ни одному из месопотамских царей предшествующих двухсот лет, был таков: 1764 г. до н.э. — разгром вавилонянами объединенной армии Элама и его союзников — Субарту, Эшнунны, Мальгиума (мелкое царство в низовьях Диялы), Нава- ра (другое небольшое царство на средней Дияле) и горцев Загроса. Элам после этого выбыл из числа участников военной борьбы, а Сузы оказались в конце концов захвачены Хаммурапи; 1763 г. до н.э. — захват царства Ларсы; 1762 г. до н.э. — разгром войска Субарту, Эшнунны и горцев Загроса при Манкисуме в низовьях Диялы; 1761 г. до н.э. — покорение Мальгиума, Мари и ряда областей Субарту; 1759 г. до н.э. — срытие стен (аннексия) Мари и Мальгиума; 1757 г. до н.э. — по- беда над войском Субарту, союзных ему северомесопотамских амореев и, опять-таки, горцев Загроса; 1756 г. до н.э. — захват Эшнунны; 1755 г. до н.э. — оконча- тельный разгром Субарту. Именно после успехов Хаммурапи Вавилон навсегда стал главным центром государственности Нижней Месопотамии, а сама она на тысячелетия получила название «Вавилонии».

⁶ Из сохранившейся переписки Хаммурапи видно, что он в самом деле ощущал ответственность перед населением своей державы и неустанно пёкся о спра- ведливом (конечно, в понимании его времени и его собственном понимании) ведении её дел, воздерживаясь от произвольных действий.

⁷ Согласно концепции, общепринятой в Вавилоне первой пол. — сер. II тыс. до н.э. и связанной, возможно, с представлениями амореев, боги пекутся о чело-

веческой справедливости, награждают правого и карают злодея. Таким образом, общемесопотамский триумф царя, который мог быть дозволен ему только богами, в глазах самого Хаммурапи и его современников убедительно доказывал правоту победителя и наилучшее понимание им справедливости.

⁸ Даже полторы тысячи лет спустя после обнародования «Законов» их текст всё ещё копировали.

⁹ Так, он назначал глав общинного самоуправления, огосударствил крупную оптовую торговлю, ограничил ростовщичество и долговое рабство, регулировал цены и тарифы, вводил чрезвычайные запреты на куплю-продажу земли и, видимо, существенно расширил государственный сектор в сельском хозяйстве. Как и другие цари Месопотамии (в том числе его преемники), он периодически кассировал все долги и недоимки особыми указами «справедливости». Целью всех этих мер было ограничение частной эксплуатации и частного закабаления и недопущение массового разорения рядовых жителей страны, что полностью согласуется с лозунгом, сформулированным самим Хаммурапи: «Чтобы сильный не угнетал слабого».

ся власністю чоловіка, однак її достоїнство і становище якоюсь мірою гарантуються в Законах Хаммурапі незалежно. І дружина, і чоловік мали право на розлучен- ня, однак для чоловіка воно було набагато ширшим, а дружина, в принципі, повинна була зберігати вірність навіть покійному чоловікові (§177).

Жінка (що трактувалась головним чином як чиясь супруга, вдова або дочка) взагалі була суб'єктом права в дуже малій мірі, крім незалежних жінок-жриць, прирівняних до авілумів, яких і окреслювали в жіночому роді авілтум (як в §110), але виключених зате з нормального сімейного життя.

Мушкéнуми. Другий стан, «мушкенуми» (дослівно означає, очевидно, «ті, що схилилися [під захист]», що і етимологічно, і за реальним значенням близь- ке римському «клієнт») охоплює людей, що, не будучи членами якої-небудь общини і не маючи своєї земельної власності, брали в держання ділянку царської зем- лі або переходили на інше державне забезпечення, потрапивши тим самим в особистісно-адміністративну залежність від царя і прийнявши на себе обов'язок вико- нувати якусь повинність для держави.

В Давньовавілонський період в таких людях не було нестачі: хтось був змушений відмовитися від земельної ділянки в общині і кинути її через розорення і борги, хтось — через особисті проблеми, хтось — мріючи про просування на царській службі; нарешті, чиїсь общини були самі розорені і розгромлені в ході воєн і не могли забезпечити своїм членам нормального існування або взагалі гинули, так що кількість бродячого населення, що прагнуло осісти на державній землі, по- стійно поповнювалась. Ряди мушкенумів ширилися також за рахунок вихідців з кочових племен, що з подібних причин покидали свої клани.

Коротко і яскраво становище мушкенумів в цілому змальовують дві фрази з месопотамських документів, між якими часовий проміжок в тисячоліття: «Як батькові моєму відомо, я став мушкенумом! Нехай батько мій поверне мене під владу общини!» і «...цар, пан мій, знає, що я мушкенум, несу царську службу і не покидаю палацу. Нехай мені повернуть моє поле, щоб мені не вмерти з голоду».

Отже, мушкенум — це людина, що втратила зв'язок з общиною (або ніколи її не мала) і прийняла державне забезпечення під умовою служби (повинності, аккадською мовою ільк). В цю категорію однаково входили сановники (ті з мушкенумів, хто дослужився до вищих чинів) і посаджені на царську землю напівкрі- посні землероби — і перші, і другі не мали іншого забезпечення, крім державного, виданого їм за умови служби (незалежно від розмірів цього забезпечення). Зро- зуміло, член общини, що поступав на царську службу і приймав від царя її забезпечення, не переставав від цього бути авілумом (адже він зберігав членство в об- щині і общинну ділянку); так само мушкенум, що домігся членства в общині, очевидно, ставав авілумом, що не заважало йому як і раніше нести повинність за збе- режене ним утримання від царя. Переважна більшість власників найвище забезпечених ільків завжди були або ставали авілумами.

На відміну від авілумів, стан мушкенумів не був наділений автономним самоврядуванням і їхнє життя в широких межах регулювалася адміністрацією (значна частина якої з мушкенумів і складалася). Землеробів-мушкенумів, наприклад, могли довільно перекидати з ділянки на ділянку. Соціально мушкенуми вва- жалися менш значимими, ніж авілуми: їх достоїнство і недоторканність розцінюються в Законах Хаммурапі суттєво дешевше (§196 і далі). Однак майно мушкену- мів, навпаки, охороняється суворіше (§8, 15-16), аналогічно майну палацу або храму (храми при Хаммурапі були державними установами, а їх господарства — ав- тономними частинами державного господарства) — оскільки майно мушкенума і є частиною державного майна, виданого йому в забезпечення. Навіть за розлу- чення мушкенум платить менше авілума (§140), а раби мушкенумів одержують певні привілеї (§176) поряд з рабами самого царя.

Суттєвий інтерес представляє кількість землі, видавана царем в забезпечення того або іншого ілька: за виконання обов'язків жриці — храмової блудниці, тамкарума (торговельного агента), великого чиновника або особливо кваліфікованого ремісника видавали 12-75 га, за військову службу і ремісничі роботи серед- ньої категорії — 9-12 га, за сплату частки врожаю, випас худоби і найменш кваліфіковану ремісничу працю — одиниці га. Жерці-чоловіки взагалі одержували не землю, а тільки платню.

Вáрдуми. Третій стан — вардуми (раби) складали люди, що мали панів — осіб, правомочних довільно розпоряджатися їхнім часом і робочою силою, а очевидно, і життям (мимоволі заподіяна смерть або навмисне тілесне ушкодження раба розцінювалися не як замах на людину, але тільки як псування або знищен- ня чужої власності і, відповідно, вимагали майнового відшкодування — порівн. §§196-199, 213-214, 218-219; отже, раби вважалися майном, так що їхні хазяї могли, мабуть, розправлятися з ними як завгодно), а також вільно відчужувати це право.

Менш ясний майновий статус вардумів. Тяжкі кари накладалися за приховування раба і пособництво йому в ухиленні від рабства (§§15-20, 226-227; з цих статей, втім, видно, що в збіглого раба часто знаходилося досить помічників, можливо, і небезкорисливих). Спеціальним жорстоким покаранням з боку держави піддається раб, що насмілився без підстави заперечити авторитет і владу пана або вдарити вільного (§§205, 282). За Законами Хаммурапі відомі вардуми приват- них осіб (мушкенумів і авілумів) і установ — держави («палацу») і храмів. Статус раба мав спадкоємний характер (крім дітей раба від вільної, §75). Авілуми за за- коном могли ставати рабами тільки тимчасово. Становище рабів державних установ і мушкенумів регулювалося державою і було, можливо, привілейованим (вони могли мати сім'ю); в відносини авілумів зі своїми рабами держава не втручалася, і воно відоме набагато гірше.

Переважна більшість рабів були домашніми рабами. Віддача рабів в найми, судячи з документів, практикувалася вкрай рідко. Раб царя або царської люди- ни, що взяв в дружини вільну, міг мати власну нерухомість, яка, однак, по його смерті відходила до пана (§176). Разом з тим не виключено, що майно будь-якого різновиду міг мати будь-який раб; в такому випадку воно, мабуть, вважалося б його невід'ємним придатком, не могло б відчужуватися ним, в тому числі по запові- ту (Закони Хаммурапі нічого не говорять про спадкування мушкенумів і вардумів, крім §176), а після його смерті діставалося б, знов-таки, панові. Більш імовірно, однак, що свого майна в рабів, крім чоловіків вільних жінок, не було зовсім.

Станове становище впливало насамперед на соціальний статус, а не статок людини. І відшкодування за тілесне ушкодження, і гонорар лікарю за успішне лікування (§§215-217, 221-223) були вищими для авілума, ніж для мушкенума, а для мушкенума — ніж для раба: життя і здоров'я цінувалися (в точному значенні слова) тим вище, чим вищим був стан.

Всі жителі держави називались у високому стилі вардумами — рабами царя (§129). Жодного відношення до їх станового статусу це, зрозуміло, не мало.

Судова система. Внаслідок реформи Хаммурапі судова система Вавілонії набула наступного вигляду: кожна община (або общинне об'єднання) мала влас- ний общинний суд (колегію) під головуванням общинного старости за призначенням царя; в усі великі міста призначалися, крім того, «царські судді», які вирішу- вали в першу чергу справи, що стосуються «царських людей», тобто людей, зобов'язаних царю повинністю або службою (ільком). Нарешті, існували ще і храмові суди, роль яких за Хаммурапі звелася до приведення сторін до клятви ім'ям богів. Крім того, могли бути змішані суди (так, общинний суд Вавілона міг очолювати- ся «царським суддею» і ставати одночасно «царським судом», а общинні і храмові судді могли кооптувати один одного в одну колегію). Цар не здійснював судо- вих повноважень (інша справа, що він міг накладати покарання в надзвичайному адміністративному порядку), але направляв ті або інші справи в визначені суди з вказівкою, яку норму закону тут треба застосувати.

[ПРОЛОГ]

Когда высокий Ану¹, царь ануннаков², и Эллиль³, владыка небес и земли, определяющий судьбу страны, определили Мар- дуку⁴, первейшему сыну Эа⁵, владычество⁶ над всеми людьми, возвеличили его среди игигов⁷, Вавилон назвали его высоким име- нем⁸, сделали его могучим среди частей света и утвердили в нём вечную царственность, основание которой прочно, как небеса и земля— тогда меня, Хаммурапи, заботливого государя, богобоязненного, чтобы дать сиять справедливости в стране, чтобы унич- тожить преступников и злых, чтобы сильный не притеснял слабого, чтобы подобно Шамашу⁹ восходить над чёрноголовыми¹⁰ и

¹ Ану (Анну, Анум) — бог неба, «отец» и родоначальник богов, высшее по статусу божество шумеро-аккадского пантеона. Оставался бездеятельным симво- лом высшей власти, передоверив реальное обустройство космоса и власть над ним Эллилю.

² Ануннаки — слово, обозначающее либо всех богов (как, очевидно, в данном случае), либо только земных и подземных богов в противопоставление космическим (небесным) богамгигам.

³ Эллиль (шумерск. Энлиль) — бог воздуха, «первейший сын Ану» и «царь богов», реально управляющий Космосом и являющийся главным божеством шуме- ро-аккадского пантеона.

⁴ Мардук — бог-покровитель города Вавилона и вавилонской государственности. Хаммурапи, по понятным причинам, выдвигает его на первый план.

⁵ Эа (шумерск. Энки) — бог морских и подземных вод, считавшийся покровителем мудрости. Ану, Эллиль и Эа составляли триаду высших божеств шумеро- аккадской Месопотамии. Первоначально Мардук, по своей незначительности, едва ли мог считаться сыном Эа; таковым его объявила, очевидно, I Вавилонская династия.

⁶ Дословно: «эллильство», от имени Эллиля, считавшегося повелителем мира.

⁷ Игиги — небесные, наиболее могущественные божества шумеро-аккадского пантеона, противопоставленные ануннакам как богам земли и подземного мира (но при применении термина «ануннаки» в значении «боги вообще» игиги оказываются своего рода верхушкой ануннаков). Иногда выделяется семь игигов: Ану, Эллиль, Эа, Син, Шамаш, Мардук и Иштар.

⁸ Дословно: Баб-илу (Баб-или) — «ворота богов». Вавилон, контролировавший один из рукавов Евфрата, Арахту, был основан около середины — третьей чет- верти III тыс. до н.э. (первое упоминание — в начале XXII в. до н.э.).

⁹ Шамаш (шумерск. Уту) — бог Солнца, в то же время хранитель и покровитель мирового правосудия. Носит титул «судьи богов».

¹⁰ Чёрноголовые — самоназвание уникального в истории Востока двуединого шумеро-аккадского этноса (шум. «санг-нгига», акк. «цалмат каккади»).

озарять страну, — Анум и Эллиль призвали меня для благоденствия населения¹.

Я — Хаммурапи, пастырь,названный Эллилем, скопивший богатство и изобилие,сделавший всёдля Ниппура², связи небес и земли, заботливый попечитель Экура³, могучий царь, восстановивший Эриду⁴ на своём месте, очистивший ритуалы Эабзу⁵. Сок- рушитель четырех стран света, возвеличивший имя Вавилона, удовлетворивший сердце Мардука, своего владыки, который дни свои служил Эсагиле⁶; семя царственности, которое создал Син⁷, обогативший город Ур, смиренный богомолец, принёсший изо- билие в Экишнугаль⁸.

Благоразумный царь, послушный Шамашу, могучий, укрепивший фундамент Сиппара, одевший зеленью часовню Айи⁹, поднявший храм Эбарру¹⁰, подобно небесномучертогу. Герой, помиловавший Ларсу¹¹, обновивший Эбаббар для Шамаша, своего помощника. Владыка, даровавший жизнь Уруку, проведший обильную воду его населению, высоко поднявший главу Эанны¹², скопивший богатство для Анума и Иштар. Защита страны, собравший рассеянное население Иссина, заставивший течь богатство в храм Эгалмах. Дракон среди царей, любимый брат Забабы¹³, прочно основавший поселение города Киш, окруживший сиянием храм Эметеурсаг¹⁴, упорядочивший великие ритуалы богини Иштар, пекущийся о храме Хурсагкаламмы¹⁵. Западня для врагов, ко- торому Эрра¹⁶, друг его, дал достигнуть своих желаний, возвеличивший город Куту, увеличивший всё мыслимое для Меслама.

Ярый буйвол, бодающий врагов, любимец Туту¹⁷, радующий Борсиппу, попечитель,не перестающий заботиться об Эзиде¹⁸. Бог царей, знающий мудрость, расширивший ниву Дильбата, наполнивший житницы для могучего бога Ураша¹⁹. Владыка, до- стойный жезла и короны, которого сделала совершенным мудрая богиня Мама²⁰, укрепивший границы города Кеша, сделавший обильными чистые жертвоприношения для богини Нинту²¹. Усердный, совершенный, определивший пастбища и водопой для Ла- гаша и Гирсу, приносящий великие хлебные жертвы в храм Энинна²². Одолевший врагов, любимец богини Высокой²³, исполнив- ший оракульские предсказания города Халлаба, радующий сердце Иштар.

Светлый государь, обеты которого знает бог Áдад²⁴, успокоивший сердце Адада, могучего, в Бит-Каркаре, установивший всё нужное в храме Эугалгале²⁵, царь, давший жизньАдабу, заботящийся о храме Эмах.

Герой царей, не имеющий равных в бою, который даровал жизнь городу Машканшабрим, напоивший богатством храм Эмеслам. Мудрый вождь, достигший исполнения устремлений, защитивший людей города Мальгиума отнужды, прочно основав- ший их жилища в изобилии²⁶; тот, что богу Эа и богине Дамгальнунне, возвеличившим его царственность, навечно установил чи- стые жертвоприношения. Первейший из царей, покоривший селения по Евфрату силою Дагана²⁷, своего создателя, тот, который пощадил население Мари²⁸ и Туттуля²⁹.

Заботливый князь, просветливший лик богини Иштар, установивший чистые жертвоприношения богу Ниназу³⁰, сохранив- ший своих людей во время бедствия,благополучно установивший их основание внутри Вавилона. Пастырь людей, деяния которо- го нравятся богине Иштар, установивший статую богини Иштар в храме Эулмаш³¹ посреди широкоуличного Аккада, давший си- ять истине, справедливо руководящий народами, возвративший в город Ашшýр его добрую ламассу³². Усмиритель мятежа, царь, которыйдал воссиять имени Äштар в Нинéвии, в храме Эмишмиш³³.

¹ Дословно «для плоти людей», с отражением месопотамского представления о «благоденствии» как именно о физическом (исключительно или в первую оче- редь) благоденствии.

² Ниппур (возник ещё в конце IV тыс. до н.э.) — культовая и политическая столица шумерского союза племён, где почитался главный бог-покровитель этого союза — Энлиль (аккадск. Эллиль), являвшийся одновременно городским богом-покровителем самого Ниппура. С тех пор Ниппур, как средоточие культа Эллиля,

неизменно сохранял престиж священного религиозного центра.

³ Экур — храм Эллиля в Ниппуре.

⁴ Эриду, на крайнем юге Месопотамии, считался древнейшим городом в Шумере и первым центром месопотамской государственности. По археологическим данным, Эриду и его район действительно являлись местом первого осёдлого поселения людей в Нижней Месопотамии (VI тыс. до н.э.).

⁵ Эабзу — храм Эа в Эриду.

⁶ Эсагила — храм Мáрдука в Вавилоне.

⁷ Син (шумерск. Нанна) — бог Луны.

⁸ Экишнугаль — храм Сина в Уре.

⁹ Айя — богиня, жена Шамаша. В её «часовне» (дословно «могиле»), по-видимому, осуществлялся её культ.

¹⁰ Эбарру — храм Шамаша в Сиппаре.

¹¹ Подразумевается разгром и покорение Хаммурапи царства Ларсы (1763 г. до н.э.), занимавшего до того весь юг Нижней Месопотамии.

¹² Эанна — храм Анума и Иштар в Уруке.

¹³ Забаба — бог-воитель, покровитель города Киша.

¹⁴ Эметеурсаг — храм Забабы в Кише.

¹⁵ Хурсагкаламма — пригород Киша с храмом Иштар.

¹⁶ Эрра — божество-смертоносец, бог чумы.

¹⁷ Туту (он же Набу) — сын Мардука, бог-покровитель города Борсиппы.

¹⁸ Эзида — храм Набу в Борсиппе.

¹⁹ Ураш — божество плодородия.

²⁰ Мама — богиня-мать, создательница людей.

²¹ Нинту — богиня-мать, отождествлялась с Мамой.

²² Энинна — храм бога Нингирсу в Лагаше.

²³ Высокая — эпитет Иштар.

²⁴ Áдад — шумеро-аккадский (а также ассирийский) бог грома, молнии, дождя и бури, отождествленный с верховным богом амореев (и всех семитов) — Элом. Напомним, что Хаммурапи принадлежал к аморейской династии из племени яхрурум и подчеркивал это своё происхождение (до него цари его династии, будучи амореями, носят аккадские имена, начиная с него — аморейские).

²⁵ Эугалгала — храм Адада в Бит-Каркаре.

²⁶ Речь идет об обустройстве мелкого царства Мальгиума после его покорения (1761 г. до н.э.) и разрушения его стен (1759 г. до н.э.).

²⁷ Даган — западносемитское (в т.ч. аморейское), божество, — бог-податель пищи. По вавилонским представлениям считался богом-покровителем долины Среднего Евфрата (принадлежавшей ареалу шумеро-аккадской цивилизации, но в нач. II тыс. до н.э. заселенной преимущественно западными семитами — амо- реями).

²⁸ Мари — город-государство на Среднем Евфрате; вначале — союзник Вавилона, оно было разгромлено войсками Хаммурапи.

²⁹ Туттуль — по-видимому, Верхний Туттуль, город на реке Белих, притоке Евфрата. В целом фраза подразумевает аннексию царства Мари (1759 г. до н.э.), занимавшего долину Среднего Евфрата и часть Верхней Месопотамии.

³⁰ Ниназу — сын Эллиля, божество подземных вод и врачевания, бог-покровитель города Эшнунны. По-видимому, вся фраза содержит намек на покорение

Эшнунны (1756 г. до н.э.).

³¹ Эулмаш — храм в городе Аккад.

³² Ламассу — возможно, термин, обозначавший всякую богиню-покровительницу (ср. со слав. «берегиней). Здесь подразумевается, по-видимому, Ашшýрская

Äштар.

³³ Эмишмиш — храм Иштар в Нинéвии (Верхняя Месопотамия). Вся фраза намекает на покорение города-государства Ашшýра (оно же «Староассирийское» царство в современной литературе и «Субарту», т.е., дословно «Верхнемесопотамское царство» в надписях самого Хаммурапи). Это государство, включавшее до- лину Среднего Тигра с городами Ашшýром и Нинéвией и прилегающую часть Верхней Месопотамии, было захвачено Хаммурапи ок. 1757-1755 гг. до н.э. Хамму-

Я — заботливый,покорный великим богампотомок Сумулаэля¹,могучий наследник Синмубаллита², вечноесемя царствен- ности, могучий царь, солнце Вавилона, давший свет стране Шумера и Аккада³, царь, вынудивший к послушанию четыре страны света, любимец богини Иштар. Когда Мардук направил меня, чтобы справедливо руководить людьми и дать стране счастье, тогда я вложил вуста страны истину и справедливость и ублаготворил плоть людей⁴. Отныне:

[ЗАКОНЫ⁵]

[I. Основные принципы правосудия⁶]